2. Кодифікація українського радянського законодавства

Нова економічна політика потребувала нормативного наповнення.

Ще в 1919 році П. Стучка запропонував розпочати кодифікацію нового права. Головне місце в ній повинна була зайняти Конституція, за якою йшло "соціальне право", яке включало в себе сімейне право і право соціального забезпечення. Далі розташовувались "майнові права", під якими Стучка розумів норми, що скасовували або обмежували ці права (про націоналізацію). Завершували план кодифікації "правила про працю", "залишки договірного права" і міжнародне право

Кодифікація розглядалась як черговий етап в розвитку революційної правосвідомості, як засіб "кращого в даних умовах досягнення мети" (П. Стучка).

Орієнтація на "революційну правосвідомість", як на найважливіше джерело права, містилась в концепціях прибічників психологічної школи права (М. Рейснер), які ототожнювали право з революційною правосвідомістю. На протилежних позиціях стояли послідовники соціологічної інтерпретації права, які відносились до законодавства, якщо планової політики (І. Ільїнський).

У1922—1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні була проведена повна кодифікація всіх галузей права.

Такої широкої кодифікації, та ще й проведеної в такі короткі терміни, людство не знало. Були прийняті важливі законодавчі акти, які регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини тощо.

Кодифікація права в Україні здійснювалась двома шляхами:

а) рецепцією законодавства РСФРР;

б) розробкою власних законодавчих актів.

Перший шлях був переважаючим, законодавство УСРР в більшості випадків було точною копією законодавства РСФРР.

Самостійна робота №9

Тема:Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР

План

1. Становище українських земель у складі Польщі у 30-ті роки та напередодні Другої світової війни. Закон Верховної Ради СРСР та Закон Верховної Ради УРСР про прийняття Західної України до УРСР.

1. Становище українських земель у складі Польщі у 30-ті роки та напередодні Другої світової війни. Закон Верховної Ради СРСР та Закон Верховної Ради УРСР про прийняття Західної України до УРСР.

Східна Галичина і Західна Волинь. За Ризьким договором 1920 року між РСФРР, УСРР і Польщею польський уряд зобов'язувався гарантувати права національних меншин та забезпечити вільний розвиток їх культур, мови, віросповідання. Юридично польське панування над землями Східної Галичини і Західної Волині було встановлене 14 березня 1923 року, коли Рада послів країн Антанти у Парижі узаконила анексію цих земель Польщею.

Окупаційний режим встановив у Західній Україні режим терору і насилля. Польський великодержавний шовінізм став основою державної політики Польщі. Влада на українських землях перейшла до командувача військами, який отримав посаду генерального делегата польського уряду, а на місцях — до урядових комісарів. З державних установ звільнялися всі службовці, які відмовлялися від присяги на вірність Польській державі.

Після окупації Східної Галичини і Західної Волині

польський уряд перейменував цю територію у Східну Малопольщу, а згодом — у Польщу "Б", на відміну від коронних земель, які отримали назву Польща "А". Край був поділений на п'ять воєводств — Волинське, Львівське, Поліське, Станіславське і Тернопільське.

На посади воєвод і старосту повітах приймалися, як правило, особи польської національності. У 1924 році видається закон про заборону української мови в усіх державних і муніципальних установах, у тому числі сільських.

.

Воєвода представляв уряд на території воєводства. Він контролював діяльність усієї урядової адміністрації, мав право призупинити розпорядження органів спеціальної адміністрації, здійснював керівництво державною поліцією, функції якої у 1934 році були значно розширені. Свої повноваження воєвода здійснював з допомогою воєводського управління, яке поділялося на відділи.

На чолі загальної адміністрації повіту стояв староста, якого призначав міністр внутрішніх справ. Староста підпорядковувався воєводі. Він представляв уряд на території повіту.

Апарат управління воєвод і старост складався з секторів і відділів.

Тяжке економічне становище, соціальне і національне гноблення, спричиняли посилення боротьби народних мас Західної України проти іноземних загарбників.

Приєднання Західної України до Української PCP. Відразу ж після вторгнення німецьких військ у Польщу населення Західної України почало створювати місцеві органи народної влади і управління. В волостях і селах такими органами стали селянські комітети, а у містах і

Тимчасовими управліннями було створено 1495 виборчих округів і 5858 виборчих дільниць. У виборах взяли участь 4433997 чоловік, що склало 92,83 відсотка від загальної кількості зареєстрованих виборців.

