92. Охарактеризуйте причини, зміст та наслідки економічного зростання провідних господарств світу. Проаналізуйте позитивні зрушення соціального характеру.

Однією з найуспішніших економік повоєнного пе­ріоду, де економічне зростання набуло вражаючих темпів, стала економіка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід її на друге місце у світі у 1950-х роках було названо «економічним дивом».

Причини економічного піднесення:

1) Потужний промисловий потенціал;

2) відбудова на сучасній і технічній базі;

3) ємкий внутрішній ринок із спадами кон’юктури

4) менталітет

5) відсутність значних воєнних видатків

Основою «економічного дива» стала реформа Л. Ерхарда — почесно­го професора факультету державного права Мюнхенського університету (у 1949 році, після утворення ФРН — міністр економіки, а від 1963 р. — кан­цлер ФРН). Слід зазначити, що всі перетворення в економіці Західної Німеччи­ни з кінця 1940-х і до початку 1950-х років дістали назву реформи Л. Ерхарда.

Суть реформ зводилася до перетворення Західної Німеччини із країни з жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового госпо­дарства.

Завдання реформ полягало у створенні умов для розвитку вільної, кон­курентоспроможної економіки й підвищення життєвого рівня населення

Першим кроком до цього стало «соціальне» житлове будівництво — від­носно дешеві будинки і квартири для робітників за рахунок бюджету. На­ступним — «динамічна» пенсія, яка не лише залежала від пенсійного внеску, а зростала паралельно зі збільшенням ВВП, соціальне страхування по хво­робі та допомога на дітей.

Вагоме значення мала грошова реформа 1948 р., основним завданням якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси.

Серед найважливіших заходів з реалізації реформ розвитку виробничої сфери слід назвати такі:

• зниження обов’язкового мінімуму фінансових резервів комерційних банків;

• зниження облікової ставки відсотка, що здешевлювало кредити для промисловців;

^ надання банкам дотації (300 млн ДМ) та використання її для довго­строкового кредитування промисловості;

^ сприяння конкуренції (проголошення свободи цін, обмеження кон­центрації капіталу й утворення монополій). Конкуренція мала підвищити продуктивність праці у промисловості, що посприяло б насиченню ринку товарами, зниженню цін на них, підвищенню зайнятості та зростанню зарплати;

• зниження податків та компенсація втрат за попередніми завищеним ставками.

Вагомим фактором економічного зростання виявилася допомога Західній Німеччині за планом Маршалла у розмірі 2 млрд 422 млн дол. США.

США

Світове лідерство США у 1950—1970-х роках увиразнилося за більшістю параметрів, зокрема найбільший обсяг ВВП і рівень життя — подвоєн­ня доходів кожного покоління в до- і повоєнний період. Найвищим у світі був і показник продуктивності праці (цей показник у Західній Європі у 1950—1960-ті роки становив 30 % — 40 % від показника США, Японії — 14 %). До показників, які свідчили про темпи економічного зростання, долу­чається лідерство в науці й піонерство у застосуванні переваг НТР.

Особливостями (факторами) економічного зростання та застосування досягнень НТР економікою США у 1950—1970-ті роки слід вважати такі:

• створення інституціонального середовища, сприятливого для засто­сування досягнень НТР та подальшого економічного зростання. Серед основних його складових вирізняють: свободу підприємництва і особистості; повагу громадян до закону; мобільність населення тощо;

• суттєве фінансування науково-дослідницьких та дослідно-конст­рукторських робіт (НДДКР). У 1968 р. видатки США були вищими від ви­датків у ФРН у 7,5 раза, Великій Британії — у 9,2 раза, Японії — у 14,7 раза;

• сприяння залученню до США вчених, винахідників. У цій країні у повоєн­ний період працювали понад половину видатних учених світу, а за підрахунка­ми експертів, інтелектуальний приплив у 1950—1960-ті роки вможливив еко­номію у 4 млрд дол.;

• зростання рівня освіти (з 1940 по 1967 р. кількість студентів зросла удвічі) та акцентування уваги на дослідженнях людини;

• формування основних центрів розвитку фундаментальних наук (дер­жавні та приватні НДІ, спеціалізовані університетські кафедри);

• створення венчурних компаній (невеликі підприємства, що розробля­ють та реалізують великим корпораціям нові технології);

• створення у США сучасної системи управління виробництвом, передо­вого менеджменту, розвиток маркетингу: схема участі робітників у прибут­ках компаній (концепція «народного капіталізму»), програми викупу робіт­никами акцій своїх підприємств (концепція «фірма—команда»), запрова­дження системи постачання «точно у термін» (аналог японської системи «канбан») тощо.

