3. Правова система.

Цивільне право. Перехід до мирного будівництва потребував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦКВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався продаж товарів за єдиними державними цінами. Але реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.

Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верховної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво інди відуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої влас ності одно- або двоповерховий дім не більше ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.

Трудове право. Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характерних для воєнного часу.

Перш за все були ліквідовані трудові мобілізації і поновлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарчих організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 року рекомендувала укладати трудові договори термі ном не менше двох років. Ще до цього, 4 лютого 1947 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між ад міністрацією підприємства і комітетами профспілок.

Кримінальна відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ, а також за прогули без поважної причини була скасована тільки 23 квітня 1956 року.

Поступово поновлювались довоєнні норми, які регулювали робочий час. Були скасовані щоденні трьохгодинні понаднормові роботи. З 30 червня 1945 року відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача грошової компенсації за відпустки, які не були використані у війну.

Колгоспне право. Завдання підвищення виробництва сільськогоспо дарської продукції вимагали вдосконалення норм колгоспного права.

Більшість нормативних актів, що приймаються у цей час, були спря мовані на покращення організації та діяльності колгоспів.

Але вдосконалення колгоспного ладу пішло по хибному шляху. Влітку 1950 року розпочався широкий рух за об'єднання дрібних колгоспів. До кінця 1950 року їх кількість в УРСР зменшилася до 42 відсотків.

Як і раніше, колгоспники не мали паспортів, що надавало їх праці при мусового характеру. Знаряддям залежності колгоспів від держави залиша лися МТС.

Кримінальне право. Розвиток кримінального права в перший повоєн ний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу. В ознаме нування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 року прий няла указ " Про амністію в зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччи ною". Були звільнені від відбуття покарання особи, засуджені до позбав лення волі терміном до 3 років. Від відбуття покарання повністю звільня лись особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а та кож умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засу джених на термін більше 3 років.

26 травня 1947 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відміну смертної кари". За злочини, що передбачали смертну кару, вона замінювалась позбавленням волі на 25 років у виправно-трудових таборах.

Проте незабаром указом від 12 січня 1950 року смертна кара була віднов лена до зрадників

Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Більш жорстокими стають кримінальні норми, спрямовані на бороть бу зі злочинами проти життя, здоров'я, свободи, гідності особи, проти со ціалістичної особистої власності.

Десталінізація принесла звуження сфери кримінальної відповідаль ності. Більше уваги став звертати законодавець на запобігання злочинності.

Процесуальне право.Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 ве ресня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим три буналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на позасудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ "щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримінально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та диверсії.

Самостійна робота №12

Тема: Держава і право України у період десталінізації (середина 50-х – початок 60-х років XX ст.)

План

1. Ліквідація репресивних органів сталінського тоталітарного режиму. Реабілітація невинних жертв сталінізму.

1. Ліквідація репресивних органів сталінського тоталітарного режиму. Реабілітація невинних жертв сталінізму.

"Відлига". Процес десталінізації розпочався вже влітку 1953 року. У червні відбулася зміна першого секретаря ЦК КПУ. Керівником республіканської партійної організації було обрано українця — О. Кириченка. Високі урядові посади вперше зайняли громадсько-політичні діячі української національності.

Важливим кроком десталінізації став XX з'їзд КПРС, який відбувся у 1956 році. На закритому засіданні з доповіддю про культ особи виступив М. Хрущов. Критика режиму особистої влади Сталіна позитивно вплинула на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. Після з'їзду почалося болісне одужання безнадійно, на перший погляд, хворого суспільства. Цей період, за влучним визначенням І. Еренбурга, отримав назву "хрущовська відлига".

У липні 1956 року було опубліковано постанову ЦККПРС "Про подолання культу особи і його наслідків". Складовою частиною десталінізації була реабілітація жертв сталінського терору, ліквідація позаконституційних органів розправи, відновлення законності.

Політика десталінізації дала новий імпульс розвиткові економіки. Якщо в промисловості справи налагодилися, то сільське господарство, як і раніше, залишалося в скрутному становищі.

Нове керівництво СРСР не було послідовним в реформуванні сільського господарства. Як тільки економіка села дещо зміцніла, знову з'явились обмеження щодо особистих господарств колгоспників. У 1955 році встановлено податок з громадян, які тримали худобу в містах. За 1954 —1964 роки поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарствах громадян в Україні скоротилося на 14,4 відсотка.

Відчутними були реформи в промисловості. їх початок ознаменувався децентралізацією управління народним господарством. У квітні 1953 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про зменшення кількості союзних (з ЗО до 20) та союзно-республіканських (з 21 до 13) міністерств. Це значно розширило економічну самостійність союзних республік. Частка республіканської промисловості України зросла з 36 до 76 відсотків.

Навесні 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про ради народного господарства. Система галузевого, вертикального управління була замінена системою раднаргоспів, які здійснювали територіальне управліннявсіма галузями народного господарства у відповідних адміністративних економічних районах.

Певні кроки зробила держава у вирішенні ряду соціальних проблем. Відбулося скорочення робочого дня, зниження податків, підвищення пенсій і заробітної плати, ліквідація державних позик. Значною мірою вдалося зняти житлову проблему. Покращилося і становище селянства: ліквідована натуроплата, вперше сільські мешканці отримали паспорти.

Десталінізація сприяла і національному відродженню в Україні. У населення зріс інтерес до історії

свого народу, до української мови і літератури. Почалося видання "Українського історичного журналу" та першої "Української Радянської Енциклопедії". На розвиток української культури значно вплинуло покоління молодих митців, які отримали назву "шестидесятники". Серед них були Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, В. Стус, І. Дзюба, В. Чорновіл та ін.

