50. Економічна теорія к. Маркса і сучасність

Аналізуючи роль, яку відіграв марксизм у розвитку економічної науки, та наслідки практичного втілення цієї доктрини в життя, слід урахувати його складність і неоднозначність. Передовсім слід розмежовувати економічну теорію і політичні погляди К. Маркса, а також оцінку марксизму (зокрема економічного вчення) західними економістами і дослідниками в пострадянських країнах.

Щодо перших, то не треба забувати, що з самого початку виникнення марксизму він мав як палких прихильників і послідовників, так і запеклих критиків.

Те саме спостерігається і тепер. Навіть ті економісти, які високо цінують загальний теоретичний доробок Маркса, не сприймають його теорій трудової вартості, заробітної плати, додаткової вартості тощо, не кажучи вже про теорію «наукового соціалізму».

Оцінки марксизму пострадянськими дослідниками також неоднозначні. У перші роки після розпаду СРСР спостерігались діаметрально протилежні оцінки: від продовження вихваляння й абсолютизування марксизму, як за радянських часів, до численних спроб його абсолютного заперечування.

Поступово пристрасті вщухали, і нині серйозні науковці намагаються переосмислити теоретичний доробок Маркса, збагнути те позитивне й негативне, що в ньому є.

Безперечно, Маркс заклав основи нового напряму в дослідженні економічних і соціальних процесів. Західні дослідники вважають його видатним теоретиком, який спромігся синтезувати

історію, політичну економію, філософію, соціологію у створенні відповідних підходів до дослідження суспільного розвитку.

На жаль, на блискучих економічних дослідженнях Маркса надто негативно позначилися його радикальні революційні погляди. Погану послугу Марксу зробила і радянська економічна наука, рекламуючи його теорію як «єдино правильну і всеосяжну», перетворюючи на догму навіть його помилки.

Між тим марксизм і, зокрема, його найважливішу складову — економічну теорію, слід розглядати тільки як один (щоправда серйозний і глибокий), з численних напрямів суспільно-економічної думки, не абсолютизуючи його і не вбачаючи в ньому панацею від усіх економічних і суспільних негараздів..

50. Охарактеризуйте господарський розвиток українських земель в хv – першій половині хvi ст. Як передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676).

Визвольна війна 1648-1676pp. стала переломним моментом у житті україн народу, круто змінивши його долю. Наслід­ком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження україн державності у вигляді козацько-гетьманської держави.

У результаті визвольної війни україн народу середини XVIст., на більшій частині України основними стали дер­жавна, козацька, селянська форми землеволодіння, було скасо­вано кріпосне право. B основному було ліквідовано велике й се­реднє землеволодіння польських феодалів, фільварково-пан­щинну систему господарювання й кріпацтво. Набула поширення козацько-селянська земельна власність. Козаки та селяни всту­пали в товарно-грошові відносини, що сприяло перетворенню їхніх господарств у товарні. Набирало сили й промисл вироб­ництво, йшов процес утворення загальноукраїнського ринку як складового елемента європейського та світового ринків. Еконо­мічна політика, що проводилася Б. Хмельницьким була спрямована на екон роз­виток за допомогою активного втручання державної влади у господарське життя.

Але збереження землеволодіння монастирів, церкви, дрібної шляхти стало прецедентом для відродження феодальних відно­син, їхній реставрації сприяв той факт, що Козацька держава не зуміла зберегти територіальної цілісності українських земель. У Ге­тьманщині створилися приватні та рангові землеволодіння ко­зацької старшини. Після поразки під Полтавою в 1709 p. і. руйнування Січі в 1775 p. з'явилися маєтки російських, німець­ких, сербських, грузинських і інших іноземних феодалів. Пан­щинно-кріпосницька система була відроджена і на західних, правобережних українських землях. До кінця XVIII ст. селяни та козаки були закріпачені.

Все ж у національному масштабі в Україні міцніли економічні зв'язки, тривав процес створення загальноукр ринку, що формувався як складова європейської і світової ринкових систем.

Водночас у другій половині XVII—XVIII ст. еволюція соціаль­них відносин і розвиток народного господарства України від­бувається у складних суспільно-політичних умовах. Об'єднання в 1654 p. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремесла й промис­лів, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст.

Незважаючи на вкрай несприятливі умови, в економі­ці Лівобережної України з'являються паростки торговельно-підприємницького укладу у вигляді торговельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо. Купецтво формувалося перед­усім за рахунок торговельних агентів, шляхти, козацької стар­шини. Купецький капітал зростав як за рахунок торговельних операцій, так і внаслідок занять купців лихварством та орен­дарством.

Знаходив своє застосування купецький капітал і в промисло­вості, проте формування підприємців відбувалося здебільшого за рахунок інших джерел. Поступова ліквідація кріпацтва, що від­бувається в процесі Визвольної війни, особиста свобода селян, перехід землі у власність Війська Запорозького відкривали ши­рокі можливості для розвитку підприємницької ініціативи. Під­приємцями ставали не лише багаті міщани, а й козаки та збагатілі селяни. 3 кінця XVII ст. козацька старшина, яка зміцнила своє становище, починає прибирати до рук також й інші галузі проми­словості.

Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства Укр стали роки правління Петра 1. Иого політика, спрямована на посилення екон та полі­т могутності Росії, в той же час стосовно України передба­чала посилення колонізації та ліквідацію й залишків автономно­го устрою. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торгов зв'язків Росії, Петро I спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Надзвичайно багато роблячи для розвитку ма­нуфактурного виробництва в Росії, проводячи політику «наса­дження мануфактур», Петро I водночас час накладав певні забо­рони на розвиток їх в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи укр сировину, російський уряд відкривав казенні (скарбові) ма­нуфактури. Він усіляко підтримував створення й приватних ма­нуфактур, але таких, якими б володіли росіяни, продукція яких ішла виключно на потреби російської армії та флоту. Російські ж потреби задовольняли виробники селітри, поташу. Російський уряд будував свою економічну політику щодо України на оволодінні україн промисловістю, ство­ренні російських державних підприємств на українській сиро­вині та із застосуванням української робочої сили. З'являється кріпосна мануфактура з великою кількістю «приписних» робіт­ників (як державна, так і приватна), власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

Великої шкоди петровська політика завдала українській тор­гівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та за­боронами були перекриті можливості для україн купецтва у вже налагодженій міжнар торгівлі. Так, указом 1714 p. заборонено вивозити низку товарів — таких, як прядиво, шкіри, сало, віск, щетина та ін. через будь-які порти, крім російсь­ких. Врешті-решт, украї експорт було скорочено до мінімуму. З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактурної промисловості заборонялося й завозити до України ряд іноземних товарів — таких як панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призводять до значного падін­ня цін на українському ринку на низку товарів, що дає можли­вість російським купцям та уряду за безцінь скуповувати цю продукцію.

Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) вивіз на певний час зовсім заборонявся. Усе це надзвичайно негативно позначається на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на ро­сійську колонію, ринок сировини та збуту для російської проми­словості. Цей процес прискорюється в наступні часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського внаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою частиною російської в рамках всеросійського ринку, що формується, і цим самим остаточно скасовуються залишки української автономії.