2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.

Під тиском студентів і інших опозиційних сил Верховна Рада прийня ла ряд важливих рішень: провести на початку 1991 року референдум про довіру Верховній Раді України і в разі недовіри - організувати до кінця року вибори на багатопартійній основі; забезпечити проходження строкової військової служби громадян України за межами республіки тільки за їхньою згодою; створити комісію Верховної Ради для розгляду питання про націо налізацію майна КПРС та ВЛКСМ; до прийняття нової Конституції Укра їни укладання союзного договору вважати передчасним; відставка уряду; до 30 листопада 1990 року привести діючу Конституцію УРСР у відповідність з положеннями Декларації про державний суверенітет.

Вже через тиждень після прийняття цих рішень Верховна Рада скасува ла шосту статтю Конституції УРСР про керівну роль комуністичної партії. Але це не означало кінець пануванню комуністичної номенклатури. Збері гаючи контроль над засобами масової інформації, партійні структури по чали шалений наступ на демократичні сили. Робота по створенню нового союзного договору не могла зупинити суверенізацію союзних республік. Активізувалися сепаратистські сили в Україні. У південних областях діяв комітет "Демократичного союзу Новоросії та Бессарабії", метою діяльності якого було створення "незалежної Республіки Новоросії". У Донбасі звуча ли вимоги щодо відновлення Донецько-Криворізької республіки. У Закар патті Товариство карпатських русинів вимагало автономії для Закарпаття.

Повторювалися уроки 1918 року: економічна і політична кризи — основні передумови сепаратизму. Підтвердженням цьому стали події в Криму. Пар тійні органи Криму провели референдум щодо відновлення автономії. На його основі Верховна Рада У РСР 12 лютого

1991 Року прийняла закон "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки".

Прагнучи зберегти "єдиний Радянський Союз" Верховна Рада СРСР приймає рішення про проведення 17 березня 1991 року референдуму щодо збереження СРСР. В Україні за оновлену федерацію проголосувало 70,5 відсотка з 83,5 відсотків виборців, які брали участь у голосуванні.

Утравні 1991 року Верховна Рада обговорювала концепцію нової Кон ституції України. Проект, підготовлений конституційною комісією на чолі з Л. Кравчуком, за багатьма пунктами збігався з позицією Народної ради: передбачалося, що Україна стане президентською республікою з двопалат ним парламентом, президента має обирати весь народ, пропонувалася на зва держави — Республіка Україна, не згадувалося про обов'язкове вхо дження до складу Союзу РСР. Парламентська більшість виступила з кри тикою проекту конституційної комісії і висунула свій проект. Комуністи наполягали на збереженні назви Українська Радянська Соціалістична Рес публіка, радянської системи державного управління, на обмеженні прав президента, на записі в Конституції про входження УРСРдо складу СРСР.

На початку червня 1991 року парламент зробив черговий крок до неза лежності, прийнявши постанову "Про перехід у юрисдикцію Української

РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, роз ташованих на території республіки".

Рада прийняла Акт незалежності України. В цьому історичному документі підкреслювалося:

"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Вер ховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на тери торії України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення".

Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого був незабаром проголошений національним святом, не був випадковим яви щем. Акт проголошення незалежності України український народ прий няв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення.

На Всеукраїнському референдумі, який відбувся 1 грудня 1991 року, 90,35 відсотка виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

5 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувалося, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і не діючим. Заявлялося, що Україна будує демократичну, правову державу, пер шочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтвер джувалися положення Декларації прав національностей України від 1 лис топада 1991 року щодо гарантування усім народам і громадянам респуб ліки рівних політичних, громадських, економічних, соціальних та куль турних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавала ся рівноправність усіх форм власності.

7—8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі біля Мінська лідери України (Л. Кравчук), Росії (Б. Єльцин), Бєларусі (С. Шушкевич) констатували роз пад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності незалежних дер жав (СНД).

