2. Функції фінансового посередництва

Функції (від лат. Functio – виконання) фінансового посередництва як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку. Як уже зазначалося, ця роль полягає в ефективнішому розміщенні капіталів індивідуальних інвесторів, що забезпечує економічний розвиток.

Виділимо основні функції фінансового посередництва:

1. Активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів.

2. Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання піднесення якості інвестицій та сприяння структурним зрушенням в економіці шляхом переорієнтації потоків капіталу з традиційних у нові види економічної діяльності.

3. Зниження відсоткових ставок: розвиток системи фінансового посередництва сприяє розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, дедалі більша частка заощаджень надходить на ці ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

4. Подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації та морального ризику), які утримують індивідуальних інвесторів від вкладення фінансових ресурсів у «первинні зобов'язання» – позики або цінні папери підприємств реального сектора.

5. Професійний відбір об'єктів інвестування. Власники заощаджень не можуть і не знають, як ефективно розміщувати свої кошти.

6. Економія на масштабах операцій. Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші можливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами. 7. Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування.

8. Моніторинг та управління ризиками інвестування здійснюється для розв'язання проблеми «асиметричної інформації» й «морального ризику» протягом періоду інвестування.

Деякі економісти окремо виділяють функцію контролю за діяльністю позичальників (емітентів) аж до безпосередньої участі у створенні та управлінні підприємствами..

Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва як особливих процедур, притаманних виключно цьому виду економічної діяльності, є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Специфіка реалізації цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові специфічні, притаманні лише їм функції.

1. Банківські установи на кредитному ринку

Для стійкого функціонування кредитного ринку потрібна інфраструктура, яка забезпечувала б нормальну взаємодію між його субєктами. Така інфраструктура, що складається з сукупності кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику, представлена банками і парабанківськими установами (іншими фінансовими установами). Відповідно, усю систему кредитних відносин залежно від обсягу виконуваних функцій розподіляють на банківську систему та парабанківську.

Банківська система більшості країн світу є дворівневою. Верхній рівень – центральний банк (в Україні – це Національний банк України (НБУ). Нижчий рівень – комерційні банки, які в Україні поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Банк — це фінансова організація, діяльність якої контролюється і перевіряється безпосередньо центральним банком країни. На підставі ліцензій, що видаються центральним банком, банк має право залучати грошові кошти фізичних і юридичних осіб у вклади, надавати залучені кошти у тимчасове користування іншим юридичним і фізичним особам у вигляді кредитів (позик), бути посередником у платежах і розрахунках між підприємствами, установами і окремими особам.

Банки концентрують основну частину кредитних ресурсів, здійснюючи банківські операції і надаючи фінансові послуги. Функції банків досить широкі і не обмежуються тільки посередництвом між власниками капіталу і позичальниками.

До банківських операцій, доступних фізичним особам відносяться: відкриття і ведення банківських рахунків, касове обслуговування, здійснення грошових переказів, довірче управління грошовими коштами та іншим майном, надання в оренду банківських скриньок. Чим більшим є список послуг, що надає банк, тим більш універсальним він вважається, що позитивно позначається не лише на розвитку банківської системи країни, але і на збільшенні клієнтської бази такого банку.

Парабанківська установа – це фінансовий посередник, який мобілізує грошові кошти економічних суб’єктів, спеціалізуються на виконанні кількох операцій і не є підконтрольним центральному банку. Узагальнююча спільна назва цих інститутів свідчить про те, що вони можуть частково виконувати функції банків, і насамперед у сфері кредитування. Визначальною ознакою парабанківської системи є вузька спеціалізація пропонованих послуг. Тому парабанки переважно функціонують у секторах фінансового ринку, де вимагаються спеціальні знання, технічні засоби і прийоми реалізації відповідних фінансових послуг.

В Україні парабанківська система представлена такими установами: кредитні спілки, ломбарди, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії (в тому числі лізингові, факторингові, операцій з нерухомістю, фінансування будівництва тощо), юридичні особи публічного права, інші кредитні установи.