5 Грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла

звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувалося, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і не діючим. Заявлялося, що Україна будує демократичну, правову державу, пер шочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтвер джувалися положення Декларації прав національностей України від 1 лис топада 1991 року щодо гарантування усім народам і громадянам респуб ліки рівних політичних, громадських, економічних, соціальних та куль турних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавала ся рівноправність усіх форм власності.

7—8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі біля Мінська лідери України (Л. Кравчук), Росії (Б. Єльцин), Бєларусі (С. Шушкевич) констатували роз пад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності незалежних дер жав (СНД).

21 грудня 1991 року в Алма-Аті до цієї угоди приєдналися ще 8 незалеж них держав колишнього СРСР. У прийнятій Декларації зафіксовано, що з утворенням Співдружності СРСР припиняє своє існування. Причому СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. Для координації діяль ності у сферах спільних інтересів було утворено Раду глав держав та Раду глав урядів. Засновники СНД визначили, що кожна з республік є незалеж ною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою. Україна вступила в новий етап своєї історії.

Самостійна робота №15

Тема: Розбудова України як незалежної держави

План

1. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Структура, основні положення і значення Основного закону.

1. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Структура, основні положення і значення Основного закону.

Проголошення незалежності поставило перед Україною завдання з реформування правової системи. По-перше, необхідно було відмовитися від догм соціалістичного права, по-друге, в короткі терміни впровадити елементи так званого буржуазного права. Процес створення нового права розпочався у трьох напрямках: шляхом пристосування частини норм радянського права; прийняттям нормативних актів у тих сферах відносин, які не врегульовані чинним законодавством; проведення широкомасштабної кодифікації права, при якій реформуванню будуть піддані усі галузі права.

Конституційне право. Проголошення незалежності України потребувало внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України. 14 лютого 1992 року було прийнято Закон України "Про внесення доповнень і змін в Конституцію". Розділ 111 було перейменовано на "Державний і територіальний устрій України", розділ V — на "Органи законодавчої і виконавчої влади України", розділ VII — на "Україна — незалежна держава". Ст. 68 проголосила Україну "незалежною демократичною правовою державою". Згідно із Законом "Президент є глава держави і глава виконавчої влади України".

Ще в жовтні 1990 року Верховна Рада утворила конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону. Концепція нової Конституції була затверджена у червні 1991 року і комісія зайнялася розробкою проекту Основного Закону. Вивчалися і використовувалися Конституції багатьох демократичних держав світу, міжнародні конвенції і пакти. Враховувався історичний досвід конституційного будівництва в Україні.

До жовтня 1993 року було опрацьовано чотири варіанти проекту Основного Закону. Але через політичну кризу, що охопила владні структури, конституційний процес загальмувався.

Після виборів Президента і нового складу Верховної Ради України почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади.

У грудні 1994 року Л. Кучма вніс на розгляд парламенту проект конституційного Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади. Верховна Рада повинна була віддати Президенту значну частину владних повноважень. 18 травня 1995 року парламент після тривалих і болісних дискусій простою більшістю голосів прийняв Закон "Про державну владу і

місцеве самоврядування". Згідно з ним Президент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очолити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами державної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва і Севастополя) ставали держадміністрації, главами яких Президент повинен був призначити обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих рад залишилися обмежені повноваження: затвердження міського бюджету і програм територіального розвитку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноваження передавались держадміністраціям. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламентсько-президентської держави у президентсько-парламентську республіку.

Закон "Про державну владу і місцеве самоврядування" було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, виявилася потрібною конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Існуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного розв'язання конфлікту: підписання на період до прийняття нової Конституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Враховуючи ситуацію, що склалася, Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і виконавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 року. В ст. 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 року, то, згідно з конституційним договором, вони визнані чинними лише в частині, що узгоджується із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апарату України.