Напрямами структурної перебудови економіки США під впливом НТР були:

^ розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей, породжених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машинобудівна, виробництво точних і складних інструментів);

^ скорочення частки застарілих галузей (металургія, вугільна промисло­вість, суднобудування, виробництво будівельних матеріалів, легкої промис­ловості) та часткова науково-технічна модернізація їх.

Японія

Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на екон лідера Південно-Східної Азії.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще од­не (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу (форма монополії )— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року.

Екон зростанню Яп сприяли й такі чинники:

- низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % націон доходу);

- низький рівень (порівняно зі США та Зах Євр) зароб плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США). Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституці-онального середовища. Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу на особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у націон доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.

Підсумуємо найвагоміші риси політики держави щодо прискорення НТП в Японії:

• розроблення планів соціально-економічного розвитку (загальнодер­жавні й галузеві п’ятирічні та трирічні плани індикативного (рекоменда­ційного) типу);

• надання фінансово-кредитної та науково-технічної підтримки фір­мам, які брали участь у виконанні планів (від 1950-х до середини 1970-х років усі плани було перевиконано);

• формування ефективної системи освіти (більша, ніж у США три­валість занять, більший обсяг домашніх завдань, підвищена увага до вивчення математики, природничих наук, іноземних мов. Оплата праці в системі освіти у 1,5 раза вища від середньої по країні).

93. Визначте основні цілі та структурний зміст змішаних економічних систем 1950 – 70-х років. Розкрийте сутність концепції соціального ринкового господарства

У ринкових економічних системах повоєнного пе­ріоду ключова роль належить особистості (її сво­бода та незалежність, рівні можливості громадян, дотримання прав людини тощо) поряд із такими засадничими інститутами, як різноманітність форм власності, демократична форма правління (правова держава, альтернативність і періодична змінюва­ність влади), інтегрованість у світове співтовариство, застосування переваг НТР у виробництві, використання результатів інформаційної революції в економіці, розв’язання глобальних проблем тощо. М. Шніцер називає ці ознаки індивідуалізмом і разом із соціальним дарвінізмом відносить їх до ін- ституціональних цінностей, притаманних капіталізму.

Видатний німецький економіст В. Ойкен обґрунтував концепцію типологізації економічних систем суспільства, яка викладена у двох основних пра­цях ученого: «Основи національної економіки» (1940 р.) і «Основи принци­пів економічної політики» (1950 р.). На думку В. Ойкена, економіка будь- якої країни складається з великої кількості одних і тих самих елементів — грошей, цін, праці, прибутку, капіталу, заробітної плати, відсотка тощо.

За В. Ойкеном, причина цього полягає у першоелементах економіки. Крайніми її елементами є, з одного боку, вільне ринкове господарство, а з іншого — «централізовано-кероване господарство». Ці крайні елементи є ідеальними або чистими типами госпо­дарств і розрізняються способами управління. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, коорди­наційного механізму домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави тощо. Критерієм розмежування ідеальних типів еконо­мічних систем є спосіб організації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Оскільки на практиці досконалих економіч­них систем не існує, то реальна економічна система завжди охоплює різні форми. З цього випливає, що своєрідність тієї чи іншої економічної системи суспільства полягає не в специфічній для неї формі, а в тому способі, з яким здійснюється комбінація чистих форм економічної діяльності.

А. Мюллер-Армак як вирішальний критерій типологізації економічних систем суспільства застосовує принцип функціонування економічної систе­ми — регулятивний чи вільний економічний. На цій підставі він виокремлює такі сучасні економічні системи: 1) диктатизм; 2) лібералізм; 3) соціальне ринкове господарство.

