30. Матеріальна база викладання біології. Кабінет біології. Пришкільна навчально-дослідна ділянка. Куточок живої природи.

 Значення й загальна

характеристика матеріальної бази навчання біології

Упроцесі вивчення біології учні загальноос­вітніх навчальних закладів не лише засвою­ють певну суму теоретичних знань, а й набувають практичних нави­чок. Адже школа не тільки має забезпечувати опанування учнями тео­ретичних і практичних знань і вмінь з основ біології, екології та сільськогосподарського виробництва, а й прищеплювати їм любов до праці, створювати оптимальні умови для задоволення різнобічних ін­тересів дітей, розвивати їхні здібності й творче мислення, орієнтувати їх на вибір професій, пов'язаних із біологією, екологією та сільськогос­подарським виробництвом.

Одним із найефективніших способів досягнення поставленої мети є активне впровадження масового дослідництва в процесі роботи учнів у кабінетах-лабораторіях, куточках живої природи, теплицях та оранже­реях, на шкільних навчально-дослідних земельних ділянках. Для цього учні проводять лабораторні роботи та досліди з рослинами й тварина­ми в кабінеті біології школи, куточку живої природи, на навчально-до­слідній земельній ділянці.

Зрозуміло, що в кожній школі має бути відповідна навчально-мате­ріальна база (рис. 14.1): кабінет біології з препараторською кімнатою й куточком живої природи, навчально-дослідна земельна ділянка з бо­танічним і зоологічним відділами, теплиця, наочні посібники, лабора­торне обладнання, сільськогосподарський інвентар, а також науково-методична література для вчителя й науково-популярна — для учнів.

Кабінет біології

Кабінет біології є місцем проведення навчаль-іо-виховної роботи з біології на уроках і в позаурочний час, що здійснюється за комплексного використання за­собів навчання, демонстрування дослідів, виконання самостійних екс­периментальних, лабораторних, практичних робіт, роботи з книгою, довідковим та роздатковим матеріалом.

У кабінеті біології має бути три приміщення: клас-лабораторія, пре­параторська й куточок живої природи. Бажано, щоб усі вони розташо­вувалися на першому поверсі й поблизу до вхідних дверей.

Якщо немає препараторської кімнати, то лабораторні шафи з нав­чальним обладнанням розставляють у класі-лабораторії біля проти­лежної від вікон стіни або в простінках між вікнами.

Вибираючи приміщення для кабінету біології, слід звернути увагу на те, щоб вікна не затінялися зеленими насадженнями й щоб кімнати були забезпечені водою.

Оснащення кабінету біології. До нього входять:

• повний комплект навчального обладнання з біології;

• комплект технічних засобів навчання та пристрої для їх викорис­  тання;

• комплект навчально-методичних посібників для вчителів відповід­  но до «Типових переліків навчально-наочних посібників та нав­  чального обладнання для загальноосвітніх шкіл»:

• картотека аудіовізуальних засобів, програми навчальних радіо- й телепередач;

• бібліотечка суспільно-політичної, науково-популярної, довідково-інформаційної та методичної літератури, підручники, журнали, не­обхідні в навчально-виховній роботі з біології;

•        матеріали про охорону природи, про результати дослідної та інших  видів позакласної й краєзнавчої роботи з біології;

.  картотека дидактичних матеріалів, інструкції для виконання лабо­раторних і практичних робіт, дослідів і спостережень;

.   картотека навчального обладнання та наочних посібників для вив­чення кожного розділу програми;

• навчально-наочні посібники, виготовлені учнями, їхніми батьками,  спонсорами школи;

• інструменти, матеріали для виготовлення та ремонту навчальних  посібників, інвентар, необхідний для догляду за рослинами й твари­  нами куточка живої природи;

.    протипожежний інвентар, аптечка;

.   інструкції з техніки безпеки та журнали вступного й періодичного інструктажу з техніки безпеки;

.   інвентарна книга.

Обладнання класу-лабораторії, робочих місць учителя та учнів.

Приміщення лабораторії використовується для всіх видів навчальних занять із біології й має площу близько 70 м², що дає змогу розмістити робочі місця вчителя та учнів, класну дошку, пристрої для встановлен­ня апаратури, засоби навчання, змінну тематичну експозицію.

Основні й допоміжні робочі місця вчителя та учнів обладнуються з урахуванням особливостей їхньої трудової діяльності й відповідно до вимог наукової організації праці (НОП) та ергономіки, а також техніки безпеки й естетики.

Робоче місце вчителя в лабораторії — це демонстраційний стіл, який встановлюється на узвишші й складається з двох частин: демон­страційної та препараторської. До демонстраційної частини підводять­ся вода, електричний струм, каналізація, підмикається пристрій для підсвічування демонстрованих об'єктів знизу. Препараторська части­на столу призначена для препарування об'єктів, розміщення обладнан­ня, дидактичного матеріалу. На ній монтується пульт дистанційного керування апаратурою, технічними засобами. Стіл обладнується лот­ками для зберігання підготовлених до уроку демонстраційних посібни­ків і препарувальних інструментів.

Робочі місця учнів у лабораторії— це двомісні лабораторні столи й стільці консольного типу різної висоти, що відповідають зростові уч­нів. До лабораторних столів від розподільного щита підводиться елект­ричний струм для освітлювачів мікроскопів.

У передній частині лабораторії встановлюються телевізор, комп'ю­тер (між демонстраційним столом і вікном), розміщується невелика кімнатна теплиця для проведення дослідів із фізіології рослин відпо­відно до навчальної програми.

Передню стіну обладнують класною дошкою, екраном і щитом (із підведеним електрострумом та телеантеною).

Класна дошка лабораторії — настінна, з рухомими щитами й при­строями для демонстрування друкованих посібників. її середній щит слугує екраном і магнітною дошкою.

Бічну стіну використовують для тимчасових експозицій, інструкти­вних довідкових таблиць, навчально-наочних посібників до теми, що вивчається, учнівських робіт тощо.

Біля задньої стіни встановлюються: шафи для приладів та інших за­собів навчання, що використовуються під час самостійних робіт учнів; пересувний візок — підставка для технічних засобів навчання.

Якщо немає препараторської кімнати, то вздовж стін у лабораторії встановлюються спеціальні підставки для акваріумів, невеликих кім­натних рослин (які не затіняють вікна).

У лабораторії мають бути прилади для вимірювання температури й вологості повітря в приміщенні.

Оформлення лабораторії поділяється на постійне та змінне.

До постійного оформлення належать: два-три портрети видатних учених-біологів, матеріали про еволюцію органічного світу та його класифікацію, перспективи розвитку сільського господарства, приро­доохоронні заходи.

На тимчасових експозиційних стендах невеликих розмірів роз­міщуються матеріали до певних розділів програми, до визначних дат у галузі біології, інформація про новітні досягнення біологічної науки, про результати дослідної роботи учнів, краєзнавчі матеріали, списки рекомендованої літератури, рекомендації вчителя щодо виконання практичних завдань зі збирання й оформлення гербаріїв, колекцій то­що. Матеріали експозицій замінюються з переходом до вивчення іншо­го розділу програми.

Обладнання препараторської. Препараторська — це приміщення, яке має виходи в лабораторію та в коридор і призначається для збе­рігання й підготовки до використання засобів навчання, демонстрацій­ного, лабораторного та екскурсійного обладнання.

