Склад території та економіко-географічне положення

Територія Канади займає північну частину материка Північна Америка, включаючи Арктичний архіпелаг. Вона омивається водами Атлантичного, Північного Льодовитого й Тихого океанів. Канада відокремлена від Європи й Азії. Її єдиним сухопутним сусідом є США. Кордони із США пролягають по водних рубежах або за умовними лініями. Вихід країни одразу до трьох океанів і протяжеість її території за межі Північного полярного кола набувають нового значення з розвитком комунікаційної техніки.

Клімат. Частина материкової території Канади й велика частина Канадського Арктичного архіпелагу лежать у зоні вічної мерзлоти. Решта території – у північній помірній зоні. Клімат Канади розрізняють залежно від регіонів: у приморських провінціях зима не дуже сувора, а літо не дуже жарке завдяки впливу океану. У західних районах клімат занадто вологий, що зумовлено впливом теплої океанської течії. У цілому ж у країні зима характеризується рясними снігопадами й морозами, а літо – помірними температурами. Середня температура січня від – 35°С на півночі і –20°С на півдні до -4°С – на Атлантичному узбережжі. У липні відповідно на півночі +7°С, на півдні – +18°С. Річна сума опадів на заході 2500 мм, на сході – 1250 мм, у центрі – 400 – 250 мм.

Флора. Рослинний світ північної частини території типово тундровий. Прибережні райони зайняті лісами. Провінції прерій вкриті в основному травами. На схилах Скелястих гір ростуть рідкі соснові ліси. Ближче до тихоокеанського узбережжя ліси густішають – тут росте декілька видів ялин, кедр, канадський тис.

Фауна. Тваринний світ Канади представлений численними хутровими звірями: песець, соболь, куниця, горностай, норка, росомаха. Тут мешкають і великі хижаки: бурий ведмідь, рись, вовк, койот, лисиця. У південній частині країни є декілька підвидів віргінського оленя, чорнохвостий олень, вилорога антилопа. У північних районах країни – лось, бізон, вівцебик, арктичний карібу, лісовий карібу; у горах – багато товсторогів та численні птахи. Комахи й рептилії трапляються рідко. На території Канади знаходиться декілька заповідників.

Річки й озера. Найбільші річки – річка Св. Лаврентія, Оттава, річка Св. Іоанна, Саскачеван, Нельсон, Маккензі, Невільнича, Атабаска, Юкон, Фрейзер. У Канаді більше озер, ніж у будь-якій іншій країні світу. Це частково розташовані на території Канади Великі озера, а також Велике Ведмеже озеро, Велике Невільниче, Вінніпег, Атабаска, Манітоба, Ніпігон та ін. На порожистій річці Ніагара знаходяться знамениті Ніагарські водоспади 50-метрової висоти.

Господарська оцінка природних умов та ресурсів

Канада простягається з півдня на північ на 4600 км (її територія лежить у помірному, субарктичному та арктичному поясах); зі сходу на захід – на 5200 км. Вона розташована в шести годинних поясах. Головними елементами рельєфу є Аппалачські гори, Канадський щит, Кордильєри, рівнини Святого Лаврентія, а також Канадський Арктичний архіпелаг. Канада надзвичайно багата на мінеральні, водні, гідроенергетичні та лісові ресурси. Значні площі в країні займають родючі землі, в її водах багато риби, а в лісах – хутрового звіра. Її широка морська економічна зона багата на різноманітні сировинні ресурси, включаючи запаси нафти і природного газу на шельфі Арктики. Водночас велика частина Канади за сучасного рівня розвитку продуктивних сил мало сприятлива для життя й господарської діяльності людини. Майже ½ частина її території вкрита тайговими лісами, понад 2/5 займають високогір'я та арктична зона. Тільки 11% території має постійне населення і тільки 7% земель використовується для потреб сільського господарства.

Найбільш сприятливою для населення й господарської діяльності людини є порівняно вузька смуга півдня Канади, що простяглася вздовж її кордону із «суміжними штатами» США. Тут у зоні мішаних лісів, лісостепу й степу мешкає 9/10 населення. Але й ця «країна-смужка» не становить собою єдиного цілого, а розірвана на частини гірськими й водними рубежами. Широка зона тайги, яка лежить північніше й отримала назву «Коридор Середньої Канади», майже не заселена, а високогір'я та арктична зона – практично безлюдні.

Забруднення природного середовища має місце і в Канаді, але розміри його великі тільки в заселених районах. Система канадських національних парків дуже розгалужена й за своїми розмірами та організацією поступається тільки США.