Соціальне ринкове господарство — економічна політика, спрямована на згла­джування соціальних суперечностей, підтримку підприємництва, створення умов для зростання життєвого рівня середніх верств населення. В основі гос­подарської системи лежить вільна ринкова економіка та конкурентний ринок, а держава забезпечує ефективне конкурентне середовище.

Дж. Гелбрейт запропонував концепцію «двох систем», за якою націона­льні економічні системи розвинених країн Заходу фактично містять дві системи

• планову та ринкову. Причому планова система суворо контролює її оточення, а ринкова система пристосовується до впливу тих сил, які вона контролювати не може. Досліджуючи їх, учений доходить висновку стосовно того, що сама по собі ринкова система, яка є класичною комбінацією конкуруючих фірм і неве­ликих монополій, вельми стабільна, тоді як планова система за відсутності державного регулювання зазвичай нестабільна. На думку Дж. Гелбрейта, рин­кова економіка середини XX ст. перестала бути цілісною економічною систе­мою і в її структуру активно інтегрується планова система.

Дж. К. Гелбрейт заявив про свою концепцію саме в період становлення змішаної економіки, яку розуміли перш за все через серію законодавчо офо­рмлених рішень, що передбачали забезпечення повної зайнятості у Великій Британії, Швеції, США та інших країнах [3, с. 319].

Безпосередньо у Швеції такий вчений, як Г. Мюрдаль (1898—1987), бе­ручи участь в урядових проектах повоєнного розвитку, пропонував запрова­дити систему планування. При цьому вчений виокремлював такі категорії, як «програма» і «передбачення». Під «програмою» він розуміє передбачува­ний або окреслений план дій, а під «передбаченням» — власне передбачення майбутніх подій.

Наприкінці ХХ ст. за умов структурної перебудови економіки й нового етапу НТР у країнах Західної Європи посилюється вплив соціал-демократичних концепцій, стрижнем яких є концепція «демократичного соціаліз­му». У перші повоєнні десятиліття програма «демократичного соціалізму» розглядалася як «третій шлях» між західним капіталізмом і східним соціалізмом. Відмінність цього шляху від капіталізму полягала в орієнтації на ве­ликі масштаби державного сектору, більш рівномірний розподіл національ­ного доходу, а від державного соціалізму — у збереженні інститутів парла­ментарної демократії, змішаної економіки, можливості максимальної децен­тралізації при прийнятті політичних та економічних рішень.

Соціал-демократи, на відміну від правоконсервативних партій Заходу, крити­кували такі негативні риси повоєнного розвитку, як збереження суттєвої майно­вої нерівності, незабезпечення соціальних потреб, а також такі побічні ефекти технологічного прогресу, як забруднення довкілля, нервове перенапруження працівників тощо. Інструменти дії соціал-демократів щодо вдосконалення суспіль­ства мали функціонувати через режим демократизації господарського законодав­ства, економічної політики, за допомогою сильних профспілок та заходів, які по­силюють позиції споживачів стосовно виробників.

У той час, як від 1950-х і до середини 1970-х років дедалі більшим ставав відхід від класично-неокласичних, ліберальних канонів функціонування еконо­мічних систем, такі теоретики неокласичного напряму неоавстрійської школи, як Л. фон Мізес і Ф. Фон Хаєк продовжували обстоювати незаперечність їх. У повоєнних працях Мізеса головну увагу зосереджено на праксеології — ор­ганізаційній науці, вченні про людську поведінку, принципи людського вибору. Критика вченим соціалізму і державного втручання в економіку, до якої він вдавався ще до війни, дістала відображення й у працях його учня Ф. фон Хаєка. Світову славу Хаєку принесла книга «Шлях до рабства» (1944 р.). Якщо Мізес як предмет економічної науки розглядає аналіз ринкових явищ, то у Хаєка — це проблеми вільного ринкового господарства в нерозривному зв ’язку з проблема­ми політичної свободи. Сам ринок для Мізеса — це сфера і форма співпраці людей, а у Хаєка передовсім механізм поширення інформації. У концепції Хає­ка через ринок здійснюється механізм координації окремих суб’єктів. Відпові­дно координація в часі та просторі становить суть економіки.

Отже, більшість економістів цього періоду намагалися до­сліджувати та пояснювати суть процесу модифікації змішаних си­стем, виявляти їх ефективність та рівень адаптації до нових умов життєдіяльності людини.