У препараторській розміщуються:

• секційні шафи (шафи-стелажі) з полицями й напівполицями для зберігання приладів, різногабаритних посібників, літератури, уч­нівських робіт тощо;

• шафа для зберігання посібників, що псуються від дії світла;

• препараторський стіл для підготовки лабораторних і практичних робіт, препарування та консервування натуральних об'єктів, закла­дання дослідів, монтування приладів тощо. Стіл обладнується ящи­ками для інструментів і матеріалів, що використовуються для виго­товлення й ремонту посібників. Біля столу розміщуються сушильна дошка для лабораторного посуду, протипожежні засоби, ящик із піском, ковдра;

• письмовий стіл для роботи вчителя;

• візок для перевезення в лабораторію та до робочих місць підготов­  лених до використання засобів навчання;

• аптечка з необхідними для надання першої допомоги медикамента­ми й матеріалами.

• Правильне розміщення навчальних посібників у кабінеті біології сприяє їх збереженню й створює зручні умови для користування ними. 

Усі навчальні посібники й допоміжне обладнання зберігають у ла­бораторних шафах за групами, розглянутими нижче.

• Сухі природні об 'єкти. До цієї групи належать різні види гербаріїв,  колекції комах, опудала та мумії. їх зберігають у затемнених лабора­  торних шафах. Загербаризовані рослини та їхні основні органи (корінь,  стебло, квітка) зберігаються в картонних коробках або теках між арку­  шами білого паперу. Рослини, засушені в піску, опудала, мумії та ске­  лети краще зберігати під скляними чи паперовими ковпаками або  просто на полицях лабораторної шафи. Щоб ці препарати не псували­  ся, між ними кладуть нафталін (грудочками або в мішечках). Насіння  й сухі плоди рослин, колекції комах зберігають у спеціальних кар­  тонних коробках, накритих склом або целофаном.

• Муляжі, моделі з воску, парафіну, пластиліну слід зберігати в за­  критих картонних коробках або в тканинних чохлах, уникаючи потра­  пляння на них пилу й прямих сонячних променів.

• Мікропрепарати зберігають у картонних коробках, не допускаючи  їхнього перегрівання, бо при цьому фіксатор розм'якшується й накрив­  ні скельця сповзають.

• Вологі препарати. Натуральні рослинні й тваринні об'єкти, закон­  сервовані у формаліні чи комбінованих рідинах (формалін з 1 %-м роз­  чином мідного купоросу, розчин саліцилової кислоти та кухонної солі  та ін.), слід зберігати в герметично закритих скляних банках або циліндрах у затемнених шафах, бо під дією прямих сонячних променів вони швидко вицвітають і псуються.

• « Таблиці й картини. Щоб уникнути передчасного зношування таб­лиць і картин, їх наклеюють на марлю, полотно чи картон або оканто­вують тканиною. Якщо таблиці не підклеюють, їх беруть у планки, на яких закріплюють спеціальні гачки для підвішування. Таблиці, виго­товлені на картоні, зберігають у шафах-стелажах із висувними ящика­ми або в спеціальних ящиках-тумбах вертикально. Таблиці, згорнуті в рулони, незручні для користування й швидко зношуються.

• Діапозитиви, діа- й відеофільми зберігають в упаковці з позначен­  ням на них порядкових номерів номенклатурного списку. Щоб не псу­  валася нанесена на плівку або скло наочність і не втрачалася чіткість  зображення, діафільми й діапозитиви треба зберігати в сухому місці за  кімнатної температури.

• Оптичні прилади — лупи, мікроскопи, біноклі, мікропрепарати,  епідіаскопи — зберігають у картонних коробках або накривають чох­  лами з тканини.

• Препарувальні інструменти — пінцети, скальпелі, ножиці тощо —  після роботи добре промивають і насухо витирають. Зберігають усі ме­  талеві інструменти в спеціальних висувних ящиках — у чохлах або в  шарі вати, злегка змащеними вазеліном. Препарувальні інструменти не  можна зберігати у вологих місцях і шафах, разом із хімічними реакти­  вами, бо це спричиняє їхнє швидке псування.

• Інше обладнання — хімічний посуд, реактиви й отрутохімікати —  зберігаються в спеціальних лабораторних шафах під замком, ключ від  якого знаходиться в учителя. Всі навчальні посібники слід зберігати за  розділами шкільної біології («Царство Рослини», «Царство Тварини»,  «Біологія людини», «Загальна біологія») й за темами, щоб учитель або  лаборант міг швидко відшукати посібник до кожного уроку.

У кабінеті біології зберігається також екскурсійне обладнання.

Для проведення екскурсій і зберігання зібраного під час них мате­ріалу треба мати теки з аркушами паперу (газетами), преси для герба­ризації. Майже для всіх екскурсій потрібні компас, складані лупи, се­катори для зрізання рослин, квадратні рами для підрахунку середньої кількості рослин (1 м² і 1/4 м²), складані метри, легкі лопати з коротки­ми держаками й ножівка.

Для гідробіологічних екскурсій слід мати сачки повітряні й водяні, морилки, екскурсійні відерця, ентомологічні пробірки, коробки тощо.

В організації роботи в кабінеті, виготовленні саморобних посібни­ків і наданні допомоги вчителеві в проведенні уроків можуть брати ак­тивну участь члени біологічних гуртків та всі охочі учні.

Відділи кабінету біології. Найкращі кабінети біології мають п'ять самостійних, але взаємопов'язаних відділів: науково-методичний, нав­чального обладнання, експозицій, довідковий, обліку й планування.

У науково-методичному відділі міститься все, що необхідне вчите­лю для творчої підготовки до занять і самостійного підвищення ква­ліфікації:

• портрети видатних біологів і методистів;

• програми, підручники, збірники задач із біології, а також довідкова, науково-популярна й методична література;

• матеріали роботи біологічних гуртків, із досвіду роботи школи, карт­ки для підготовки вчителя до уроку. 

У відділі навчального обладнання зберігаються:

•  натуральні об'єкти;

• зображувальні наочні посібники;

• дидактичні картки;

•  прилади й технічні та аудіовізуальні засоби;

• пристрої, інструменти й матеріали для збирання натуральних об'єк­  тів і виготовлення навчальних посібників.

Комплекти навчального обладнання розробляються вчителями до кожного уроку.

У відділі експозицій кабінету розміщаються тимчасові й постійні експозиції.

У довідковому відділі міститься картотека для швидкого одержання інформації про наявність у кабінеті навчального обладнання й місце його зберігання. Картотека має такі розділи: література, прилади, тех­нічні й аудіовізуальні засоби та ін.

Відділ обліку та планування існує для обліку й поповнення матеріа­лів та реактивів. Для цього ведеться книга обліку. Завідувач кабінету складає перспективний та річний плани роботи кабінету.

Навчально-методичний комплект. Найбільшої ефективності нав­чально-виховного процесу з біології можна досягти за умови викорис­тання різних джерел знань із предмета. Нині в Україні силами вчених, методистів, найкращих учителів розробляються навчальні та наочно-навчальні посібники, які становлять навчально-методичний комплект (НМК) із біології для загальноосвітніх навчальних закладів.

