Лекція 15. Система освіти великобританії. Сучасний медіапростір країни Система освіти Великобританії

Сьогодні, коли англійська мова є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великобританії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.

Обов'язкова освіта у Великобританії починається в 5 років. Але діти 3-х – 4-х років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах і університетах.

Середня освіта Великобританії

Державні школи. Державні школи Великобританії в цілому забезпечують гарну загальну освіту. Політика уряду спрямована на підвищення освітніх стандартів. Іноземні учні можуть відвідувати державні школи за умови, що їхні батьки влаштувалися у Великобританії або працюють у країні вже тривалий термін.

Приватні школи-пансіони. Сучасні приватні школи беруть свій початок від публічних шкіл. За законом всі незалежні школи, що мають більше п'яти учнів у віці до 16 років, проходять реєстрацію в Департаменті освіти й працевлаштування DfEE (Department for Education and Employment), що робить для них обов'язковими всі державні нормативи. Незалежні школи мають великий досвід роботи з іноземними учнями, хоча найбільш відомі з них виділяють для іноземців не більше 10% місць.

Хоча всі середні навчальні заклади зобов'язані відповідати загальнонаціональній навчальній програмі, незалежні школи мають право формувати свої навчальні плани, виходячи з особистих запитів учнів. Понад 85% випускників незалежних шкіл продовжують вчитися після отримання середньої освіти.

Спеціальні школи. Є у Великобританії і спеціальні школи для обдарованих дітей – як приватні, так і державні. Найбільш відомі школи церковно-хорового співу, музичні, балетні, школи драматичного мистецтва. У більшості з них можливе навчання на пансіоні. Крім цього, існує мережа шкіл для сліпих дітей і дітей-інвалідів.

Вища освіта Великобританії

Вчені ступені. Вчені ступені у Великобританії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх "вага" визначається репутацією університету, що їх присвоїв.

Ось деякі з вчених ступенів першого щабля, присуджуваних університетами Англії й Уельсу:

• ВА – бакалавр гуманітарних наук;

• BEd – бакалавр педагогічних наук;

• EEng – бакалавр технічних наук;

• BSc – бакалавр природничих наук;

• LLB – бакалавр права;

• BMus – бакалавр музики;

• ВМ – бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах іноді мають відмінності. Так, у деяких шотландських університетах власник першого ступеня з гуманітарних наук – магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА привласнюється з гуманітарних і природничих наук, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі немає, а в Оксфорді це вищий учений ступінь.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно провчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще й досвід практичної роботи, – термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім – основний трирічний. Для одержання ступеня у сфері медицини, стоматології та архітектури потрібно вчитися до 7 років.

Коледжі подальшої освіти (FE). Коледжі подальшої освіти також пропонують навчальні курси, що готують дипломованих фахівців зі ступенем. Такі курси найчастіше діють у контакті з підприємствами й установами, працівники яких відвідують їх увечері або у вільний від роботи час. Подібна система взаємодії навчальних закладів, промисловості та комерції заохочується урядом країни.

Одержавши вчений ступінь першого щабля в інших країнах, багато хто спеціально приїжджає у Великобританію для так званої "пост-дипломної" освіти. Система освіти країни дозволяє британським університетам з високим ступенем самостійності формувати навчальні програми пост-дипломного навчання. Дотримання єдиних загальноуніверситетських стандартів забезпечується практикою запрошення незалежних екзаменаторів, однак навчальні програми, скажімо, з літературознавства, у різних університетах можуть значно відрізнятися одна від одної.

На рівні пост-дипломного навчання практикується два основних види курсів: теоретичний і науково-дослідний. Теоретичні курси мають три рівні і завершуються одержанням ступеня магістра, диплома або посвідчення. Навчання проводиться у формі лекцій і консультацій і, як правило, триває рік (це менше, ніж в інших країнах). Протягом усього навчання результати його оцінюються за письмовими роботами. Подекуди для одержання ступеня магістра потрібно написати дисертацію. Після завершення курсу теоретичного пост-дипломного навчання можливе присудження таких учених ступенів і професійних кваліфікацій:

• пост-дипломне посвідчення, що дає право на викладання (Postgraduate Certificate in Education, PGCE);

• диплом з менеджменту (Diploma in Management Studies, DMS);

• ступінь магістра гуманітарних наук (Master of Arts, MA);

• ступінь магістра природничих наук (Master of Science, MSc);

• ступінь магістра ділового адміністрування (Master of Business Administration, MBA);

• ступінь магістра права (Master of Law, LLM).

