2.1. Розрізнення об’єкта і фізичної речі.

Поняття речі є поняттям того, що існує незалежно знаємо ми його чи не знаємо. У зовнішньому, фізичному світі, або реальності, існує за означенням нескінченна кількість речей помножена на нескінченну кількість їхніх характеристик. Проте людина має справу у своєму досвіді і знає лише певну кількість речей, до того ж ніколи не знаємо їх «характеристики і властивості» вичерпно на даний час. Отже, те, чим є «річ поза нами», і те, що про неї знаємо – це не одне й те ж.

Ми знаємо лише ті фізичні речі, на які лягла наша позначка, або знак. Речі позначені – стають для нас об’єктами. Об’єкт, щоб бути об’єктом, потребує бути залученим у відношення до «обізнаного», у якому об’єкт набуває значення у залежності від попередньо набутого знання «обізнаним». У цьому сенсі він постає як прояв деякої доцільності – досвідної, пізнавальної чи прагматичної. На відміну від фізичного існування відносин між речами, відношення між об’єктами є репрезентативним і дискурсивним . Водночас статус об’єктів як об’єктів передбачає знакові дії, або дію знаків, тоді як взаємодія між речами не передбачає обов’язкових знакових відношень. Загалом про знакові дії говоримо як про процес семіозу з властивим для його людського виміру інтерпретативним досвідом. Властиво він і є предметом семіотики.

Об’єкт може бути фізичною річчю, але також може нею не бути. В останньому разі він матиме віртуальне (об’єктне) існування. Коли об’єкт є фізичною річчю, він не є одним і тим самим об’єктом для різного контексту сприйняття (хоча є однією й тією ж самою річчю). Відповідно й річ, що у фізичному сенсі є однією й тією ж самою, не бути мати тотожні характеристики для різних комунікативних контекстів сприйняття.

Статус об’єктів як об’єктів передбачає дію знаків, тоді як взаємодія між речами прямо не передбачає їх знакової дії. Речі належать до категорії «двосутності», тоді як об’єкти завжди викликають відношення «трисутності».

Об’єкт і річ позначена – означає одне і те ж саме. У цьому відношенні знаки є тим, чим покладається буття об’єкта як такого. Тобто, поза знаками немає жодних об’єктів. Говорити, що річ є або не є об’єктом, означає говорити, що річ є або не є відомою. Тобто, бути об’єктом – це бути відомим або ж бути сприйнятим.

2.2. Реальність і буття

Зазначимо, що з такої постановки питання випливає усвідомлення нетотожності між реальністю, якою називаємо те, що лежить поза суб’єктом, та буттям, до якого належать і об’єкти, і суб’єкти, що їх сприймають. Таким чином, реальність, яку ми, як правило, ототожнюємо з видимим світом і який ми здатні чути тілесно, має бути доповнена тим, що у філософії давно одержало назву «світу невидимого», але також існуючого. На рівні радше метафори можна говорити про те, що світ видимий і невидимий пов’язується знаками, або, мовою Г. Сковороди – знаками-символами. Тобто буття – залишається базовим концептом для філософії, на чому наполягав М. Гайдґер.

2.3. Математика як символічна репрезентація реальності

На початку ХХ століття тріумф природничої науки, зокрема фізики, повернув думку до емпіричного спостереження як базового для розвитку мислення; під його впливом почала складатися так звана «фізична картина світу», заснована на досвіді емпіричного спостереження. Однак, розвиток математики, як і в глибоку давнину, поставив під сумнів поширені позитивістські переконання – математичні константи і змінні не засновувалися на фізичних фактах, вони випливали з логіки й абстрактного мислення, яке розвивалося власним шляхом. У його основі лежить здатність свідомості (і людини) оперувати символами.

Таємна сила математики полягає в тому, що математик не веде мову про існування, реальність чи дієвість речей взагалі. Його цікавить лише можливість символічних явищ і символічних відношень, в які вони можуть вступати один з одним. «Математичні побудови являються лише символами. Вони мають значення у залежності від відношень, а не від субстанції. У реальності їм щось відповідає, але вони самі при цьому не вважаються предметами реальності. …. Числа і степені, як і всі інші речі такого ж роду, лише позначають реальні властивості реальних об’єктів» (Лангер С., 22).

Застосування знаків безперечно є ментальною, або розумовою функцією. Це – початок розуму.