Із погляду педагогічної теорії навчально-методичний комплект — це система навчальних посібників, які органічно взаємопов'язані й слугують успішному розв'язанню навчально-виховних завдань сучас­ної школи.

Навчально-методичний комплект із біології складається з таких компонентів:

1. програма;

2. підручник (базова складова НМК);

3. методичний посібник (загальнометодичний);

4. методика викладання конкретного розділу;

5. методичний посібник (розробки уроків);

6. робочий зошит із друкованою основою;

7. дидактичний матеріал (збірники завдань);

8. хрестоматія;

9. словник;  10)визначник;

11) програми комп'ютерної підтримки.

Використання всіх складових НМК на уроках біології значно підви­щує ефективність навчально-виховного процесу.

Керівництво роботою кабінету біології. Роботою кабінету керує завідувач, який призначається директором школи з числа досвідчених учителів біології. Завідувач несе відповідальність за організацію та зміст роботи кабінету, зберігання й правильне використання навчаль­но-наочних посібників, обладнання та інших матеріальних цінностей, які є в кабінеті.

Обоє 'язки завідувача кабінету біології:

• систематичне поповнення й удосконалення навчально-матеріальної бази кабінету;

• забезпечення разом з учителями біології умов для проведення уро­ків, позакласних заходів, самопідготовки учнів;

• організація виготовлення й використання в навчально-виховному процесі саморобних наочних посібників;

• забезпечення систематизації наявних у кабінеті навчально-наочних посібників, матеріалів тощо;

• надання консультацій учителям та учням із питань біології, пропа­ганда передового досвіду вчителів біології;

• організація належного догляду за рослинами й тваринами куточка живої природи;

• забезпечення безвідмовної роботи приладів, діючих моделей, тех­нічних засобів навчання з дотриманням техніки безпеки, правил са­нітарії та гігієни, протипожежної безпеки й поводження з електрич­ним струмом;

• створення активу учнів;

• систематичне ведення інвентарної книги, складання кошторису на придбання нового обладнання, наочних посібників;

• звітування про роботу кабінету на педагогічній раді школи.

Планування роботи кабінету біології. Перспективний та річний плани обладнання й роботи кабінету обговорюються на засіданні мето­дичного об'єднання вчителів біології та затверджуються директором школи. Планами роботи кабінету передбачаються:

• проведення заходів, спрямованих на підвищення рівня знань учнів  із біології; систематичне здійснення міжпредметних зв'язків;

• раціональне комплексне використання на уроках і в позакласній ро­  боті навчального обладнання кабінету;

• проведення різних форм позакласної та самостійної роботи учнів у  кабінеті;

• організація консультацій для вчителів та учнів із питань біологічної  науки;

• поповнення кабінету роздатковим матеріалом, новими навчально-  наочними посібниками, обладнанням і необхідною літературою;

• виготовлення саморобної та ремонт наявної в кабінеті наочності;  проведення конкурсів на краще виготовлення наочних посібників і  організація виставок саморобної наочності;

• поповнення куточка живої природи та організація догляду за його меш­  канцями; поповнення відповідними матеріалами краєзнавчого кутка.

Правила й порядок роботи в кабінеті біології вивішуються на

видному місці.

Правил а поведінки  у ч ні в:

• учні заходять до кабінету за дзвінком, одразу займають свої постій­ні робочі місця й готуються до уроку;

• лабораторним обладнанням, приладами та іншими засобами нав­чання учні користуються тільки з дозволу вчителя;

• кожний учень відповідає за стан свого робочого місця й повну цілість виданого йому лабораторного обладнання, приладів, нав­чально-наочних посібників тощо. За недбале поводження з навчаль­ним обладнанням або навмисне псування його матеріальну відпо­відальність несуть батьки учнів;

• до препараторської учні можуть заходити лише з дозволу вчителя або лаборанта. 

Порядок   проведення   лабораторних   (практичних)

занять:

• до кожної лабораторної (практичної) роботи учні готуються вдома  за вказівкою вчителя;

• учні мають виконувати лабораторну (практичну) роботу, досліди,  спостереження, керуючися вказівками вчителя та інструктивними  картками;

• під час виконання робіт учні можуть вставати й ходити кабінетом  тільки з дозволу вчителя;

• під час виконання робіт треба суворо додержуватися правил тех­  ніки безпеки;

• завершивши роботу, учень повинен прибрати обладнання зі свого  робочого місця й залишити його впорядкованим.

Куточок живої природи

Успішне засвоєння учнями матеріалу з біоло­гії, набуття ними практичних умінь і навичок

із вирощування рослин та догляду за тваринами, розвиток інтересу й працьовитості істотно залежать від практичних робіт і спостережень, які ведуться за живими об'єктами безпосередньо в природі. На жаль, багато уроків із біології припадає на зимовий період, коли можливість спілкування з живими об'єктами в природі обмежена. Це певною мірою можна компенсувати роботою учнів у куточку живої природи. Куточок живої природи є невід'ємною складовою кабінету біології загальноосвітнього навчального закладу. В ньому учні систематично доглядають за рослинами й тваринами, закладають досліди та проводять експерименти. В куточку живої природи вчитель має змогу вихо­вувати в учнів інтерес і любов до природи, до праці, прищеплювати практичні вміння й навички, збагачувати знання, розширювати світо­гляд і розвивати допитливість.

Для куточка живої природи, залежно від умов школи, вибирають світлу кімнату площею 20—40 м² із вікнами, що виходять на південь або південний схід. Підлогу кімнати покривають лінолеумом або кера­мічними плитками.

Якщо в школі немає спеціального приміщення для куточка живої природи, то взимку дослідну роботу з рослинництва учні проводять у шкільній теплиці. Рослини й тварин можна утримувати також у препа­раторській, частину рослин — розміщувати в класі-лабораторії на спе­ціальних підставках.

Організація та обладнання куточка живої природи. Площа, місце, кількісний і видовий склад рослин і тварин куточка живої природи ви­значаються його завідувачем з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, та погоджуються з керівником навчального закладу й представниками санепідем­станції.

Для утримання рослин і тва­рин, догляду за ними необхідно мати столи, стелажі, невеличку шафу, підставки для розміщення кімнатної теплички, акваріумів, вазонів і ящиків з рослинами, тераріумів, ентомологічних сад­ків, кліток і вольєрів для птахів і ссавців. Столи й підставки, гір­ки з квітами (рис. 14.3) найкра­ще розміщувати навпроти вікон, а клітки для птахів, тварин — біля протилежної від вікон стіни. Крім того, потрібні ковпаки різного діаметра, чашка Петрі, пробірки, циліндри, колби, лійки, скляні й гумові трубки, лінійки, ножі, пінцети, поливальниці, пуль­веризатор для обприскування рослин, щітки й губки для обмивання листків. У підсобному приміщенні мають бути ґрунт різного складу (торфовий, дерновий, листяний), а також річковий пісок.

Згідно з «Положенням про куточок живої природи загальноосвітніх навчальних закладів» у ньому можуть бути експозиційна й навчально-дослідпа частини, частина лабораторно-селекційної роботи та підсоб­не приміщення.

В експозиційній частині розміщуються акваріуми, флораріуми, те­раріуми та віварії. Кількісний і видовий склад експозиції визначається завідувачем куточка живої природи, місцевими умовами, наявністю експозиційних площадок.

