90. Правове регулювання оренди у сфері господарювання.

Загальне поняття договору оренди сформульовано в ч. 1 ст. 283 ГК, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З цього визначення випливає, що:

по-перше, орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);

по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

по-четверте, оренда передбачає передання майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

Визначення оренди, що його містить ч. 1 ст. 283 ГК, відрізняється від визначення оренди, вміщеного у ст. 2 Закону України від 14 березня 1995 р. "Про оренду державного та комунального майна". Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Ця відмінність полягає в тому, що згідно з ГК майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем лише для здійснення господарської діяльності (як підприємництва, так і некомерційної господарської діяльності). Якщо ж майно передається у користування не для здійснення господарської діяльності, а для задоволення інших потреб, до таких відносин, на нашу думку, мають застосовуватися відповідні положення глави 58 "Найм (оренда)" Цивільного кодексу України.

Відносини щодо оренди майна, крім ГК і ЦК (відповідні положення якого застосовуються з урахуванням особливостей, передбачених ГК), регулює, насамперед, Закон України "Про оренду державного та комунального майна". Його особливість полягає в регулюванні двох груп відносин: організаційних, пов'язаних з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнових між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Зазначений закон, незважаючи на його назву, має універсальний характер, оскільки його положеннями (якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (приватної та колективної).

Важливе значення для регулювання орендних відносин мають й інші акти законодавства України: Декрети Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1992 р. № 20-92 "Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг"; від 31 грудня 1992 р. № 26-92 "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається"; від 11 січня 1993 р. № 5-93 "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності"; від 20 травня 1993 р. № 57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду"; Закони України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна", від 21 вересня 1999 р. "Про господарську діяльність у Збройних Силах України"2 та від 7 лютого 2002 р. "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України"; постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629 "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів"; Типові договори оренди, затверджені наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 p. № 17745, та ряд інших нормативних актів.

Законодавством визначено, яке саме майно може бути об'єктом оренди. Насамперед, у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об'єктами оренди можуть бути:

а) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

б) нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

в) майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).