Науково-дослідний пост-дипломний курс являє собою наступний щабель навчання й відрізняється від теоретичного тим, що студенти, рідше відвідуючи заняття, більше часу приділяють дослідженням. Кінцева мета навчання – одержання вищого вченого ступеня – доктор філософії (Doctor of Philosophy, DPh), для чого необхідно провести оригінальне дослідження в певній галузі, опублікувати статтю або дисертацію, що відбивають результати цієї роботи. Тривалість навчання, як правило, два роки. Здобувачами ступеня доктора філософії можуть бути особи, що вже одержали ступінь магістра (MPhil). Слово "філософія" у назвах ступенів зовсім не означає, що їхній власник – неодмінно філософ; це ще одна данина традиції.

Заочна освіта. В основі програм заочного навчання лежить принцип самостійності. Деякі курси (наприклад, заочна програма при Лондонському університеті) дозволяють студентам будувати навчання на свій розсуд. Навчальні програми інших вищих шкіл, таких як Відкритий університет, гнучкі й добре структуровані. Звичайно студент займається вдома, спираючись на цілу низку спеціально розроблених освітніх пакетів. Допомога викладача здійснюється засобами звичайної або електронної пошти. Для заочної освіти починають застосовувати й інші засоби комунікації: телебачення, відео, Інтернет.

До навчальних закладів заочної освіти належать: Лондонський університет, Відкритий університет, Національний коледж подальшої освіти.

Сучасний медіапростір країни

Умовно сучасний ринок ЗМІ Великобританії поділяють на три складові:

• комерційні медіа – преса, кабельне й супутникове телебачення, інтернет-ЗМІ;

• комерційні в основі, але з окремими громадськими обов’язками – національні компанії: ITV, Chanel 4 та Chanel 5 (комерційні підприємства, на які законодавчо накладено деякі функції громадських служб );

• громадські – громадська радіо- й телемовна корпорація Бі-Бі-Сі, яка не використовує в своєму ефірі рекламу.

Серед найбільш потужних газетно-журнальних концернів Великобританії визнають: News International (контролює 34,5% сукупного національного тиражу); Trinity Mirror (контролює 19 % сукупного національного та 21 % сукупного регіонального тиражів); Daily Mail and General Trust (контролює 19 % сукупного національного й 21 % регіонального тиражів); IPC Media (сумарний наклад видання журналів близько 10 млн примірників); EMAP (сумарний наклад виданих журналів перевищив 6,5 млн прим.); H Bauer Publishing (4,3 млн прим. журналів); BBC Worldwide (понад 4 млн прим.); The National Magazine Company (понад 3 млн прим.).

Незважаючи на брак реклами, незаперечним лідером у телерадіомовленні Великобританії

є трест Бі-Бі-Сі, його частка у межах країни становить 39 %. Серйозним конкурентом на телеринку виступає ITV plc, який охоплює 24 % аудиторії, але акумулює 54 % телевізійної реклами.

Географічно ринок британської преси не відрізняється від українського. Він поділяється на загальнонаціональний, регіональний та місцевий. Британські газети сегментовані на якісні (зорієнтовані на аристократію й вищі верстви суспільства), популярні (видаються величезними тиражами й орієнтовані на найманих робітників) і так звані газети для середнього класу (mid-marked). Загальнонаціональні газети Британії видаються в Лондоні та Манчестері, до складу таких зараз входять 10 ранкових та 10 вечірніх газет із тиражем 13,5 млн в будні та 14,8 млн примірників у вихідні.

Навіть у благополучній Британії з 1950-х років намітилися тенденції до зниження тиражів газет, хоча це не має катастрофічних наслідків для медіабізнесу. Так, загальний наклад в 2004 р. скоротився на 2 %, а в 2005 – на 3 %. Але в порівнянні з 1945 р. падіння виглядає досить разюче – 9 млн прим. для усіх видів газет. Сьогодні найбільш помітне падіння тиражу масових (таблоїдних) газет: він скоротився на 3 %. Для деяких видань спад стає катастрофою: тільки за 2005 р. тираж Daily Express упав на 11,2 %.

Тенденції зниження тиражів британських газет уповільнюються з 2000 року, а якісна преса,

за дослідженнями Audit Bureau of Circulations, зберегла свою популярність серед читачів. Наводимо приклади щоденних видань:

Газета, рік заснування	Власник	Тираж (кількість примір- ників)	Ціна
Щоденні популярні газети
The Sun (1964)	News International Newspapers Ltd	2 419 000	0,49
Daily Mirror (1903)	Trinity Mirror plc	1 597 000	0,57
Daily Star (1978)	Northern & Shell, Express Newspapers	705 000	0,57
Газети для середнього класу (mid-marked)
The Daily Mail (1986)	The Daily Mail & General Trust, Associated Newspapers	2 093 000	0,65
Daily Express (1900)	Northern & Shell, Express Newspapers	720 000	0,65
Якісні газети
The Times (1785)	News International Newspapers Ltd	485 000	0,82
The Daily Telegraph (1855)	Telegraph Group Limited	483 000	0,98
The Guardian (1821)	Guardian Media Group Guardian Newspapers Ltd	288 000	0,98
The Independent (1986)	Independent Newspapers (UK) Ltd	179 000	0,98
Financial Times	Pearson, Financial Times Ltd	101 000	1,63