Навчально-дослідна частина має забезпечити кількісний і видовий склад об'єктів для навчально-дослідної роботи учнів та виконання програмних завдань із біології.

У частині лабораторно-селекційної роботи мають бути умови для утримання, розмноження, вирощування, збереження рослин і тварин, догляду за ними, а також необхідна кількість навчально-дослідних місць для роботи учнів із вивчення представників рослинного й тва­ринного світу — мешканців куточка живої природи.

У куточку живої природи утримуються рослини й дрібні тварини, набір яких визначається змістом лабораторних, практичних робіт, дос­лідів, спостережень, які передбачені навчальною програмою з біології та планом роботи в гуртках.

Рослини куточка живої природи, їх розміщення й догляд за ни­ми. Для шкільного живого куточка рекомендовано близько ЗО кімнат­них рослин — представників родин, що вивчаються в курсі біології (табл. 14.1). Бажано, щоб до колекції входили ті рослини, над якими можна провести не один, а кілька дослідів (пеларгонія, первоцвіт, фук­сія, монстера, традесканція, бегонія, елодея, кактуси та ін.).

У куточку живої природи мають бути також дикорослі рослини для виявлення їхніх біологічних особливостей. Такі рослини викопують із грудкою землі під час екскурсій і висаджують у невеликі горщики.

Культурні рослини вирощують у разі потреби (для постановки дослідів).

Розміщати рослини в куточку живої природи треба групами — за біологічними особливостями.

Щоб краще використати природне освітлення кімнати, необхідно світлолюбні й низькорослі рослини розмістити ближче до джерела світла, а тіневитривалі — подалі від нього. Оптимальні умови ви­рощування рослин — стала температура повітря (коливання в межах З— 6 °С не шкідливі) та відсутність протягів.

Паспортизація об'єктів куточка жи­вої природи. На кожний живий об'єкт має бути паспорт (етикетка), в якому зазнача­ються назва й короткі відомості про росли­ну чи тварину. Ці дані записуються в карт­ки, з яких складають картотеку мешканців куточка живої природи.

На підставі зібраних даних про рослину чи тварину виготовляють етикетки, котрі прикріплюють до посудини з рослиною, акваріума, тераріуму або клітки тварини.

Етикетки бажано виготовляти з пласт­масових матеріалів (їх можна використову­вати протягом багатьох років, а паперові — треба постійно поновлювати).

Шкільна навчально-дослїдна земельна ділянка

Теоретичне вивчення основ науки без зв'язку з практикою не може забезпечити всебічного розвитку молодого покоління. Тому викладання біології в школі має пов'язуватися з працею учнів у сільському господарстві.

Навчальною базою для реалізації цього завдання є шкільна навчаль­но-дослідна ділянка, де учні в процесі практичної роботи засвоюють основи біологічної науки, набувають практичних умінь і навичок праці в сільському господарстві та на присадибних ділянках.

У 1995 р. наказом Міністерства освіти і науки України було затвер­джено «Положення про навчально-дослідну земельну ділянку загаль­ноосвітніх та позашкільних навчально-виховних закладів». Розгляне­мо його.

Основні положення. Навчально-дослідна земельна ділянка зак­ладу освіти є базою для проведення навчальних і практичних за­нять, передбачених програмами з природознавства, біології, трудового навчання, засвоєння знань, формування вмінь і навичок, організації позакласної юннатівської, дослідної, природоохоронної роботи, про­дуктивної праці учнів.

Навчально-дослідна земельна ділянка може існувати при всіх серед­ніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах різних типів і поза­шкільних навчально-виховних закладах відповідно до «Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад» (1993) та «Положення про позашкільний навчально-виховний заклад» (1994).

Навчально-дослідна земельна ділянка надається в порядку, встано­вленому Земельним кодексом України. На ці земельні ділянки поши­рюються пільги щодо плати за землю, визначені для закладів освіти згідно із законом України «Про плату за землю» (1992).

Вимоги до функціонування навчально-дослідної земельної ді­лянки. Розміри ділянки встановлюються залежно від кількості учнів у навчально-виховному закладі й місцевих умов.

Під навчально-дослідну земельну ділянку рекомендуються такі площі, м² (не менше):

• для початкової школи — 5 000;

• для основної і старшої — 10 000;

• для міських шкіл—10 000;

• для обласних  станцій  юних  натуралістів  (еколого-натуралістичних  центрів) — 20 000;

• для районних станцій  юних натуралістів (еколого-натуралістичних  центрів)— 10 000;

• для   міських   станцій   юних   натуралістів   (еколого-натуралістичних  центрів) — 5 000.

Площа шкільної навчально-дослідної земельної ділянки всіх ґрун­тово-кліматичних зон України, за винятком гірських районів і Чорно­морського узбережжя Криму та районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, розподіляється так.

•   У початковій школі (м²):

овочева сівозміна        1 000

ягідник або        450

квітники        300

плодові й декоративні насадження        3 000

парники        50

крільчатник        200

•        В основній і старшій школі (м²):

основна школа	старша школа
2 500	3 000
3 000	4 000
6 000	8 000
600	1 000
400	700

с

сільськогосподарський відділ

польова сівозміна

овочева сівозміна

плодовий сад

плодово-декоративна шкілка

(розсадник)

ягідник або виноградник

колекційна ділянка

й ділянка систематики        300        700

квітники, жива огорожа,

декоративні насадження        900        1 000

закритий грунт        400        4 000

Зоолого-тваришшцькіій

відділ

крільчатник        500        500

пасіка        500        500

відділ дикої фауни        500        500

•        Для шкіл, розташованих у містах і робітничих селищах (м²):

Ботаніко-рослишшцький відділ

польова сівозміна        800

овочева сівозміна        1 200

плодові й декоративні насадження        3 600

плодово-декоративна шкілка (розсадник)        1 000

ягідник або виноградник        400

колекційна ділянка й ділянка систематики        700

селекційно-генетична ділянка        600

квітники, жива огорожа, декоративні насадження        1 100

закритий ґрунт        400  Зоолого-тваринтщький відділ

крільчатник, пасіка, відділ дикої фауни        200

На шкільній навчально-дослідній земельній ділянці може бути від­критий і закритий ґрунт, підсобне приміщення тощо.

Велике значення має віддаленість ділянки від шкільної будівлі: чим вона ближче до школи, тим легше використовувати її в навчальному процесі, бо частіше можна проводити практичні заняття, стежити за розвитком рослин, за впливом на них тих чи інших агрозаходів. Тільки в цьому разі ділянка відповідатиме своєму навчально-виховному при­значенню.

Іноді вчителі, прагнучи розташувати ділянку на рівній місцевості й доброму грунті, вибирають її далеко від школи. Це спричиняє марну втрату навчального часу й, окрім того, такі ділянки неможливо добре доглянути: здебільшого вони заростають бур'янами, на них важко збе­регти та облікувати врожай вирошених сільськогосподарських культур.

Піщаний або глинистий ґрунт, нерівний рельєф місцевості поблизу школи не мають бути перешкодою для вибору в цьому місці навчаль­но-дослідної земельної ділянки. За належної організації роботи учні, виростивши врожай на майже непридатному для обробітку грунті, пи­шаються своїми досягненнями й проймаються вірою у власні сили. Ро­бота на ділянці в таких умовах має велике виховне значення.

