31.Управління та прогнозування валютними ризиками.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам застосувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятий валютний ризик — ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов’язано з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення:виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;суми валют;тривалості періоду дії валютного ризику;виду валютних розрахунків.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. У світовій практиці страхування валютних ризиків називають ще хеджуванням, тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на упередження несприятливої тенденції на фінансовому ринку.

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Оскільки уникнути ризику під час проведення комерційної діяльності практично неможливо, головною метою є зменшення ступеня ризику та обмеження його певними рамками. Суттєвим компонентом у цій діяльності є самострахування через створення резервних фондів під компенсацію потенційних збитків від здійснюваних операцій з іноземною валютою.

32.Формування кореспондентських відносин.

Міжбанківські кореспондентські відносини містять у собі сукупність усіх можливих форм співробітництва між банками. Банки по-різному взаємодіють один з одним. Вони є конкурентами, змагаючись у справі залучення клієнтів, діловими партнерами, наприклад надаючи кредити один одному. Нарешті банки можуть бути кореспондентами, тобто одночасно (міняючись ролями) виступати як клієнти відносно один одного. Кореспондентські відносини з часом розвиваються від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробітництва.

Установлення кореспондентських відносин звичайно супроводжується обміном умовами і порядком здійснення розрахунків (у тому числі ставками комісійної винагороди). Також необхідною умовою є обмін SWIFT телексними ключами.

Кореспондентські відносини, як правило, оформляються міжбанківськими угодами у формі обопільних умов, на додаток до яких і надається пакет вищевказаних документів. Така практика широко застосовується на території СНД і Балтії.

Міжбанківські кореспондентські відносини є одним із засобів інтеграції банківських систем різних країн. Якщо представити мережу кореспондентських рахунків банків усіх країн за кордоном, то вийде картина тісного взаємного переплетення операцій. Більш високим ступенем інтеграції є організація самостійних банків або філій банків за кордоном. Найчастіше цьому передує відкриття представництв банків в інших країнах.