51. Спосіб та форми існування матерії (рух, простір і час).

Усі явища світу навколо людини поєднує одне – матеріальність світу. Представник давньогрецької філософії Демокріт під матерією розумів найдрібніші часточки, атоми, з яких складаються тіла і які є першоосновою буття. Інший підхід Поля Гольбаха, який визначав матерію як все те, що пізнається людиною чуттєво. Значний внесок зробив Г. Гельмгольц матерія – це все, що існує об’єктивно (незалежно від свідомості людини). Правда, Бог теж існує об’єктивно, та від того не стає матеріальним. Матерія – це філософська категорія на позначення об’єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, відображається відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них. Матерія не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися кількість і якість матерії залишаються стабільними. Матерія має властивості: об’єктивної реальності; збереження; невичерпності; руху; просторово-часової визначеності; відображення. Все існуюче знаходиться у русі. “життя – це рух. Де немає руху, там немає життя”.

Рух – це фактично абсолютна величина. Спокій завжди є лише моментом руху. Рух абсолютний, спокій відносний: він завжди спостерігається відносно певної системи відліку, а також стосовно певної форми руху. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух – це сам спосіб існування матерії. Відомо, що при нагріванні, скажімо, води остання інтенсивно випаровується. При охолодженні – інтенсивність випаровування зменшується. При температурі мінус 273° (абсолютна температура) рух молекул фактично припиняється. Але на атомному рівні рух не припиняється – електрон продовжує обертатися навколо свого ядра, так само як Земля, всі планети нашої галактики обертаються навколо Сонця. Стабільність, стійкість, сонячної системи досягається саме завдяки рухові. Якби цього не було б, то всі планети Сонячної системи впали б на Сонце, оскільки маса його і притягання надвеликі. Цього не відбувається, тому що є рух, діяння відцентрових та доцентрових сил, котрі рівні за своєю величиною і протилежні за своєю спрямованістю.

Рух – суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух – це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна. Рух – це зміна взагалі.

Простір – це така форма існування матерії, її атрибут, що характеризується співіснуванням об’єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурованістю й іншими ознаками. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Особливістю простору є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об’єкти (ширина, висота, довжина).

Час – теж форма існування матерії, відображає трива­лість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час без матеріальних об’єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.

Світ – це рухома матерія, пізнання ж форм руху матерії неможливе без знання про простір і час. Простір і час – це філософські категорії, що відображають основні форми існування матерії. Якщо простір є найзагальнішою формою збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самопізнання. Матерія має три характеристики: субстанцію, атрибут, аксиденс. Субстанція – філософська категорія, яка означає внутрішню єдність, різноманітність конкретних речей, явищ і процесів, основу і суть усього існуючого (буття); атрибут – невід’ємна загальна риса субстанції; аксиденс – довільна, випадкова, необов’язкова риса субстанції. Матерія постає як самоіснуюче буття, що має об’єм, займає місце, є тривимірною. Пізніше Ньютон додає до декартівського визначення матерії ще чотири атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність, вагу. Інертність і вага утворюють масу тіла, що тепер є основним атрибутом матерії та мірою її кількості. Інший підхід у П. Гольбаха: матерія – усе те, що пізнається за допомогою органів чуття. Матерія пізнавана, об’єктивна, реальна, вона перебуває в русі, просторі й часі.

Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об’єкти. Простір і час – форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

Простір і час: а)об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості); б) пізнаванні (є об’єктами вивчення)

Ісаак Ньютон вважав простір незмінним, абсолютним (“Математичні начала натуральної філософії” (1687)). На його думку, простір – це щось подібне до порожньої кімнати, у яку можна внести меблі, винести їх, а простір при цьому залишиться без змін.

Ейнштейн казав, що простір у Всесвіті має викривлену природу, бо існує гравітація.

1. Класичне розуміння простору – класична геометрія Евкліда, через 2 точки можна провести лише одну пряму, 2 паралельні прямі ніколи не перетнуться, простір є однорідний (гомоморфний).

2. У 19 ст – з’являється некласична геометрія. Лобачевский довів, що між 2 точками можна провести безліч прямих, 2 паралельні прямі коли-небудь перетнуться. Після Ейнштейна це можна зрозуміти, якщо простір розуміти як викривлену сферу через гравітацію.

Час – спосіб існування матеріальних тіл одного після іншого. Це атрибутивна характеристика саморозгортання матерії. Вважалось, що до творення світу часу як такого не було.

Життя – це плівка, яка прокручується з майбутнього в минуле. В майбутньому моделюють минуле. Гайдеггер ототожнював буття з часом. Бути – це існувати в часі. Отже, простір і час об’єктивно реальні, тобто існують поза свідомістю і дані нам в наших відчуттях.

Властивості: об'єктивність, тобто незалежність від свідомості людини, абсолютність(Ньютон), кількісна та якісна нескінченність, нерозривний зв'язок одного з одним і з рухом матерії, єдність перервного і неперервного в їхній структурі, залежність від процесів розвитку в матеріальних системах.