Плануючи й організовуючи навчально-дослідну земельну ділянку, насамперед потрібно передбачити її захист парканом і зеленою огоро­жею з декоративних дерев і кущів.

Зелену огорожу створюють із квітучих кущів, які не потребують підстригання, або з декоративних цільнокронних кущів та дерев, при­датних для підстригання: кизильник, бирючина, смородина золотиста й альпійська, таволга та ін. З цих рослин створюють невисокі огорожі. Для високих і щільних огорож, які є захистом від вітрів і снігу, годять­ся гледичія, шовковиця, ялина, граб.

Для створення однорядних живих огорож кущі саджають у ряд на відстані 20—30 см, для багаторядних — на відстані 30—50 см із між­ряддями в 20—30 см.

Щоб надійно захистити ділянку від вітрів і суховіїв, потрібно з пів­нічної та східної сторін посадити високі дерева (тополю, клен, ясен, ли­пу тощо), можна — в два ряди, у вигляді алеї. З південної та західної сторін садити високорослі дерева не можна, бо згодом вони затіняти­муть ділянку.

На навчально-дослідній земельній ділянці розміщуються відділки польових, овочевих, плодово-ягідних культур, квітково-декоративиий, селекційно-генетичний, колекційний, зоолого-тваринницький, а також виробничий і дендрологічний.

Площа кожного відділку визначається завідувачем земельної ділян­ки (вчитель біології або трудового навчання) з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, й погоджується з ке­рівником навчально-виховного закладу.

Для початкових класів в основній та старшій школі надаються окре­мі земельні ділянки в овочевому, плодово-ягідному, квітково-декора-тивному відділках.

Навчально-дослідна земельна ділянка міських шкіл може мати ко­лекційний, квітково-декоративний, селекційно-генетичний, дендроло­гічний та інші відділки.

У відділках польових та овочевих культур у системі сівозмін ви­рощуються основні сільськогосподарські культури даної зони, а також малопоширені. Сівозміни запроваджуються згідно з рекомендаціями господарств, науково-дослідних установ, з урахуванням навчальних програм із природознавства, біології, трудового навчання.

Відведену ділянку потрібно розбити на окремі поля, кількість яких установлюють відповідно до розробленої схеми сівозмін.

Схему чергування культур складають з урахуванням їхніх біологіч­них особливостей, висновків наукових закладів і досвіду самого госпо­дарства щодо оцінки попередників для кожної культури.

• Рекомендована схема десятипільної польової сівозміни для Лісостепу:  1 — чистий або зайнятий пар; 2, 7 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки;  4 — кукурудза; 5 — ярі з підсівом багаторічних трав; 6 — багаторічні тра­  ви; 8 — цукрові буряки та інші просапні; 9 — зернобобові (горох, соя);  10 — озимина (жито, ячмінь).

• Рекомендована схема десятипільної польової сівозміни для Полісся:  1 — конюшина на один укіс; 2 — озима пшениця; 3 — картопля; 4 — льон,  горох; 5,8 — озиме жито; 6 — картопля, кормові буряки, гречка; 7 — лю­  пин на зелений корм і зерно; 9 — кукурудза на силос; 10 — ярі зернові з під­  сівом багаторічних трав.

• Рекомендована схема десятипільної польової сівозміни для Степу:

1        — чистий або зайнятий пар; 2,3,7,9 — озима пшениця; 4 — кукурудза на  зерно; 5 — ярі зернові й кукурудза; 6 — зайнятий пар, зернобобові; 8 — ку­  курудза на силос; 10 — соняшник.

■        Рекомендована схема овочевої сівозміни: 1 — цибуля, горох, салат;

2        — помідори, перець, баклажани; 3 — капуста, квасоля, селера; 4 — огірки,  кабачки; 5 — буряки, картопля, морква; 6 — кукурудза, огірки, соняшник.

На полях сівозміни проводять дослідну роботу згідно з програмами школи й гуртка юннатів. Досліди закладаються на високому агротех­нічному рівні.

Відділок плодово-ягідних культур. Культурний сад, ягідник, вино­градник, шкілка та розсадник є навчальними лабораторіями й окрасою навчального закладу. Якщо належно організувати роботу із садівництва, навчальні заклади відіграватимуть значну роль у поширенні най­кращих сортів плодоягідних рослин у своєму районі.

Роботу доцільніше починати з ягідних рослин і згодом переходити до створення плодової й декоративної шкілок, розсадника та плодово­го колекційного саду з найкращих сортів, занесених до «Реєстру сортів рослин України» й реєстру місцевих сортів.

Плодово-ягідний розсадник є однією з важливих частин відділку плодово-ягідних культур. Його площа має становити 1000 м² і до нього входять:

1. ділянка вирощування підщеп із насіння (шкілка сіянців); підще­  пи вирощують у шкілці протягом одного року й потім пересаджу­  ють у плодорозсадник;

2. ділянка вирощування щеплених плодових саджанців (розсад­  ник); ділянка буває зайнята підщепами й саджанцями три роки;

3. маточно-репродукційна ділянка ягідних культур, у якій виса­  джують маточники ягідних культур — смородини, аґрусу, мали­  ни, суниці та інших рослин для розмноження;

4. ділянка розмноження живцями ягідників та плодових дерев і ку­  щів; сюди ж висаджують саджанці на дорощування;

5. маточна репродукційна ділянка вегетативних підщеп;

6. ділянка сіянців декоративних і лісових порід;

7. ділянка саджанців декоративних дерев і кущів.

Під розсадник вибирають рівну площадку, захищену від вітрів. Під­ґрунтові води мають бути не ближче за 1,5 м від поверхні. Ґрунти, на яких добре ростуть дерева (суглинкові, сірі лісові та підзолисті суглин­ки), придатні під розсадник.

На ділянці для плодово-декоративної шкілки має бути родючий, легкого механічного складу ґрунт. Непридатні для шкілки ґрунти з близькими підґрунтовими водами й заражені личинками хруща, дротя­ників, соні.

Для формування структури ґрунту, підвищення його родючості й створення умов, за яких не поширювалися б шкідники й хвороби, в шкілці запроваджують сівозміну. Для цього ділянку, відведену під шкілку, поділяють на чотири поля прямокутної форми площею 100— 150 м² залежно від площі шкілки: перше — чорний або сидеральний пар; друге — сіянці; третє — просапні культури; четверте — однорічні трави.

Плодовий розсадник складається з двох—трьох полів. На першому (поле окулянтів) висаджують підщепи й наприкінці літа окулірують.

Якщо на цьому полі на другий рік вирощують однорічники, то його на­зивають другим, або полем однорічників, а якщо вирощують дворічні саджанці, то його залишають на третій рік і називають третім, або по­лем дворічників. У більшості розсадників вирощують однорічні саджанці. Це значно збільшує їх вихід з одиниці площі за одночасного зниження собівартості. За виробничими якостями стандартні однорічні саджанці не поступаються дворічним і краще витримують пересадження. У плодовому розсаднику рекомендуються 7—8-пільні сівозміни. їх складають із таким розрахунком, щоб перерва між вирощуванням пло­дових рослин на одній ділянці становила не менше ніж 3—4 роки.