21 грудня 1991 року в Алма-Аті до цієї угоди приєдналися ще 8 незалеж них держав колишнього СРСР. У прийнятій Декларації зафіксовано, що з утворенням Співдружності СРСР припиняє своє існування. Причому СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. Для координації діяль ності у сферах спільних інтересів було утворено Раду глав держав та Раду глав урядів. Засновники СНД визначили, що кожна з республік є незалеж ною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою. Україна вступила в новий етап своєї історії.

Самостійна робота №15

Тема: Розбудова України як незалежної держави

План

1. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Структура, основні положення і значення Основного закону.

1. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Структура, основні положення і значення Основного закону.

Проголошення незалежності поставило перед Україною завдання з реформування правової системи. По-перше, необхідно було відмовитися від догм соціалістичного права, по-друге, в короткі терміни впровадити елементи так званого буржуазного права. Процес створення нового права розпочався у трьох напрямках: шляхом пристосування частини норм радянського права; прийняттям нормативних актів у тих сферах відносин, які не врегульовані чинним законодавством; проведення широкомасштабної кодифікації права, при якій реформуванню будуть піддані усі галузі права.

Конституційне право. Проголошення незалежності України потребувало внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України. 14 лютого 1992 року було прийнято Закон України "Про внесення доповнень і змін в Конституцію". Розділ 111 було перейменовано на "Державний і територіальний устрій України", розділ V — на "Органи законодавчої і виконавчої влади України", розділ VII — на "Україна — незалежна держава". Ст. 68 проголосила Україну "незалежною демократичною правовою державою". Згідно із Законом "Президент є глава держави і глава виконавчої влади України".

Ще в жовтні 1990 року Верховна Рада утворила конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону. Концепція нової Конституції була затверджена у червні 1991 року і комісія зайнялася розробкою проекту Основного Закону. Вивчалися і використовувалися Конституції багатьох демократичних держав світу, міжнародні конвенції і пакти. Враховувався історичний досвід конституційного будівництва в Україні.

До жовтня 1993 року було опрацьовано чотири варіанти проекту Основного Закону. Але через політичну кризу, що охопила владні структури, конституційний процес загальмувався.

Після виборів Президента і нового складу Верховної Ради України почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади.

У грудні 1994 року Л. Кучма вніс на розгляд парламенту проект конституційного Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади. Верховна Рада повинна була віддати Президенту значну частину владних повноважень. 18 травня 1995 року парламент після тривалих і болісних дискусій простою більшістю голосів прийняв Закон "Про державну владу і місцеве самоврядування". Згідно з ним Президент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очолити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами державної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва і Севастополя) ставали держадміністрації, главами яких Президент повинен був призначити обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих рад залишилися обмежені повноваження: затвердження міського бюджету і програм територіального розвитку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноваження передавались держадміністраціям. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламентсько-президентської держави у президентсько-парламентську республіку.

Закон "Про державну владу і місцеве самоврядування" було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, виявилася потрібною конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Існуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного розв'язання конфлікту: підписання на період до прийняття нової Конституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Враховуючи ситуацію, що склалася,

Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і виконавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 року. В ст. 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 року, то, згідно з конституційним договором, вони визнані чинними лише в частині, що узгоджується із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апарату України.

На термін дії Конституційного договору обмежувалися права Верховної Ради та місцевих рад і розширювалися функції виконавчої влади. Прийняття цього договору стимулювало конституційний процес. В лютому 1996 року конституційна комісія передала проект Конституції на розгляд парламенту. Проект розглядався майже три місяці.

Найбільш гостру дискусію викликали п'ять пунктів проекту: про розподіл повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. В ситуації, що склалася, Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Президенту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л. Кучма підписав відповідний указ. Загроза розпуску Верховної Ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня 1996 року прийняти Конституцію України.

Вона складається з преамбули і п'ятнадцяти розділів: загальні засади; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; правосуддя; територіальний устрій України; Автономна Республіка Крим; місцеве самоврядування; Конституційний Суд України; внесення змін до Конституції України; прикінцеві положення; перехідні положення.

Прийняття Конституції України мало величезне історичне значення, оскільки була підведена юридична база під державність українського народу. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Основний Закон України належить до найбільш демократичних у світі.