43. Соціологічний погляд на девіантну, делінквентну та злочинну види поведінки: перспективи структурного функціоналізму та символічного інтеракціонизму.

Джордж Мід сформулював теоретико-методологічну сутність символічного інтеракціонізму, основні принципи, які полягали в тому, що:

1) на відміну від тварин, людські істоти володіють розумовими здібностями;

2) в процесі соціальної взаємодії люди навчаються розумінню і символам, які дозволяють їм використати їхні людські здібності;

3) люди здібні модифікувати або змінювати суть і символи, які використовуються ними в діях або при взаємодії.

Заслугою Міда в американській соціології стала відмова від індивідуалізма і крайнощів біхевіоризму, відстоювання соціального характеру людини, неможливість її існування поза суспільними взаємодіями.

Пітер Зінгельман спробував поєднати основні концепції символічного інтеракціонізму і теорії обміну. Він почав з мідовських категорій «духа», «самості», «суспільства».

Дух. Зінгельман стверджує, що для символічного інтеракціонізма концепція духу відображає людську здібність осягати те, що організм відчуває, визначити ситуацію, оцінювати явища, перетворювати жести у символи і виявляти прагматичну поведінку. Діючий суб’єкт трактується як активний агент.

Зінгельман робить висновок, що сучасна теорія обміну пішла далі біхевіористського підходу, визнавши, що людський розум опосередковує зв’язки між стимулами і поведінковими реакціями. Винагорода сама по собі ще неефективна: вона повинна бути визначена як винагорода, щоб стати стимулятором.

Самість. Зінгельман відмічає, що символічні інтеракціоністи мають справу з ідеєю самості в обох мідовських значеннях: як процесу сприйняття діючим суб’єктом себе як об’єкта і як саморефлексії діючого суб’єкта. Для підтримки і розвитку відносин обміну кожна сторона повинна вміти прийняти роль іншої сторони, щоб визначити, які заохочення можуть бути запропоновані і які можна дійсно отримати.

Суспільство. Зінгельман стверджує, що і символічні інтеракціоналісти, і теоретики обміну при аналізі соціальної структури акцентують мікросоціальний рівень. Крім того, він бачить 2 інші точки зіткнення їхніх інтересів. По-перше, він вважає, що символічні інтеракціоністи фокусуються на тому, що люди удосконалюють моделі взаємодії, в той час як Хоманс цікавиться стабілізацією відносин на базі найбільш вигідних обмінів. По-друге, Зінгельман стверджує, що обмін породжує символічну комунікацію.

Він виділив 4 основних пунути своєї теорії:

1) В процесі обміну діючі суб’єкти конструюють нормативні визначення самості, інших дій, цілей і стану задоволеності.

2) Ці визначення не тільки суб’єктивні, але і соціально обумовлені.

3) При обміні інтенції суб’єктів обмежуються і визначаються існуванням об’єктивного світу, що включає в себе і самість і інших.

4) При обміні діючі суб’єкти змінюють свою поведінку в тих випадках коли:

а) зміни в об’єктивному світі роблять проблематичним існуючі варіанти поведінки;

б) зміни в деяких з їхніх суб’єктивних дефініцій роблять проблематичним інші дефініції чи існуючі об’єктивні умови і варіанти поведінки.