Населення. Сучасне населення Канади утворилося головним чином унаслідок європейської імміграції. Сьогодні 45% канадців вважають своїми предками вихідців із Британських островів, 31% – вихідців із Франції, 10% – з Німеччини, 4% – з Італії і 4% – з України. Колонізацію Канади в XVII ст. розпочали французи, які рухалися зі сходу й закріпилися уздовж річки Святого Лаврентія. Так виникла «Нижня», або Французька Канада (сучасна провінція Квебек). Активнішими згодом виявилися англійці. Вони рухалися з півдня, з боку Великих озер, і утворили «Верхню», або Англійську Канаду (сучасна провінція Онтаріо). У 1763 р. вся Канада була захоплена Англією. Вихідці з Франції й зараз компактно мешкають у провінції Квебек, вони зберегли свої мову й культуру. Вихідці з інших країн Європи сприйняли англійську мову й англійську культуру. Вони становлять більшість в усіх провінціях, крім Квебеку. Англо-французький дуалізм має місце в країні й сьогодні. В основі його лежать не стільки етнічні, скільки економічні причини: господарство провінції Квебек розвивається не так швидко, як інших англомовних провінцій.

Корінним населенням Канади є індіанці та ескімоси. Індіанців наразі 550 тис. чол., інуїтів – 36 тис. чол. Більшість індіанців і сьогодні живуть у резерваціях, куди їх загнали білі переселенці. Половина інуїтів мешкає на Арктичному узбережжі Північно-західних територій.

Канада – це країна масової імміграції. З 1945 р. населення її подвоїлося, причому як унаслідок високого рівня природного приросту, так і внаслідок імміграції. Новою в цьому процесі стала поява серед іммігрантів азіатів і латиноамериканців усіх рас. Найбільше вихідців з Азії у провінції Британська Колумбія.

Середня густота населення в Канаді є однією з найнижчих у світі – менше 3 чол. на 1 км кв. У долині річки Святого Лаврентія і на міжозерній рівнині вона досягає 160 чоловік на 1 км кв. У Північно-західних територіях на кожні 100 км кв припадає лише дві людини.

Стосовно розселення, Канада має багато спільного із США. Близько 77% канадців – міські жителі. Триває процес субурбанізації. Найбільшими міськими утвореннями стали метрополітени Торонто, Монреаля, Ванкувера й Оттави. Проте, на відміну від США, соціальні, не кажучи вже про расові, протиріччя в канадських містах значно менші. Як і в США, фермерське населення Канади є незначним, лише 4%. Інші жителі сільської місцевості зайняті несільськогосподарськими заняттями. Типовою для Канади є наявність маленьких населених місць, жителі яких зайняті в добувній промисловості, енергетиці, а також у заготівлі деревини та в її переробці тощо.

Українці в Канаді

На зламі XIX ст. і XX ст. у Канаду переселилося 170 тис. українців. Це була трудова, переважно сільська, еміграція. Українці прямували у степові провінції, де чимало з них отримали землю, хоча багатьом довелося працювати спершу на лісозаготівлях, прокладанні залізниць, осушуванні боліт тощо. Українці прагнули селитися в степах-преріях компактними групами, що сприяло збереженню рідної мови й культурної спадщини. Центром української імміграції стало місто Вінніпег. На його площі біля провінціального парламенту встановлено пам'ятники Т. Г. Шевченку та І. Я. Франку.

Між двома світовими війнами і після Другої світової війни в Канаду переселилося ще майже 100 тис. українців. На сьогодні канадців українського походження понад 550 тис. чоловік. Це нащадки перших і більш пізніх переселенців. Живуть вони переважно в містах, у тому числі й за межами Степових провінцій. В історії Канади зафіксовано, що переселенці з України зробили вагомий внесок в освоєння степових районів і в розвиток інших сфер життя країни.

За статистичними даними, у 2006-му році в Канаді мешкало 1 209 085 канадців українського походження (переважно громадяни Канади). Україноканадці – восьма за чисельністю етнічна група в Канаді. Канада – третя країна світу з найбільшим числом етнічних українців (після України й Російської Федерації).

Термін україноканадці практично не застосовують, коли йдеться про канадців інших етнічних груп, пращури яких прибули з території сучасної України або з інших територій зі значним відсотком українців. Це, напевно, тому, що останні практично не ідентифікують себе як українці і не об’єднуються в українські організації

Перші українці Іван Пилипів і Василь Єлиняк, родом із с.Небилів (нині Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.), прибули до Канади пароплавом «Орегон» 6 вересня 1891 р. З цього часу розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади. Ці українські піонери 1892 р. посприяли переселенню в Канаду кількох сімей з України.

Ініціатором масової міграції українців до Канади вважають Йосипа Олеськова – відомого популяризатора еміграції з Галичини й Буковини наприкінці 1890-х років.

В історії української еміграції до Канади дослідники визначають такі основні етапи (хвилі):

1812–1890-ті рр. – період поодинокої епізодичної імміграції українців;

1891–1914 рр. – «перша хвиля» масової трудової імміграції та початок формування української етнічної групи;

1920–1941 рр. – «друга хвиля» масової трудової імміграції та консолідація етнічної групи;

1950–1960 рр. – «третя хвиля» – імміграція депортованих осіб;

1960–1991 рр. – розвиток української етнічної групи Канади за умов відсутності поповнень з України.