Окремо слід сказати про недільні газети, наклад яких значно вищий, ніж у щоденних. Так,

популярні газети News of the World (власник News International Newspapers Ltd) виходить накладом 3 509 189 прим., Sunday Mirror (власник Trinity Mirror plc) – 1 480 390 прим., The people (власник Trinity Mirror plc) – 886 235 прим. Серед загальнонаціональних британських газет, розрахованих на середній клас, за накладом лідирує The Mail on Sunday – 2 215 765 прим., а серед якісної преси – The Sunday Times (1 313 258 прим.). На відміну від більшості газетних ринків країн пострадянського простору британський ринок преси характеризується, з одного боку, надзвичайно великим рівнем концентрації. Загальнонаціональні газети є у власності 9 компаній, але на частку найбільших із них припадає близько 90 % усього продажу тиражу. З іншого боку, медіаринок Британії чітко регулюється законодавчими актами й контролюється громадськістю.

Регіональна та місцева преса за потужністю значно поступається загальнонаціональній, проте

більшість видань зайняла свою нішу в інформаційному просторі. В останні роки в Британії виходить близько 90 ранкових та вечірніх регіональних газет, а також близько 10 недільних. За накладом, а звідси й за сферою поширення інформації регіональні та місцеві газети значно поступаються загальнонаціональним. Найбільшою регіональною недільною газетою в Британії є шотландська Sunday Post (наклад більше півмільйона примірників), яка досягла такого успіху завдяки добре продуманій рекламі. Найбільш потужна регіональна газета Північної Ірландії Belfast Telegraph має наклад близько 120 000 прим. Після Другої світової війни на території британських островів опинилася значна кількість українців, колишніх військовополонених та остарбайтерів. На той час у Великій Британії виходило 7 часописів українською мовою. Головним чином займалися цією справою дивізійники. Наклад цих часописів дуже малий – від 20 до 100 примірників. Серед них – “Відгук”, “Другий етап”, “Мета”, “Наші будні, “Нове життя”, “Скиталець”, “Таборовик”. Через відсутність кирилиці деякі з них видавалися навіть латиницею з друкарень адміністрації таборів. У сучасному ж британському інформаційному просторі український сегмент майже не представлений (окрім української служби Бі-Бі-Сі).

Британські журнали в медіабізнесі вважаються найбільш стабільним і прибутковим сектором. Кількість часописів, за підрахунками експертів, коливається від 8 000 до 10 000, а їх частка на рекламному ринку складає близько 15%.

Традиційно виділяють два типи журналів – спеціалізовані професійні (business-to-business, B2B) і споживчі, до яких відносять і журнали гуртового інтересу. Спеціалізовані професійні видання для сфери бізнесу формують основну групу британських журналів. На початок 2004 р. їх кількість досягла 5342 найменування – майже в 2 рази більше, ніж кількість журналів для споживачів.

Важливим джерелом прибутків спеціалізованих (бізнесових) журналів є реклама – близько 10% від усього об’єму рекламного ринку Великобританії. Проте такі журнали продаються в роздрібних мережах невеликими тиражами, оскільки основна частина накладу поширюється переважно за передплатою.

Журнали так званого споживчого ринку поділяють на чоловічі, жіночі, журнали гуртового

інтересу, радіо- й телепрограм. «Незважаючи на велику кількість найменувань журналів, лідерами сектору є не більше 300 видань, сумарний місячний тираж яких сягає 100 млн прим. Найбільш значні тиражі у двох видань, що поширюються як загальнонаціональні – тижневики телепрограм What’s on TV (майже 1,7 млн прим.) і радіопрограм Radio Times (близько 1,2 млн прим.).

Телерадіомовлення Великої Британії поділяється на два сегменти: громадське мовлення і комерційне. У радіомовленні країни домінує недержавний трест ВВС як громадська структура. Усередині країни компанія веде мовлення по п’яти каналах 24 години на добу. Громадське радіо не транслює рекламу, а тому не конкурує за прибутки від неї. Проте рейтинги громадського радіомовлення значно вищі, ніж у комерційних станцій.

Крім англійської мови, ВВС веде мовлення ще 32-ма мовами світу з 1932 року. Фінансування іноземного мовлення ведеться з урядових джерел, в основному Міністерства іноземних справ. Радіомовлення ВВС має високий рейтинг завдяки об’єктивній подачі новин та високої якості пізнавальних і освітніх програм. Разом із тим становище комерційного каналового радіомовлення в країні стабільне, завдячуючи добрій організації місцевих радіостанцій.