■ Наприклад, для Полісся рекомендується така сівозміна: перше поле — чорний або сидеральний пар; друге—четверте — перше, друге й третє чер­гові поля розсадника; п'яте — просапні культури; шосте — ярі зернові з підсівом багаторічних трав; сьоме—восьме — багаторічні трави.

Для Лісостепу: перше — чорний або зайнятий пар; друге—четверте — перше, друге й третє чергові поля розсадника; п'яте — просапні культури або однорічні трави; шосте — ярі зернові з підсівом багаторічних трав; сьо­ме—восьме — багаторічні трави.

Для Степу в умовах зрошення: перше — чорний пар; друге—четвер­те — перше, друге й третє чергові поля розсадника; п'яте — просапні куль­тури; шосте—сьоме — багаторічні трави.

Площа полів у розсаднику становить 100—150 м² (залежно від пло­щі, відведеної під розсадник). Поля мають прямокутну або квадратну форму. Між ними залишають доріжки завширшки 1 м.

Квітково-декоративний відділок. Колекційна ділянка цього від­ділку — невід'ємна складова навчально-дослідної ділянки. На базі ко­лекції відбуваються теоретичні й практичні заняття, передбачені прог­рамою загальноосвітньої школи, організовується позакласна юннатів­ська робота.

Виокремлено такі основні колекційні ділянки:

• однорічних квітково-декоративних рослин;

• дворічників;

• багаторічників.

Площа колекційної ділянки має бути достатньою для розміщення основних квіткових рослин та організації догляду за насадженнями.

Кількість видів рослин не обмежується, а кількість представни­ків кожного виду (сорту) має бути достатньою для їх репродукції.

Дослідження з багатьма рослинами різних видів чи сортів краще орга­нізувати на окремій ділянці.

На ділянці однорічних квітково-декоративних рослин висаджують однорічні й багаторічні за своєю природою квіти, що в практиці квіт­ництва використовуються як однорічні (агератум Гаустона, цинерарія приморська, перила, лобелія та ін.). Бажано згрупувати рослини за сис­тематичним принципом.

На передньому плані розміщують низькорослі лобелію, аліссум морський, диморфокок, ешольцію каліфорнійську, санвітанію тощо, далі — середньорослі тагетес, вербену, нігелли, нагідки, петунію, гіп-софіду однорічну, на задньому плані — високорослі скабіозу, камелію, щирицю.

Для демонстрації сортової різноманітності на ділянці слід вирощу­вати водночас кілька сортів одновидових рослин, що чітко відрізня­ються, наприклад, за такими ознаками, як забарвлення й розмір квіток, форма й розмір куща тощо. Це можуть бути різні сорти айстри одноріч­ної, тагетесу розлогого та прямостійного, красолі, нагідок.

До дворічників включають як дворічні рослини, так і деякі багато­річники, які на третій і подальші роки вирощування великою мірою втрачають декоративність і тому господарське значення мають лише як дворічники.

Найпоширеніші такі дворічники: стокротки, фіалки, незабудка, гво­здика турецька, наперстянка великоквіткова, лакфіоль, лунарія, дзво­ники середні.

Особливістю багаторічників є те, що переважна більшість їх мо­жуть кілька років рости на одному місці, не втрачаючи декоративності. Тому, організовуючи насадження, слід ураховувати потребу дорослої рослини в живленні, її розміри, строки вегетації, термін вирощування рослин кожного виду на одному місці без пересадження.

Найкращим є систематичний принцип організації ділянки. До екс­позиції, крім традиційних для практики квітництва рослин, рекоменду­ється включати малопоширені види, в тому числі декоративні рослини місцевої флори. Якщо рослина належить до охоронюваних, її потрібно виділити за допомогою етикетажу.

Важливо показати не лише видову різноманітність квітково-декора­тивних рослин, а й сортову. Наприклад, великою кількістю видів, що використовуються в практиці квітництва, відрізняється родина айстро­вих. Це геленіум осінній, геленіум Хупа, айстра альпійська, кущова, новобельгійська,   новоанглійська,   солідага,   хризантема   корейська,жоржина тощо. Включивши до експозиції кілька сортів жоржини або хризантеми корейської, що різко відрізняються за своїми ознаками, можна показати сортову різноманітність видів рослин як результат складної міжвидової гібридизації. На прикладі кількох сортів айстри кущової чи геленіуму осіннього показують різноманітність рослин як результат добору в межах одного ботанічного виду.

Особливу групу в колекції становлять цибулинні та бульбоцибу­линні рослини, до яких належать представники кількох родин. Це рос­лини з родини лілійних — монтбреція, лілія, тюльпан, колхікум, гадю­ча цибулька (мускарі), гальтонія, гіацинт, різні види цибулі, родини амарилісових — нарцис, підсніжник, родини ірисових — шафран, кси-фіум та ін. Необхідно враховувати, що більша частина життя цих рос­лин проходить під землею у вигляді цибулин та бульбоцибулин, і лише З—4 місяці на рік залишається на надземний розвиток. Тому слід так добрати рослини за строками цвітіння, щоб ділянка весь час мала при­вабливий вигляд. Якщо рослин небагато, можна розмістити їх поблизу великих багаторічників, що розвиваються порівняно пізно й після від­цвітання ранньоквітучих цибулинних прикриють порожні місця.

Організовуючи ділянку багаторічників, слід ураховувати, що окре­мі культури кожного року викопуються й зберігаються в сховищах до весни (жоржина, канна індійська, монтбреція, гальтонія). Повторне са­діння їх, а також тюльпанів, нарцисів, лілій на те саме місце раніше ніж через 3—4 роки небажане, тому слід передбачати можливість щорічно­го часткового чергування культур.

Селещійно-генетичнип відділок. Робота на цьому відділку дає змогу на практиці ознайомити старшокласників з основними методами селекції та генетики, законами спадковості й мінливості, біологічними особливостями самозапильних та перехреснозапильних рослин, нав­чити методиці схрещування, діставати гібриди й чисті лінії, проводити гібридологічний аналіз, масовий та індивідуальний добір перспек­тивних форм, на окремих групах рослин пояснити закон гомологічних рядів, продемонструвати явище гетерозису. За змістом роботи селек­ційно-генетичний відділок поділяється на такі ділянки: селекційну, гібридизації, розмноження гібридних форм, масового та індивідуаль­ного добору.

На селекційній ділянці вивчають вихідні батьківські форми (сорти), які використовуватимуться для схрещування, на предмет їхньої чисто­сортності й тривалості фаз розвитку (особливо початку та кінця цвітіння), ознайомлюють учнів із морфологічними ознаками мутантних та поліплоїдних форм (сортів), найважливішими видами дикорослих і культурних рослин.

На ділянці гібридизації вирощують вихідні батьківські сорти (фор­ми), що цього року використовуватимуться для схрещування, оволо­дівають технікою схрещування, проводять міжсортову та міжвидову гібридизацію, спостерігають за ростом і розвитком гібридів, збирають гібридне насіння, ведуть журнал фенологічних спостережень, виготов­ляють етикетки та ізолятори. Користуючися необхідними інструмента­ми, приладами та обладнанням (мікроскопи, ексікатори, термостат, пінцети, обпилювачі, бюкси, чашки Петрі тощо), учні набувають пев­них умінь і навичок.