На термін дії Конституційного договору обмежувалися права Верховної Ради та місцевих рад і розширювалися функції виконавчої влади. Прийняття цього договору стимулювало конституційний процес. В лютому 1996 року конституційна комісія передала проект Конституції на розгляд парламенту. Проект розглядався майже три місяці.

Найбільш гостру дискусію викликали п'ять пунктів проекту: про розподіл повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. В ситуації, що склалася, Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Президенту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л. Кучма підписав відповідний указ. Загроза розпуску Верховної Ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня 1996 року прийняти Конституцію України.

Вона складається з преамбули і п'ятнадцяти розділів: загальні засади; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; правосуддя; територіальний устрій України; Автономна Республіка Крим; місцеве самоврядування; Конституційний Суд України; внесення змін до Конституції України; прикінцеві положення; перехідні положення.

Прийняття Конституції України мало величезне історичне значення, оскільки була підведена юридична база під державність українського народу. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Основний Закон України належить до найбільш демократичних у світі.

восьмой правда нету...

Самостійна роботиа №11

Тема: Держава і право України у повоєнні роки (1945 – початок 50-х років)

План

1. Перебудова державного апарату.

2. Судова система. Прокуратура.

3. Правова система

1. Перебудова державного апарату.

Тоталітарний режим не змінив своєї суті і у повоєнні роки. Але перехід до мирного життя потребував певної реорганізації конституційних органів влади і управління.

Вищі органи влади і управління. Вищим органом влади республіки зали шалась Верховна Рада УРСР, перші післявоєнні вибори до якої відбулися у лютому 1947 року. Як і раніше, вибори залишалися фікцією, на одне депутатське місце балотувався лише один кандидат. Було підвищено віко вий ценз для обрання до Верховної Ради України — до 21 року. У листопаді 1949 року було затверджено герб, гімн і прапор Української РСР. Але більшої самостійності чи незалежності Україні це не дало.

У травні 1944 року було здійснено геноцид проти кримських татар, їх насильно відпра вили на спецпоселення з забороною повертатися до Криму. Влітку 1945 року автономію Криму було скасовано і він став звичайною областю РРФСР. В лю тому 1954 року Кримську область було передано до складу УРСР.

Головною формою діяльності Рад була сесія. Сесії сільських, селищних, міських і районних Рад скликались не менше шести разів на рік, сесії облас них і міських Рад (в містах з районним поділом) — не менше чотирьох разів нарік.

Положення розширювали компетенцію виконкомів місцевих Раду ви рішенні ряду питань місцевого життя.

Одночаснос положеннями про місцеві Ради було прийняте "Положен ня про постійні комісії місцевих Рад депутатів трудящих УРСР", яке знач но підвищило роль постійних комісій в місцевому управлінні. Роботі по удосконаленню діяльності місцевих Рад було завдано шкоди рішенням, яке було прийняте в грудні 1962 року, про поділ обласних Рад за виробничою ознакою на сільські і промислові.

2. Судова система. Прокуратура.

Уже у вересні 1945 року було відновлено в повному обсязі діяльність цивільних судів всіх інстанцій.

10 жовтня 1948 року приймається Положення про вибори народних суддів. Відтепер вони мали обиратися громадянами на три роки. Положен ня підвищило до 23 років віковий ценз для кандидатів в народні судді та народні засідателі.

Покращенню діяльності народних судів сприяло Положення про дис циплінарну відповідальність судців від 15 липня 1948 року. До цього дис циплінарні стягнення на суддів покладалися в адміністративному порядку (їх накладали міністр, начальники обласних управлінь юстиції та голови обласних та крайових судів). За новим Положенням в УРСР засновувалися спеціальні колегії в дисциплінарних справах при обласних і Верховному судах з членів відповідних судів. Ці колегії набували права накладати стяг нення на суддів. Загальне керівництво судовою системою, як і раніше, здійснював Мін'юст УРСР.

Відразу після смерті Сталіна були ліквідовані інструменти масового те рору і репресій — воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, за слання та ув'язнення.Трохи пізніше, у лютому 1957 року, були ліквідовані транспортні суди.