За своїм змістом вибори носили характер плебісциту, оскільки мали відповісти на питання, якою бути владі Західної України — буржуазною чи радянською. Вибрали радянську. Серед депутатів 28 відсотків становили робітники, 52 відсотка — селяни, 18 відсотків — інтелігенція.

26 жовтня 1939 року в приміщенні Львівського оперного театру відкрилися Народні Збори Західної України. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про державну владу в Західній Україні, в якій зазначалося: "Віднині вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих". Одночасно була затверджена Декларація з проханням до Верховної Ради Союзу PCP прийняти Західну Україну до складу СРСР з приєднанням до УРСР з тим, щоб "з'єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу".

28 жовтня одноголосно була прийнята Декларація про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих урядовців, а також Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України.

У вересні—жовтні 1940 року завершився процес формування колегій адвокатів, органів державного нотаріату, міліції, прокуратури. Формування органів радянської влади відбувалося у повній відповідності з тією системою, що існувала в СРСР Окрім того, на більшість утворених посад відряджалися тимчасово або на постійну роботу спеціалісти з У PCP, як правило, члени більшовицької партії.

Самостійна робота №10

Тема:Держави і право України в роки Великої Вітчизняної Війни (1941 – 1945)

План

1. Окупаційний режим в Україні. Звільнення території УРСР від тимчасової окупації.

2. Особливості розвитку права УРСР в роки Великої вітчизняної війни.

3. Міжнародна діяльність УРСР. Українська РСР – член засновник ООН.

1. Окупаційний режим в Україні. Звільнення території УРСР від тимчасової окупації.

У кінці 30-х років в Європі остаточно сформувалися два тоталітарні режими — гітлерівський і сталінський. Ненависть до демократії ріднила Німеччину і СРСР. При всіх суперечностях, що розділяли дві ідеології, фашистську і комуністичну, єдиною у них була кінцева мета — світове панування.

Ради досягнення цієї мети два претенденти на "світову корону" Сталін і Гітлер уклали угоду, яка стала прелюдією другої

світової війни. 23 серпня 1939 року до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп. Після бесіди Ріббентропа з Сталіним і Молотовим був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад. В історії він отримав назву "пакт Молотова—Ріббентропа". Але, як з'ясувалося потім, 23 серпня 1939 року був підписаний шеодин надзвичайно важливий документ — Таємний додатковий протокол. Якщо укладення пакту можна було тлумачити, як спробу відвернення війни, то зовсім інші роздуми викликають таємні домовленості до пакту, існування яких Радянський Союз весь час категорично заперечував. Тільки в грудні 1989 року ці матеріали були надруковані для широкого ознайомлення. За Таємним протоколом Сталін дістав змогу розширити територію СРСР майже до кордонів 1913 року. Саме територіальний виграш і розподіл сфер впливу в Європі і було основною метою радянсько-німецької змови. Згідно з пактом СРСР фактично ставав союзником Німеччини.

1 вересня 1939 року гітлерівські війська перетнули кордон Польщі, почалася друга світова війна. Поділ Польщі був зафіксований Таємним протоколом. Так, ст. 2 протоколу свідчила, що "у випадку територіальних і політичних перетворень на територіях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев — Вісла — Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох країн збереження незалежної Польської держави, буде остаточно вирішене лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать ці питання шляхом товариської згоди".

22 вересня 1939 року радянські війська ввійшли до Львова. Того ж дня у Брест-Л итовську на честь перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецьких військ.

28 вересня 1939 року воєнно-політичний союз двох держав був скріплений новим "Договором про дружбу і кордон", який підтверджував включення західних територій до складу СРСР. Цей договір створював умови для вирішення проблеми Буковини і Бессарабії. Уст. З Таємного протоколу зазначалося: "Стосовно Південно-Східної Європи радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях".

26 червня 1940 року радянський уряд надіслав Румунії ноту, вимагаючи повернути Бессарабію і Північну Буковину, населення яких зв'язане з Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови й національного складу.

У зв'язку з затягуванням відповіді Румунією, радянський уряд 28 червня в ультимативній формі поставив вимогу звільнити Бессарабію і Північну Буковину. 30 червня вся територія Бессарабії і Північної Буковини була зайнята радянськими військами. Закінчувався перший етап другої світової війни. Щоб продемонструвати світові непорушність дружніх зв'язків, 11 лютого 1940 року між Радянським Союзом і Німеччиною була укладена господарська угода, яка передбачала поставки в Німеччину радянської сировини в обмін на промислові товари.

Але з самого початку воєнно-політичного і економічного співробітництва двох тоталітарних режимів було зрозуміло, що цей союз є тимчасовим. Німеччина використала СРСР, а Радянський Союз — Німеччину. Тактична мета була досягнута. Гітлер приступає до здійснення стратегічної мети — повного завоювання світу.