На ділянці розмноження гібридних форм вирощують для розмно­ження гібриди першого (Р1) та другого (Р2) поколінь, які мають цінні господарські ознаки. Залежно від мети дослідів у другому поколінні гібридів аналізується успадковування ознак за моно-, ди-, полігібрид-них схрещувань та міжвидової гібридизації. За кожною комбінацією схрещувань (варіантами) учні вибирають константні, перспективні форми, робота з якими продовжуватиметься наступними роками для одержання чистого генетичного матеріалу.

На ділянці масового та індивідуального добору проводять масовий добір, відбирають із гібридного матеріалу особини, які мають бажані ознаки, що передбачені темою досліду. Проте такий добір не дає змоги дістати генетично однорідний матеріал, оскільки в популяціях пере­хреснозапильних рослин завжди є багато гетерозиготних особин. Про­водячи індивідуальний добір, учні можуть діставати окремі особини з бажаними ознаками. Здійснюється робота з індивідуального добору серед гібридів другого та наступних поколінь.

Поділ селекційно-генетичного відділку на ділянки досить умовний і залежить від кількості культур у досліді. Площа кожної ділянки визна­чається обсягом гібридного матеріалу й тому щороку може бути різ­ною. Плануючи роботу з перехреснозапильними рослинами, ділянку розмноження гібридних форм розташовують з урахуванням потрібної для кожної культури просторової ізоляції.

Колекційний відділок. Зміст роботи в цьому відділку визначається насамперед вимогами навчальних програм із біології і має на меті зміцнення знань учнів, прищеплення навичок роботи з рослинами, формування глибокого інтересу до біології.

Відповідно до програми в колекційному відділку учні вирощують поширені й нові для даної місцевості овочеві, технічні, лікарські та кормові культури.

Під час екскурсій, практичних занять, спостережень у колекційно­му відділку учні ознайомлюються з різноманітністю рослин та їхнім значенням у народному господарстві, вивчають будову, біологічні особ­ливості малопоширених у даній місцевості культур і сортів. Це розви­ває спостережливість, пізнавальні здібності учнів, сприяє поглиблен­ню й розширенню їхніх знань із біології.

Цікавою формою роботи в колекційному відділку є перенесення ко­рисних дикорослих рослин із дикої флори в культуру, акліматизація рослин. Саме ця робота збагачує знання учнів, допомагаючи їм зрозу­міти теорію походження культурних рослин.

У ході фенологічних спостережень у колекційному відділку, в асор­тимент якого входять одно-, дво- й багаторічні рослини, поглиблюють­ся й зміцнюються знання учнів про ці рослини. Тривалі фенологічні спостереження, зокрема за процесами цвітіння, запилення, поширення плодів і насіння, що проводяться в цьому відділку, збуджують інтерес в учнів, який іще більше зростає під час вивчення нових сортів сільсь­когосподарських культур. Після вдалого вирощування їх на невеликих ділянках учні переносять посіви на поля сівозміни шкільної навчаль­но-дослідної земельної ділянки.

Найліпше, щоб колекційний відділок був прямокутної форми з центральною дорогою завширшки 1 м, обабіч якої розташовують ді­лянки площею від 1 до 5 м², де висівають або саджають один вид рослин.

Ділянки розмежовують доріжками завширшки ЗО см. Усі рослини в колекційному відділку розташовують групами за принципом їх народ­ногосподарського застосування:

1. технічні (прядильні, олійні, ефіроолійні, красильні й т. д.);

2. лікарські;

3. овочеві (коренеплоди, бульбоплоди, цибулинні, бобові, багато­  річні та ін.);

4. кормові (злакові й бобові, коренеплоди);

5. корисні дикорослі, які вводяться в культуру.

У межах кожної групи рослини розміщують за життєвими формами, наприклад, спочатку багаторічні, потім — дворічні, а після — однорічні. Бажано, щоб рослини однієї групи становили окремий блок. Найбільше рослин зазвичай у групі овочевих культур, тому в її межах рекоменду­ється висаджувати (розмішувати) рослини за родинами, щоб на прикла­ді даної групи можна було вивчати класифікацію квіткових рослин.

Якщо в колекції вивчається багато сортів однієї культури, то через кожні 10 зразків висівається районований сорт як контроль. Цей сорт добирається відповідно до життєвої форми, групи стиглості та інших біологічних особливостей сортів, що досліджуються (ранні сорти по­рівнюються з районованими ранніми, пізні — з пізніми, а озимі — з озимими й т. д.).

Сівозмін у колекційному відділку не запроваджують. Через 2—З роки змінюють розміщення окремих груп рослин або місце висівання рослин у межах групи, враховуючи їхні потреби в поживних речовинах та вплив на структуру грунту.

На ділянці систематики вирощують рослини родин, які вивчаються в 6 класі. З кожної родини бажано мати по 15—20 рослин культурних або дикорослих видів.

Зоолого-тваринницький відділок. Залежно від місцевих умов, ет­нічних особливостей певних регіонів України в цьому відділку можуть бути крільчатник, пташник, пасіка тощо.

У процесі позакласної роботи з тваринництва основними напряма­ми діяльності учнів є вирощування тварин, спостереження за їхнім ростом і розвитком, проведення дослідів. Під час дослідної роботи на навчально-дослідній ділянці у дітей формуються спостережливість, уміння самостійно здійснювати нескладні досліди.

Одним із найкращих об'єктів для проведення з дітьми навчальної, практичної та дослідної роботи є кролі. Ці тварини скороспілі, плодю­чі, невибагливі до корму. Кормову базу для них необхідно забезпечити продукцією сільськогосподарських культур, що вирощуються в польо­вому та овочевому відділках.

Серед багатьох порід слід вибрати одну чи дві (наприклад, Білий ве­летень і Шиншила), які утримуватимуться в крільчатнику.

Вибравши породу, слід взятися за влаштування міні-ферми. Ділян­ка для будівництва має розташовуватися неподалік від школи. До крільчатника мають бути зручний підхід, підведені вода, електроенер­гія. Місце має бути захищене від вітрів (особливо, якщо кролі утриму­ватимуться на вулиці). Якщо ж місцевість відкрита, то навколо кріль­чатника треба посадити дерева.

Приміщення для кролів має відповідати зоогігієнічним умовам — бути світлим, сухим, із доброю вентиляцією.

Можна держати кролів і на вулиці в клітках, виготовлених із дощок. На зиму їх бажано втеплювати. Для дорослих кролів слід передбачити ін­дивідуальні клітки. Молодняк утримується в групових клітках по 4—5 го­лів. Для економії місця клітки можна розташовувати в два яруси.

Робота в крільчатнику дає дітям теоретичні знання про походження цих тварин, їхні біологічні особливості, зовнішню й внутрішню будо­ву, породний склад, системи утримання, методи розведення, особливос­ті годування, хвороби та способи запобігання їм. Теоретичні заняття мають тісно пов'язуватися з практичною роботою в крільчатнику. Від­повідно до вікових особливостей дітей передбачаються: прибирання в клітках; миття годівниць, напувалок; годування кролів; складання ра­ціонів для різних груп тварин; вирощування та заготівля кормів на нав­чально-дослідній земельній ділянці; проведення спарювання кролів; відсадка та сортування молодняка; добір плідників на плем'я; дрібний ремонт обладнання; виготовлення кліток; проведення профілактичних щеплень.

