21.Основні етапи історичного розвитку моралі. Структура моральної свідомості та її основні елементи.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер -- тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності.

Натуралістична етика, провідні ідеї якої найвідчутніші у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симонова, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тобто вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсолютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі. Сутність моралі тут вбачається, врешті решт, в інстинктах самозбереження та продовження роду (виду).

Більш виваженим і глибоким здається соціально-історичний підхід до виникнення людини й моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтовували соціальну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільного життя. На думку прибічників соціально-історичного підходу, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства, її виникнення пов'язується з необхідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини за суворих умов життя первісних спільнот, з потребами регулювати між людські стосунки, упорядковувати людське спілкування тощо.

Структура моралі. Моральні явища вельми різноманітні і практично не піддаються систематизації, тому структура моралі часто відбивається складними багатоплановими конструкціями, які все одно не здатні без істотного огрублення адекватно представляти "живий" моральний світ. Структурування моралі проблематизується також у зв'язку з тим обставиною, що вона - не застигле, а "пульсуюче", багато в чому релятивне освіту, яка на частини розділити неможливо. Тому будь-які структурні елементи моралі повинні інтерпретуватися як ракурси її розгляду. Найпростіша і, разом з тим, сама ємна модель такого типу структурування моралі, основа якої була намічена ще в давнину, передбачає виділення трьох умовних компонентів: діяльності, свідомості, відносин. Іншими словами, мораль можна розглядати в контексті цих трьох ракурсів, віддаючи собі звіт в тому, що вони, тісно взаємопов'язані в реальності, помітні лише в теоретичному аналізі. Моральну діяльність доцільно представити як складну сукупність її окремих актів, що позначаються в етиці поняттям "вчинок". Структура вчинку відносно проста і включає в себе, крім самої дії, попередню підготовку до нього, часто звану мотиваційним блоком, а також подальшу оцінку. Моральні відносини надзвичайно багатобарвний за формою і за змістом, що визначається численними факторами як соціокультурного, так і суб'єктивного характеру. Моральна свідомість дозволяє аналізувати її як сукупності певних понять і уявлень.