18 грудня 1940 року генеральним штабом збройних сил Німеччини був розроблений план нападу на СРСР, який отримав назву "план Барбаросса". В інструктивному додатку до нього говорилося: "Війна проти Росії — один з найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це древня битва германців проти слов'янства, захист європейської культуривід московитсько-азіатського нашестя, оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю".

22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Дуже важливе місце у планах німецького командування відводилося взяттю у найкоротші строки України з її величезними сировинними

ресурсами й родючими землями. За рахунок цього Гітлер намагався посилити воєнну економіку, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягти світового панування. За планом "Барбаросса" на Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь". їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, перетворених після початку війни у Південно-Західний та Південний фронти. Концентрація в республіці цього найчисельнішого радянського військового угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме південний захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді, першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямі. Співвідношення у бойовій техніці було також на користь радянських військ. Якщо в німців та їх союзників на південно-західному напрямі налічувалося 850 танків, 16000 гарматі 1300 літаків, то у радянської сторони відповідно — 5625, 17000 та 2700. Більше 80 відсотків цієї техніки було застарілих конструкцій. Щоправда, за вмілої організації справи налагодити стійку оборону можна і при такій бойовій техніці. Але ця перевага радянський військ розтанула вже в перший місяць війни. Після трьох тижнів війни із 170 дивізій діючої армії на радянсько-німецькому фронті боєздатність зберігали тільки 70. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чоловік, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були майже в 10 разів меншими. Отямлюючись від перших гірких поразок, країна збирала сили для відсічі, яку було сприйнято як всенародну справу. Війна проти німецького фашизму дістала визначення як визвольна, священна, Велика Вітчизняна.

Поразки радянських військ в Україні різко змінили воєнно-стратегічну обстановку. 28 червня 1942 року почався загальний наступ противника на півдні. 22 липня 1942 року після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області вся територія Української PCP була остаточно окупована. Тринадцять місяців замість планованих кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.

У вересні—жовтні 1943 року окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщини, індустріальні центри Подніпров'я. Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейхскомісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил. Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Лівобережну Україну від повного знищення.

Врешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити радянські війська на Лівобережжі неможливо. В умовах наростаючого наступу радянських військ було прийнято рішення про відведення армії за Дніпро. Тепер уся надія покладалася на "Східний вал", для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів.

Суттєву роль в розгромі гітлерівців відіграв партизанський рух. Серед форм народної боротьби проти окупантів партизанські дії були найбільш дієвими. Бойовими діями радянських партизан керували Центральний та Український штаби партизанського руху, створені у червні 1942 року.

Битва за визволення України, що тривала 22 місяці, складалася з ряду великих операцій. Однією з найважливіших була битва за Дніпро. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 року у виключно складних умовах форсували Дніпро й утворили плацдарми на північ і південь від Києва. Плацдарми були і на південніших ділянках Дніпра. Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського

Союзу одержали майже 2,5 тис. воїнів.

Пізньої осені 1943 року радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ і підготували умови для дальшого наступу в глиб української території.

Під час Карпато-Ужгородської операції закінчилось визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останній стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня завершилось визволення Закарпатської України.

Вже у 1943—1944 роках почалася відбудова народного господарства України. Аж до Перемоги 9 травня 1945 року економіка України була повністю підпорядкована фронту. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працювали на забезпечення радянської армії всім необхідним для успішного завершення війни. До останнього її дня в рядах діючої армії продовжували перебувати кілька мільйонів жителів України. Вони внесли важливий вклад у перемогу держав антигітлерівської коаліції. Із 7 млн. орденів, 1 медалей, вручених солдатам і офіцерам Радянської армії, 2,5 млн одержали жителі України. Україна у цій війні втратила п'яту частину населення — З млн.. на фронтах і 5,5 млн. у зоні окупації.

У січні—лютому 1945 року радянські війська розгорнули вирішальний наступ. У квітні почався штурм Берліна, який було взято 2 травня. 9 травня 1945 року Німеччина капітулювала.

Вступ у війну з Японією суттєво змінив становище на Далекому Сході.

2 вересня 1945 року з капітуляцією Японії закінчилася друга світова війна.

2. Особливості розвитку права УРСР в роки Великої вітчизняної війни.