Звичайно, в крільчатнику передбачається також певна дослідна робо­та. Досліди й спостереження за розвитком тварин переконують учнів у тому, що наукові знання мають величезне значення для практики сіль­ськогосподарського виробництва, зокрема кролівництва. Організуючи дослідну роботу, також слід ураховувати вікові особливості дітей.

Для учнів молодших класів можна запропонувати такі спостере­ження: за скільки днів до окролу кролиця будує гніздо й які матеріали при цьому використовує; коли кроленята вперше відкривають очі; ко­ли кроленята починають вкриватися шерстю; коли кроленята вперше виходять із гнізда; якому корму віддають перевагу кролі.

Учні середнього шкільного віку проводять такі досліди: вплив міжпородного схрещування на темпи росту молодняка кролів; вплив вітамінного корму на плодючість самок; одержання максимальної кількості кроленят методом ущільнених окролів; вплив способів утри­мання кролів на ріст і розвиток молодняка; вплив строків відсадки на ріст і розвиток молодняка; вплив різних раціонів і режимів годування на динаміку росту молодняка; вплив мінеральних добавок до корму на продуктивність кролів; залежність темпів росту та розвитку молодняка від розміру гнізда.

Учні старшого шкільного віку на кролях проводять досліди, що сприяють кращому засвоєнню знань із генетики. Для цих дослідів практично не потрібні обладнання й реактиви. За їх допомогою стар­шокласники засвоюють такі поняття: моногібридне, аналітичне схрещування, домінантні та рецесивні ознаки, гетерозиготний та гомозигот­ний організм, гібридологічний метод вивчення спадковості, перший і другий закони Менделя.

Якщо ж школа не має змоги створити крільчатник, пташник чи па­сіку, можна організувати куточок живої природи, в якому утримувати­муться акваріумні риби, декоративні птахи, дрібні гризуни. На базі жи­вого куточка можуть працювати гуртки юних зоологів, юних акваріу-містів, юних орнітологів, любителів домашніх тварин, клуб вихідного дня «У світі тварин». Тут дитина може задовольнити свої потреби в спілкуванні зі світом тварин, розкрити творчий потенціал у галузі біо­логічних наук, дослідництва. На практичних заняттях учні оволодіва­ють уміннями та навичками створення належних умов для утримання й розведення свійських тварин, здійснення зооветеринарних заходів, учаться правильно ставитися до тварин, спілкуватися з ними, розуміти їхні потреби, піклуватися про їхнє здоров'я. Заняття на базі живого ку­точка сприяють кращому засвоєнню знань із зоології.

Закритий ґрунт. Велику роль у підготовці учнів до практичної діяль­ності відіграє виконання ними практичних робіт у теплично-парнико-вому господарстві. Це дає змогу проводити практичну й навчально-дос­лідну роботу з учнями в осінньо-зимовий період і зробити викладання біології предметнішим.

Закритий ґрунт (теплиці, парники) призначений для вирощування овочів, розмноження квітково-декоративиих і плодово-ягідних куль­тур та забезпечення відкритого грунту розсадою.

Навчально-дослідна робота в теплиці дає змогу учням протягом ро­ку на високому рівні засвоювати навчальні програми з ботаніки, гене­тики, селекції, овочівництва та інших розділів біології.

Під теплиці й парники слід використовувати ділянки з невеликим південним схилом, захищені від північних холодних вітрів насаджен­нями або підсобними будівлями. На ділянці закритого грунту теплиці розташовують із північної сторони, а парники — з південної.

Парники, які навесні використовуються для вирощування розсади овочевих та квітково-декоративних культур, у подальшому можна застосовувати для живцювання ягідних і декоративних рослин.

У закритому грунті учні виконують такі роботи: закладання парни­ків; висівання насіння; догляд за посівами; пікірування розсади; жив­цювання літніми живцями; підготовка парників до зими. В теплиці можна проводити практичні заняття з висівання насіння культур, веге­тативного розмноження рослин, вивчення умов, необхідних для проростання насіння, визначення впливу глибини загортання насіння на розвиток рослин та ін.

Для одержання високих урожаїв овочів та інших культур, шо виро­щуються в теплицях на ґрунтових сумішах, потрібні великі дози орга­нічних та мінеральних добрив, які треба вносити з урахуванням умісту рухомих елементів живлення в грунті й потреби культур у періоди рос­ту та розвитку. Нераціональне використання мінеральних добрив може спричинити сильне засолення грунту, через що знижується врожай­ність.

За гідропонного способу вирощування культур у водонепроникні піддони з невеликим нахилом насипають інертний субстрат (гравій або керамзит) шаром завтовшки 25—ЗО см. Для живлення рослин періодич­но (кілька разів на добу) подається живильна суміш.

Необхідно регулярно робити аналіз живильного розчину на вміст азоту фосфору, калію, магнію та своєчасно відновлювати в ньому спо­житі рослинами елементи.

Виробничий відділок. Основне завдання відділку — вирощування продукції для забезпечення потреб навчального закладу: постачання продукцією шкільної їдальні, кормом — навчальної ферми, поповнен­ня бюджету, спецкоштів закладу й т. ін. Він має бути органічно пов'я­заний з іншими відділками в структурі навчально-дослідної земельної ділянки.

Структура, площа та зміст роботи виробничого відділку визнача­ються нормативними документами, затвердженими педрадою нав­чального закладу.

Виручка від реалізації вирощеної в цьому відділку продукції має спря­мовуватися також на поповнення матеріальної бази школи чи позашкіль­ного закладу, оплату праці педагогів, техперсоналу, школярів тощо.

Учні працюють у відділку здебільшого під час уроків із трудового навчання, занять у гуртках, у позаурочний час.

У виробничому відділку мають застосовуватися високоефективні нові або випробувані часом агротехнічні заходи, які відрізнялися б від традиційних, а також використовуватися високопродуктивні нові сор­ти й породи з очевидними перевагами.

У дендрологічному відділку створюється колекція деревних і чагар­никових рослин, висаджених за систематичним, географічним або гос­подарським принципом. Можна, враховуючи їхню декоративність, створювати художньо-декоративні композиції, садово-паркові архі­тектури, використовуючи й площі зелених насаджень. При відділку може бути закладена шкілка саджанців, що вирощуються з насіння іс­торичних та знаменитих дерев.

У підсобному приміщенні зберігаються сільськогосподарський ін­вентар і механізми, аптечка першої допомоги. Добрива зберігаються відповідно до вимог виробничої санітарії в спеціальній тарі з чіткими написами назв. Біля підсобного приміщення встановлюється протипо­жежний інвентар.

Садивний і засівний матеріали, вирощена продукція зберігаються на території земельної ділянки школи в спеціальному сховищі.

Навчально-дослідна земельна ділянка забезпечується сільськогос­подарським інвентарем відповідно до місцевих умов та вимог агротех­нічного обробітку ґрунту.

У районах, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, роботи на навчально-дослідній земельній ділянці проводяться в закритому ґрунті за умови завезення ґрунту з екологічно чистих зон.