Вже на початку 60-х років в Україні, як і в цілому в СРСР, відбувається загострення кризових явищ в усіх сферах економіки. Прорахунки в аграрній політиці загострили продовольчу проблему. Значно зменшилось виробництво хліба, м'яса, молока, тваринного масла. Почалося скорочення темпів розвитку промисловості.

Все це неминуче вело до відновлення командно-адміністративної системи управління. М. Хрущов відновив практику одноособового керівництва, перестав рахуватись навіть з думкою членів Президії ЦК КПРС. Мабуть тому, так легко вдалося здійснити кремлівський переворот. У жовтні 1964 року М. Хрущов, який розірвав усі стосунки з партійно-державною бюрократією в результаті змови був усунений з посади першого секретаря ЦК КПРС. До влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л. Брежнєвим. На зміну "хрушовській відлизі" йшов "брежнєвсько-сусловський" неототалітаризм.

Самостійна робота №13

Тема: Держава і право України у період уповільнення темпів розвитку і застою (середина 60-х – перша половина 80-х років XX ст.)

План

1. Поступове згортання демократії. Подальша бюрократизація державного апарату.

2. Конституція УРСР 1978 р.

1. Поступове згортання демократії. Подальша бюрократизація державного апарату.

Формування неототалітарного режиму потребувало встановлення більш жорсткого контролю партійних структур над органами влади і управління. Цей процес було завершено прийняттям Конституції СРСР 1977 року і відповідних конституцій союзних республік. Фактично ж, сама структура органів влади і управління залишилася незмінною.

Вищі органи влади і управління. Вищим конституційним органом рес публіки вважалась Верховна Рада УРСР. Основною організаційною фор мою її діяльності були сесії. Чергові сесії скликалися двічі на рік. Для ви рішення нагальних проблем скликались позачергові сесії. Верховна Рада УРСР була вищим законодавчим органом республіки і тільки їй належало право прийняття законів. Важливу роль у структурі Верховної Ради відігра вали постійні комісії, кількість яких законодавством не обмежувалась. їхня діяльність регулюваласьПоложенням про постійні комісії Верховної Ради Української РСР, затвердженим 29 червня 1966 року. Правовий статус по стійних комісій підтвердила Конституція УРСР 1978 року, де зазначалось, що постійні комісії створюються для "ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Вер ховної Ради УРСР, та інших питань, прийнятих Верховною Радою УРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій" (ст. 109).

Згодом, 25 березня 1980 року, було затверджено нове Положення про постійні комісії Верховної Ради УРСР.

Важливим органом влади республіки була Президія ВерховноїРади УРСР. Про це свідчив той факт, що вона видавала укази, нормативні акти, які за значенням йшли слідом за законами. За Конституцією УРСР 1978 року Президія Верховної Ради УРСР "є підзвітним Верховній Раді Української РСР органом", який забезпечував організацію роботи вищого органу вла ди республіки (ст. 105).

Порядок засідань вищого органу державної влади визначався регламен том Верховної Ради УРСР, який було прийнято 25 березня 1980 року.

Вищим органом державного управління залишалась Рада Міністрів УРСР. Уст. 115 Конституції УРСР 1978 року Рада Міністрів визначалась як найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади республіки. У своїй діяльності уряд країни був підзвітний Верховній Раді УРСР. Його правове становище детально регламентував закон "Про Раду Міністрів Української РСР" від 19 грудня 1978 року. За законом Рада Міністрів УРСР формувалася Верховною Радою

УРСР. Постійно діючим органом уряду була Президія Ради Міністрів. Свої нормативні повноваження Рада Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов'яз ковими на всій території України.

Центральними органами державного управління були союзно-республі канські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР та деякі інші органи, підвідомчі уряду. Союзно-республіканські міністерства і відом ства підпорядковувалися як Раді Міністрів УРСР, такі відповідним загаль носоюзним структурам, а республіканські — підлягали тільки Ради Міні стрів УРСР. Кількість міністерств і відомств не була сталою. Якщо у 1967 році існувало 27 союзно-республіканських міністерств, то в 1978 році їх нараховувалося 29. Перелік центральних органів державного управління містився у Законі "Про Раду Міністрів Української РСР".

Місцеві органи влади і управління. До прийняття Конституції УРСР 1978 року місцевими органами влади в Україні були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради депутатів трудящих. У 1960—1970 роках діяльність місцевих Рад депутатів трудящих регулювалась республі канськими законами "Про сільські і селищні Ради депутатів трудящих" від 2 липня 1968 року і "Про районні, міські, районні в містах Ради депу татів трудящих" від 15 липня 1971 року. На території УРСР діяв також за гальносоюзний Закон "Про статус депутатів Рад трудящих в СРСР" від 20 вересня 1972 року.

Важливу роль у місцевому управлінні виконували виконавчі комітети, які були виконавчими і розпорядчими органами Рад народних депутатів. У їх компетенцію входило скликання сесій Рад, організація підготовки і проведення виборів до Рад, координація діяльності постійних комісій тощо.

Виконкоми мали право вирішувати усі питання, віднесені до повноважень Рад, за винятком тих, які вирішувалися тільки сесією Ради.

Після прийняття Конституції СРСР і Конституції УРСР приймається ряд нормативних актів, які спрямовувались на підвищення ефективності діяльності місцевих Рад народних депутатів. Так, у 1979—1980 роках в УРСР були прийняті закони: "Про міську, районну в місті Раду народних депутатівУРСР", "Про районну Раду народних депутатів УРСР", "Про селищ ну Раду народних депутатівУРСР", "Про сільську Рад народних депутатів УРСР", "Про обласну Раду народних депутатів УРСР".