Право в роки війни спрямовувалося на виконання основних завдань і функцій держави з оборони країни і охорони соціалістичної власності. Найбільш суттєві зміни і доповнення були внесені в цивільне, трудове, земельне і колгоспне право, кримінальне право і кримінальний процес. Розвиток всіх цих галузей права в УРСР визначався суворою централізацією і відбувався на основі і у відповідності з змінами і доповненнями в загальносоюзному законодавстві.

Цивільне право. Умови воєнного часу висунули на передній план питання захисту права власності, яке тимчасово виходило з володіння як фізичних такі юридичних осіб. Були розширені права наркоматів і спрощено порядок передачі майна міждержавними підприємствами та установами. Незмінним залишався порядок передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах.

Ряд змін було внесено про питання позовної давності. З метою забезпечення прав осіб, які знаходилися на фронті, терміни позовної давності в справах цих осіб вважались продовженими на весь період знаходження в збройних силах СРСР. Було припинено також плин шестимісячного терміну, встановленого ст. 430 ЦК УРСР для прийняття спадщини відсутніми в місці його відкриття спадкоємцями. Указ від 14 березня 1945 року розширив коло спадкоємців і дозволив заповідати на користь сторонньої особи при відсутності спадкоємців по закону.

Сімейне право. Війна залишила багатьох дітей сиротами. На вирішення цієї проблеми було спрямовано ряд нормативних актів: постанова Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 року "Про влаштування дітей, які залишились без батьків", постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 року "Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством", постанова Раднаркому УРСР від 27 березня 1943 року "Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими окупантами, замордовані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР", постанова Раднаркому СРСР від 30 липня 1944 року "Про заходи боротьби з бездоглядністю і безпритульністю дітей в Українській PCP". Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріті створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудовиховних колоній, створенню надзвичайних комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів. Було вдосконалено порядок

усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 року "Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану Української PCP". 8 липня 1944 року було прийнято указ Президії Верховної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материнства", який збільшив державну допомогу вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям. Указом були внесені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлучення. Так, права і обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого було можливим лише через суд.

Трудове право. Потреби оборони призвели до необхідності введення трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудовій мобілізації підлягало працездатне населення міст, з числа тих, хто не працював в державних установах і на підприємствах. Трудова повинність використовувалась для виконання будівельних робіт на оборонних спорудах, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, зв'язку, електростанцій та інших важливих об'єктів, що мали, оборонне значення. Трудова повинність поширювалась на чоловіків від 16 до 55 років, а жінок від 16 до 50 років.

В умовах воєнного часу велике значення мала трудова дисципліна. Поряд із заохоченням добросовісних працівників росло застосування примусових заходів до порушників трудової дисципліни. За ряд порушень трудової дисципліни поряд з дисциплінарною відповідальністю застосовувалась кримінальна.

На вирішення проблеми інвалідів війни була спрямована постанова РНК УРСР "Про працевлаштування і побутове обслуговування інвалідів Вітчизняної війни" від 20 квітня 1943 року.

Колгоспне і земельне законодавство воєнного часу було спрямоване на подальше обмеження прав селян і значно погіршувало їх становище. 13 квітня 1942 року РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову "Про підвищення для колгоспників обов'язкового мінімуму трудоднів". У 1944— 1945 роках на час збирання врожаю був встановлений обов'язковий вихід на роботу працездатних колгоспників і навіть підлітків у віці від 14 років, незалежно від того, виконали вони мінімум трудоднів чи ні. Дисциплінарна влада органів управління колгоспу поширювалась на всіх осіб, які працювали в ньому, незалежно від їх членства в колгоспі.

У 1945 році було прийнято ряд актів, спрямованих на боротьбу з так званим розбазарюванням земель колгоспів. Тільки в УРСР колгоспам було повернуто сотні тисяч гектарів землі.

Кримінальне право. В роки війни суттєві зміни відбулися в області кримінального права. 6 липня 1941 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення". Він встановлював сувору відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення терміном від 2 до 5 років, якщо злочин за характером не вимагав більш тяжкого покарання.

У грудні 1942 року розширюється склад такого злочину, як спекуляція (до нього включається продаж махорки і самогону в великих кількостях). Проявилась загальна тенденція до розширення гіпотез багатьох статей Кримінального кодексу. В січні 1942 року крадіжка особистого майна за обтяжуючих обставин (під час повітряного нальоту, нападу ворога тощо) прирівнювалась по аналогії до бандитизму.

Багато уваги приділяє законодавець боротьбі з розкраданнямВ умовах війни широко використовувалось умовне засудження, а також відстрочка Виконання вироку до закінчення воєнних дій з направленням засудженого до штрафного батальйону.

