- •9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).
- •13.Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •15. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Даніїл Заточник).
- •16. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (Кузанський, Бруно).
- •17. Проблеми методи пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (Бекон, Декарт).
- •18. Проблема субстанції у філософії Нового часу (Декарт, Спіноза, Лейбніц).
- •19. Матеріалістичний сенсуалізм д.Локка та ідеалістичний сенсуалізм Дж.Берклі у філософії Нового часу.
- •23. Філософія тотожності ф.В.Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції
- •28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •30. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії г.С.Сковороди
- •32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській філософії Юркевич, Соловйов, Бердяєв
- •33. Еволюція сучасної релігійної філософії неотомізм, персоналізм, тейярдизм
- •34. Основні методологічні концепції мови науки і природньої мови у неопозитивізмі: логічний позитивізм, лінгвістичний позитивізм.
- •35. Концепція розвитку наукового знання за к.Поппером і теорія наукових революцій за т.Куном у філософії постпозитивізму.
- •40. Поняття методу та методології. Класифікація методів.
- •41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
- •44 Наука як феномен культури і об’єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •45 Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •46. Суб’єкт, об’єкт і предмет пізнання.
- •47. Практика як критерій істини
- •48. Поняття закону. Класифікація законів.
- •49. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії
- •51. Спосіб та форми існування матерії (рух, простір і час).
- •52. Генеза свідомості як філософська і наукова проблема. Відображення та його форми.
- •53. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •54. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •56. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики
- •57. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •58. Альтернативи діалектики як концепції розвитку (метафізика), як логіки (софістика та еклектика), як гносеології (релятивізм і догматизм)
- •59. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •60. Суб'єкти суспільного розвитку. Місце та роль культурно-історичного суб'єкта у соціальній структурі суспільства та проблема його формування в умовах побудови в Україні громадянського суспільства.
55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
Перші підходи осягнути проблеми творчості сягають Стародавньої Греції. Платон: основа творчості - є світова Душа. Він виділяє два види творчості: людську і Божу. В Античності творчість розглядається як наслідування природи, в середньовічній філософії два підходи - теологічний (творчість - прерогатива Бога) і логіко-гносеологічний. Філософія Нового часу відстоювала логіку, аналіз в творчості. Німецька класична філософія (Кант - "пізнання починається з досвіду", Гегель - розробка проблем свідомості, логіки і теоретико-творча проблематика: "творення - це діяльність абсолютної ідеї", Фейєрбах: 1) основа творчої діяльності є матеріально-чуттєва діяльність людини, 2) спілкування між людьми). Іван Франко - інтуїція і неусвідомлене в творчому процесі. Соловйов, Бердяєв - ідея про людину як творця: людська сутність проявляється в творчості. Творчість - це категорія для відображення синтезу різних форм діяльності, що здійснюють сутнісні внутрішні зміни з метою виходу на новий рівень. Творчість своєю сутністю, внутрішньою логікою переплітається з такими проблемами, як свідомість, мислення, пізнання, критика, практика, передбачення, соціальний ідеал. Творчість – діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було. Рух від старого до нового. Творчість, як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії становлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого – є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності. Універсальні здібності людини органічно пов’язані з багатогранними формами діяльності, універсальністю безлічі розумових і предметних дій. Чим більше розвинені, урізноманітненні форми діяльнісного ставлення до світу, тим ширша палітра здібностей, природних можливостей до оволодіння все новими й новими знаннями. Тобто міра творчості виявляється через міру урізноманітнення форм діяльнісних відношень. Це не відокремлені одне від одного діяльнісні відношення, а такі, що перебувають у єдності, синтезі. Саме на основі розмаїття міжсуб’єктивних стосунків через творчий синтез здійснюється опредметнення нових сфер реальності або вихід в запороговий зміст світу. Розрізняють наступні форми творчості: 1) раціоналістична творчість, що ґрунтується на розсудково-раціональному мисленні. Головною ознакою цього типу є свідоме цілепокладання, осмисленість, цілеспрямованість творчої діяльності; має два розгалуження: а) практико-емпірична творчість, б) науково-теоретична; 2) інтуїтивна, позасвідома (відкриття), 3) духовно-космологічна (культурні традиції Сходу (П.Реріх, індійська та китайська філософія)); 4) раціонально інтуїтивна (результат поєднання першої і другої форм творчості). І нарешті догматична творчість, яка є негативною (поширена в сфері суспільного життя і суспільствознавства, є спотворені або відживаючі форми суспільного життя, соціальної практики, вимушеною формою приховування своїх суспільних і світоглядних переконань ). За суб’єктом творчості виділяють: індивідуальну, колективну, індивідуально-колективну. За об’єктом (предметом) виділяють: предметно-практичну, наукову, технічну, філософську, художню.