На загальнонаціональному ринку радіо домінують три мережі – Classic FM (класична музика і новини), Virgin 1215 (широкий спектр рок-музики), Talk-Sports (розмовна радіомережа). Частка радіо в загальному об’ємі рекламних витрат Великобританії сягає майже 7 % . Останнім часом прибутки від реклами в комерційній радіоіндустрії Великобританії значно зросли.

Активними темпами у Великобританії розвивається цифрове радіо. Кількість слухачів цифрових радіостанцій близько 11% від загальної кількості слухачів радіо. Британський уряд запланував здійснити повний перехід Британського радіо і телебачення на цифрове мовлення до 2012 р.

У сфері наземного ефірного телебачення Великої Британії діють чотири мовці – ВBC, IТV, Channel 4, Channel 5. За комерційною структурою – це різні канали, на які законодавчо покладені конкретні суспільні обов’язки. ВВС – класична модель громадського мовлення, побудована на некомерційній основі. Бюджет тресту формується за рахунок абонентської плати із слухачів і телеглядачів, які купують радіоприймачі й телевізори. Крім того, ВВС фінансується субсидіями від Парламенту, які надходять у держбюджет як плата за телевізійні ліцензії.

Значну конкуренцію ВВС складають комерційні аналогові та цифрові канали. З огляду на це, уряд періодично, починаючи з 1990 р., закликає ВВС більше комерціалізувати свою діяльність. Водночас за рейтингами ВВС зберігає лідерство на ринку Великобританії. Його дивляться більше чверті британців, за останні десять років рейтинг тресту характеризується достатньою стабільністю.

Комерційну діяльність ВВС веде через свою дочірню компанію ВВС Worldwide (початкова назва ВВС Enterprises) за межами Британії. Починаючи з 80-х років минулого століття, основним видом комерційної діяльності цієї компанії був продаж відеокасет, аудіозаписів власних програм, друкованої продукції під брендом ВВС. Сьогодні дочірня компанія є серйозним гравцем на інформаційному ринку світу, зокрема в новинарстві й експорті телепрограм.

Чільне місце на загальнонаціональному телевізійному ринку Великобританії посідає комерційне телемовлення, серед якого найпотужнішим є ITV plc (веде мовлення по 3-му загальнонаціональному каналу, виконує законодавчі суспільні обов’язки на 4-му і 5-му каналах). Компанія ITV має розгалужену мережу, яка спирається на 15 регіональних мовців та компанію Good Morning TV, остання забезпечує ранкове мовлення – Breakfast TV. До прийняття Закону про комунікації (2003 р.) ITV не дозволялось отримувати більше однієї ліцензії, через те кожен мовець ITV отримував ліцензію в конкретному регіоні, а разом

15 ліцензій забезпечували повне охоплення території країни.

Відповідно до закону 2003 року 3 та 4 канали зобов’язані подавати різноманітні високоякісні телепрограми. Для ITV встановлені вимоги транслювання основних типів програми: інформаційні, документальні, регіональні. Законом також регламентовано, що на 4-му телеканалі частка оригінальних телепрограм має бути не менше, ніж 60 %, а 30 % часу мовлення виділяється каналом для регіональних програм. Наприклад, в Уельсі на частотах 4-го каналу протягом трьох з половиною годин транслюються програми валлійською мовою. На 5-й загальнонаціональний канал, за умовами ліцензії, покладено обов’язки відображати різноманітність і плюралізм думок і поглядів. А частка програм власного виробництва повинна складати більше 50 %. Для регіонального мовлення канал зобов’язаний виділяти не менше 10% ефіру.

На зовнішній ринок усі британські телекомпанії виходять разом як асоціація імпортерів

телевізійних програм (British Television Distributors Association). Дослідники визначають, що основними регіонами, в які експортуються програми, є США (43%, прибуток майже 400 млн доларів) та Західна Європа (прибуток близько 300 млн доларів).

Із середини 90-х років у Британії активно розвиваються інтернет-ЗМІ. Першим з’явився он-лайновий варіант Daily Telegraph, згодом Guardian та Observer. Сьогодні більшість британських газет та електронних ЗМІ мають свої онлайнові версії.

Таким чином, розвиток сучасного медіаринку Великобританії засвідчує стрімку комерціалізацію мас-медіа, активізацію медіаконцернів до створення транснаціональних медіаіндустрій. Високий рівень комерціалізації й значні прибутки ЗМІ в Британії, виважена інформаційна політика уряду країни та високий рівень журналістської етики дають можливість створювати конкурентоспроможний, високоякісний медіапродукт. Усе це засвідчує, що Великобританія у найближчій перспективі залишатиметься одним із лідерів у світовому інформаційному просторі.