Кримінально-процесуальне право. Кримінально-процесуальне законодавство СРСР, яке діяло до війни, не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу.

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила "Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районі воєнних дій". Цим Положенням керувалися не тільки військові

трибунали, але й загальні суди незалежно від місця їх діяльності.

Щодо вимог процесуального законодавства відносно забезпечення повного, всебічного і об'єктивного розслідування всіх обставин справи, вірне її вирішення по суті, охорону прав учасників процесу, то їх значення під час війни було чисто формальним. Продовжував активно діяти позасудовий репресивний апарат.

3. Міжнародна діяльність УРСР. Українська РСР – член засновник ООН.

— Вихід України на міжнародну арену після за вершення війни (1944 р. — створення Народно го комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д. Мануїльський).

— 1945 р.— включення України до складу 47 країн-засновниць .ООН разом із Білорусією та СРСР (участь української делегації в розробці та прий нятті статуту ООН; 1945 р. — Україна стала чле ном постійної комісії ООН із питань освіти, нау ки та культури (ЮНЕСКО); 1946 р. — обрання України до складу Економічної і Соціальної Рад; 1948-1949 рр. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН).

— 29 липня — 15 жовтня 1946 р.— участь представ ників України у Паризькій мирній конференції.

— 1948 р.— активна участь України вроботі Дунай ської конференції, яка розв'язувала питання ре жиму торгового судноплавства на Дунаї.

Таким чином, формально за Україною визнава лося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики вона не мала.

Самостійна роботиа №11

Тема: Держава і право України у повоєнні роки (1945 – початок 50-х років)

План

1. Перебудова державного апарату.

2. Судова система. Прокуратура.

3. Правова система

1. Перебудова державного апарату.

Тоталітарний режим не змінив своєї суті і у повоєнні роки. Але перехід до мирного життя потребував певної реорганізації конституційних органів влади і управління.

Вищі органи влади і управління. Вищим органом влади республіки зали шалась Верховна Рада УРСР, перші післявоєнні вибори до якої відбулися у лютому 1947 року. Як і раніше, вибори залишалися фікцією, на одне депутатське місце балотувався лише один кандидат. Було підвищено віко вий ценз для обрання до Верховної Ради України — до 21 року. У листопаді 1949 року було затверджено герб, гімн і прапор Української РСР. Але більшої самостійності чи незалежності Україні це не дало.

У травні 1944 року було здійснено геноцид проти кримських татар, їх насильно відпра вили на спецпоселення з забороною повертатися до Криму. Влітку 1945 року автономію Криму було скасовано і він став звичайною областю РРФСР. В лю тому 1954 року Кримську область було передано до складу УРСР.

Головною формою діяльності Рад була сесія. Сесії сільських, селищних, міських і районних Рад скликались не менше шести разів на рік, сесії облас них і міських Рад (в містах з районним поділом) — не менше чотирьох разів нарік.

Положення розширювали компетенцію виконкомів місцевих Раду ви рішенні ряду питань місцевого життя.

Одночаснос положеннями про місцеві Ради було прийняте "Положен ня про постійні комісії місцевих Рад депутатів трудящих УРСР", яке знач но підвищило роль постійних комісій в місцевому управлінні. Роботі по удосконаленню діяльності місцевих Рад було завдано шкоди рішенням, яке було прийняте в грудні 1962 року, про поділ обласних Рад за виробничою ознакою на сільські і промислові.

2. Судова система. Прокуратура.

Уже у вересні 1945 року було відновлено в повному обсязі діяльність цивільних судів всіх інстанцій.

10 жовтня 1948 року приймається Положення про вибори народних суддів. Відтепер вони мали обиратися громадянами на три роки. Положен ня підвищило до 23 років віковий ценз для кандидатів в народні судді та народні засідателі.

Покращенню діяльності народних судів сприяло Положення про дис циплінарну відповідальність судців від 15 липня 1948 року. До цього дис циплінарні стягнення на суддів покладалися в адміністративному порядку (їх накладали міністр, начальники обласних управлінь юстиції та голови обласних та крайових судів). За новим Положенням в УРСР засновувалися спеціальні колегії в

дисциплінарних справах при обласних і Верховному судах з членів відповідних судів. Ці колегії набували права накладати стяг нення на суддів. Загальне керівництво судовою системою, як і раніше, здійснював Мін'юст УРСР.

Відразу після смерті Сталіна були ліквідовані інструменти масового те рору і репресій — воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, за слання та ув'язнення.Трохи пізніше, у лютому 1957 року, були ліквідовані транспортні суди.