42. Умови й порядок пред'явлення позову в господарському процесі, наслідки їх порушення

Якщо суб’єкт господарювання вважає, що його право чи ичоронюваний законом інтерес порушений або оспорюється, мін має можливість звернутися до господарського суду від¬повідно до встановленої ГПК підвідомчості господарських І морів.

Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організа- 1111, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, нкі здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право зверта- їмся до господарського суду згідно із встановленою підві¬домчістю господарських справ за захистом своїх порушених .іСю оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а і а кож для вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих ма запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених іаконодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Як видно і роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарсько¬го процесуального кодексу України», ГПК не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу і власної ініціативи.

Для позитивного вирішення питання про порушення кон¬кретної справи в господарському суді необхідна наявність у заінтересованої особи права на подання позову та реалізація цього права в належному порядку. В цьому разі йдеться про передумови права на подання позову — обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на надання позову за конкретною спра¬вою. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду.

Так, загальними передумовами права на подання позову є такі: 1) підвідомчість справи суду; 2) процесуальна правоздат¬ність сторін; 3) відсутність судового рішення, раніше винесе¬ного у цій справі; 4) відсутність між сторонами договору про передачу цього спору на розгляд третейського суду.

Виходячи із змісту чинного господарського законодавства, порядок звернення до господарського суду зберігає в собі ви-черпний перелік вимог. На відміну від випадків недодержання передумов права на подання позову, недодержання порядку реалізації права на подання позову хоч і має наслідком по¬рушення провадження у справі в суді, однак не є неусувним. Позивач може виправити допущені помилки та повторно звернутися до суду з тотожним позовом.

Па нашу думку, позов має дві відносно самостійні сторо¬жі Отже, і право на позов слід розглядати у двох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового. Необхідність в по юні виникає тоді, коли виникає потреба в розгляді і вирі¬шенні спору між заінтересованими особами. Саму ж таку ви¬могу про захист права і охорону інтересів в справах позовного іцюнадження називають позовом або позовною вимогою. Суть пі мову може бути визначена правильно лише з урахуванням Ного матеріально-правової і процесуально-правової сторін. І Іс свідчить про те, що позов є процесуальною формою, яка іабезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове ідійснення за допомогою держави в особі компетентного ор- іану — господарського суду.

Право на позов виникає з дня, коли особа — власник суб’єк- іішного права — дізналася або повинна була дізнатися про порушення цього права, якщо інше не передбачено чинним іаконодавством.

Позов — це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у низначеній законом процесуальній формі.

Для того, щоб позов мав змогу виконати роль засобу по¬рушення судової діяльності, він має містити певні складові (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяль¬ності, індивідуалізують позов. За ними проводиться класифі¬кація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе зна¬чення для вирішення судом питання про прийняття позовної заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що важливо для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін в господарському процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів): предмет, підстава та зміст.

Предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення. Ма-теріально-правова вимога позивача має опиратися на підставу позову. Предметом позову буде та його частина, яка характери¬зує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосеред¬ковується спірними правовідносинами — суб’єктивним правом і обов’язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов’язку перед позивачем, предметом позову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. В позовах про визнання в наявності чи відсутності правовід¬носин його предмет становлять такі правовідносини. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об’єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об’єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення суб’єкта господарювання будуть спірні правовідносини, наприклад, право на дострокове розірвання договору оренди, об’єктом — приміщення.

Підстава позову — це обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги. Такі обставини становлять юридичні факти, які спричиняють певні правові наслідки. Підстава позову скла¬дається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід до позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Від них відрізняються процесуальні факти, які стверджують наяв¬ність обставин, необхідних для реалізації права на пред’явлення позову, заходів щодо забезпечення позову, зупинення провад¬ження у справі тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право нале¬жить позивачеві, а на відповідача покладені певні обов’язки, є активними. Вони можуть бути правостворюючі, право- змінюючі, правоприпиняючі. До їх складу належать також факти, які обґрунтовують належність сторін до справи, що позивач і відповідач є суб’єктами прав і обов’язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вба¬чається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене чи оспорене або є загроза в його порушенні чи необхідність в зміні встановлених між сторонами правовідносин.

Питання про наявність змісту як самостійного елемента шпону в теорії процесу є спірним . Окремі автори, виокремлю¬ючи и позові два елементи, стверджують, що предметом позову і псині правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб’єктивне право, що породжує ви- моїу позивача до відповідача. Водночас, на їх думку, позов м;н два аспекти — вимогу до суду про захист права та вимогу понівача до відповідача. З порівняння зазначених положень Ммчається, що процесуальна сторона позову — вимога до суду про захист права — не відображена ними в складових позову. Це означає, що вимога позивача до суду про захист права є іретім елементом позову — його змістом.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне іначення — саме за ним здійснюється класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи в судовому іасіданні, прийняття конкретного, повного і зрозумілого рі¬шення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Значна увага, що приділяється в юридичній літературі елементам позову та їх співвідношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій господарського процесу, по¬чинаючи з порушення провадження у справі і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи визначають зміст процесуальної діяльності, пов’язаної із захистом прав. Вио¬кремлення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необ¬хідного способу для захисту права, а підстава — визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного права і обов’язку. На їх основі визначаються обсяг і напрям дослідження справи в судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову. На стадії розгляду і вирішення справи елементи позову є основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Без них неможливе вирішення питань про припинення проваджен¬ня у справі, залишення позову без розгляду тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає під час перевірки обґрун¬тованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена у разі зіставлення з предметом і змістом, а обгрунтованість — з підставою позову.

Одержавши відображення в рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, що визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виокремлення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до прийняття незаконного і необгрунтованого рішення.

Перед поданням позову позивач має визначитися з підсуд¬ністю справи, тобто встановити, до якого саме господарського суду необхідно подавати позовну заяву. За загальним правилом ст. 15 ГПК справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи ні“1 >*" МКІНІІЯ недійсними актів розглядаються господарським > \ іи.м іа місцезнаходженням відповідача. Але існує і виключна іти улпість справ, яка встановлена ст. 16 ГПК.