У першій хвилі еміграції переважали соціально-економічні мотиви, у другій спостерігалося поєднання соціально-економічних і політичних, у третій домінували політичні причини.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. уряд Канади практично безкоштовно роздавав іммігрантам «гомстеди» (земельні наділи) для заселення канадських степів за умови розпочати на ній господарювання за три роки. Саме тоді канадський міністр внутрішніх справ Сіфтон (1897–1903 рр.) розгорнув на західноукраїнських землях активну агітацію переселення до Канади, сподіваючись таким чином вирішити проблему засвоєння дикого Заходу. Оскільки перші українські іммігранти до Канади були переважно землеробами, вони відгукалися на канадську пропаганду й селилися в цілинному поясі степових провінцій Альберти, Саскачевану й Манітоби.

Своїм компактним поселенням (ближче до Едмонтону та Вінніпегу, тобто лісостепової зони), українці намагалися створити зручне культурне середовище. Нині райони на схід і на північний схід Едмонтону визнано провінцією Альбертою як екомузей  «Калиновий край».

Для «першої хвилі» української імміграції важливу роль відігравало те, що все в Канаді на власній ділянці було безкоштовним та залишалося виключно для вжитку українця, коли у той же час в Австро-Угорщині доводилося платити навіть за збирання деревини на будівництво домів та їх опалення. Проте вже під час «третьої хвилі» імміграції за часів Другої світової війни українці намагалися оселитися та влаштуватися на заробітки у великих містах Східної Канади, Торонто та Монреалі. Нині на Сході Канади живе більше українців, ніж на її Заході.

Відрізані культурно й цивілізаційно від України, україноканадці розвинули самобутню культуру (яка є невід’ємною частиною загальної української культури), представлену танцювальним колективом з Едмонтону “Шумка", музичним етноколективом з Манітоби From Paris to Kyiv, гуртом «Буря», музеєм просто неба в Альберті – Селом спадщини української культури, де відтворено побут першої хвилі імміграції до Канади. Комедійна актириса Люба Гой, художник Вільям Курелек, письменниця Мирослава Косташ також досить відомі за межами української громади.

Саме українцям вдалося переконати Королівську комісію з двомовності і двокультурності відійти від концепції англо-французької двомовності як такої, що зменшує вплив інших громад на культурний розвиток Канади, у результаті чого Прем'єр-міністр Трюдо проголосив офіційну концепцію багатокультурності. А в західній Канаді з'явилися перші після англійських і французьких українські двомовні програми у школах. Багато інших громад згодом скористалися цими соціальними досягненнями.

Українці стояли біля витоків канадського соціалізму. Хоча більша частина громади була яскраво антирадянською, серед українців Канади траплялися активні прихильники Комуністичної партії Канади, марксистського Ордену об'єднаних фермерів (United Farm Labour Temple Association (UFLTA)). Українці Канади також відіграли значну роль у формуванні Федерації взаємодопомоги й Нової демократичної партії.

Канада стала першою країною західного світу, яка визнала незалежність України. Під час Помаранчевої революції 2004 року уряд Канади разом з організаціями українців надіслав близько тисячі кваліфікованих наглядачів за виборами.

До етнічних українців, які досягли успіху на політичній арені Канади, відносять Вільяма Гавриляка (він тричі був обраний мером міста Едмонтон), прем'єр-міністра Альберти Едварда Стельмаха, депутата Національної асамблеї Канади Бориса Вжесневського й одного з лідерів Ліберальної партії Канади Жерара Кеннеді. Та найбільших успіхів серед українців Канади досяг Роман Гнатишин, який у 1990–1995 рр. обіймав посаду генерал-губернатора Канади, а його батько Іван Гнатишин був сенатором від Партії прогресивних консерваторів.

Багато українців, народжених у Канаді або США, досягли висот спорту. Граючи воротарем за хокейний клуб «Детройт Ред-Вінгс», великої слави зазнав Тарас Савчук (за те, що він пишається Україною, його прозвали «Ukie» (Юкі)). Рекорд за найшвидший хет-трик (три голи за гру) отримав Василь Мосієнко («Чикаго Блекгокс»). Олександр Годинюк став першим українцем з пост-радянського простору, який поїхав виступати в НХЛ. Уродженець Києва Дмитро Христич грав 12 років у НХЛ (до 2002 року). Він брав участь у матчах усіх зірок НХЛ 1997 р. та 1999 р., став членом першої чоловічої Олімпійської збірної України 2002 р. За команду «Пітсбург Пінгвінз» грає Руслан Федотенко, за «Торонто Мейпл Ліфс» – Олексій Понікаровський (обидва є уродженцями Києва). Багаторазово брав участь у збірній Канади з регбі Кевін Ткачук.