Vі. Репрезентація як семіотичне конструювання дійсності.

6.1. Репрезентація як проблема філософії. Репрезентація та уявлення.

З філософського погляду семіотика досліджує процес, що фіксує відношення знаків до реальності. Одним з моментів цього відношення, або процесу сигніфікації, є роль знаків у конструюванні реальності. На тему конструювання реальності у другій половині ХХ століття написано низку важливих праць, зокрема в ділянці соціальної філософії й культурології, біоетиці тощо.

Особливої уваги здобули дослідження явищ і процесів репрезентації та репрезентаційних форм і практик. Для семіотиків, за твердженням Д. Чандлера, поняття реальності завжди передбачає поняття репрезентації. Реальність пояснюється репрезентацією.

Поняття репрезентації характерне для всієї історії філософії, але має різне переважно конотаційне навантаження в залежності від філософської парадигми і концепції. Найвагомішим за своїм концептуальним сенсом поняття «репрезентація» одержало у філософії А. Шопенгауера, який увійшов в жорстку полеміку зі своїми німецькими попередниками й зі всією картезіанською традицією. Головна праця Шопенгауера називається в німецькій мові «Die Welt als Wille und Vorstellung», що перекладається українською через посередництво російської як «Світ як воля й уявлення». Проте російський термін «представление» є ближчим до оригіналу «Vorstellung», тоді як українське слово «уявлення» переносить значення до сфери уяви та фантазії, або винятково до ментального суб’єктивного простору. Одним з варіантів перекладу «Vorstellung» словник німецької мови подає також термін «ідея», значення якої підлягає тлумаченню в платонівському сенсі її об’єктивного, позалюдського, існування. У перекладах англійською мовою праця Шопенгауера має три варіанти назви, починаючи з «The World as Will and Representation», «The World as Will and Idea» «The World as Will and Presentation». Проте в жодному разі в перекладі не застосовується слово «Imagination», якому в українській мові відповідають: «уява», «уявлення», «фантазія» і навіть «вигадка». Вважаю, що адекватним до концепції й думок Шопенгауера буде український переклад у варіанті «Світ як воля й репрезентація».

Репрезентація – це все те, що стоїть чи існує для чогось іншого; у семіотиці це опосередкування називається семіотичним, тобто репрезентація існує як знакова система й діє через знакові системи. Прийнято вважати, що реальність завжди репрезентується: те, що вважається даним у досвіді, насправді завжди опосередковується перцептивними кодами, тобто кодами сприйняття чи несприйняття. Перцепція пов’язана з ментальними компонентами та чинниками. Отже репрезентація характеризується взаємодією зовнішньої від суб’єкта реальності (речі-об’єкти) та внутрішньої ментальної реальності, або ширше – репрезентація це взаємодія фізичного і ментального станів реальності на у формі знакової системи. Репрезентація жодним чином не є репродукцією реальності, як це випливає з марксистської гносеології та її «теорії відображення». Репрезентація не є відображенням реальності у сенсі її навіть творчого копіювання.

Термін «репрезентація» відсилає нас до фіксації чогось такого, що існує як опосередкування у формі тексту.

Репрезентація, що стає близькою через постійне відтворення починає сприйматися як «природна» й неопосереднена і може викликати сприйняття самої репрезентації як єдиної реальності. У своїй повсякденній поведінці людина призвичаюється діяти на основі певного такого типу репрезентації дійсності, який видається їй надійнішим і приємнішим. З цьому контексті нам притаманно творити модальні судження щодо реальності.