46. Основні напрями і методи використання в практичній діяльності кримінологічної

характеристики особи злочинця.

Кримінологічне дослідження особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної діяльності правоохоронних органів.

У прак­тичній діяльності з профілактики злочинності, розкриття та роз­слідування злочинів, призначення й виконання покарання, взяття до уваги особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що проявляється в таких основних напрямках:

• у статистичному аналізі злочинності за особою злочинця;

• при проведенні профілактичних заходів;

• при встановленні причин й умов, які сприяли вчиненню злочину та вивченню особи підозрюваного й обвинуваченого під час досудового слідства кримінальної справи;

• у діяльності судів при призначенні покарання;

• у діяльності працівників кримінально-виконавчої системи під час відбування засудженими покарання;

• в оперативно-розшуковій діяльності.

47. Поняття “віктимологія”.

віктимологія (від лат. "уісііта" - жертва та грецьк. "Іо£оз" -учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримі­нології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочин­ності.

48. Поняття “віктимність”.

віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом зло­чинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якіс­ний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину

49. Поняття “віктимізація”.

віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу;

віктимізувати означає: перетворити когось на жертву зло­чину.

девіктимізація - зворотний процес явища.

50. Поняття “віктимна ситуація”.

віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

51. Поняття “віктимологічна профілактика”.

віктимологічна профілактика - це сукупність держав­них і громадських заходів, спрямованих на запобігання зло­чинності через зниження в населення загалом або в конкрет­них громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

52. Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпі­лого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій роз­робив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимо­логії почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відо­мого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій по­літиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проб­лемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених⁶¹.

У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "вік­тимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та по­терпілим"

У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводжен­ня з ним.

У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимі-зації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.

У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимо­логіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.

У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримі­нально-процесуальним правам обвинувачених осіб.

У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі об­говорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді^.

Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:

• підготовка особи до можливого "стику" зі злочином за допо­могою розробки алгоритму оптимальної поведінки в криміно­генних ситуаціях і спеціальних тренінгів;

• підвищення рівня захищеності посадовців, чиї функціо­нальні обов'язки пов'язані з підвищеним ризиком стати об'єктом злочинного посягання;

• інформування громадян про віктимологічні "ситуації- пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;

• захист і реабілітація потерпілих від злочинів.

Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпі­лих, а також через організацію правового виховання, зорієнто­ваного як на потенційних потерпілих, так і на можливих зло­чинців.