118. Основні напрямки ринкових перетворень в ек-ці Незалежної Укр. На першому етапі незалеж-го роз-ку(1991-1994рр)

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиб­лення структурного розбалансування економіки України. Світо­вий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господа­рювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні 1992 року вона становила 44,9 %, 1993 — 37,6 %, а 1994 року — 45,4 %. За цими цифрами криється збереження великої рссурсоємності суспільно­го виробництва. Водночас випереджувальними темпами зроста­ють ціни на продукцію базових галузей ціни: на продукцію вугіль­ної промисловості у першому кварталі 1992 р. зросли у 90 разів, більш як у 40 разів зросли ціни на продукцію металургійної та нафтопереробної промисловості, ціни на продукцію легкої промисловості зросли у 12 разів, а сільського господарства— вше­стеро, що свідчило про істотне погіршення галузевої структури національного виробництва. Спроба поліпшити ситуацію за ра­хунок емісійних кредитів лише стимулювала подальше зростання бюджетного дефіциту.

На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар па товаро­виробників, давалися взнаки фіскальні ознаки податкової систе­ми, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації, З метою скорочення емісії не забезпечених товарною масою гро­шей уряд вдається до збільшення податків, встановлює найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян — 90 %. Але в підсумку лише збільшуються так звані бартерні операції (натураль­ний обмін), ще більше посилюється «тінізацїя» економіки, обо­роти якої у 1994 р. досягли 40 % валового внутрішнього продук­ту, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари й нада­ні послуги, відбувається подальше згортання виробничої та комерційної діяльності. Зростає заборгованість з виплати заробіт­ної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційиої політики монетаристсь-кими методами без обмежень видатків державного бюджету, які й надалі зростали. Тільки за першу половину 1993 р. обсяги кре­дитування дефіциту державного бюджету Національним банком збільшилися вдвічі.

ІІ етап: Становлення та роз-к засад ринкової ек-ної сис-ми в Укр.(друга половина 90-х рр)

Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запро­понована президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбача­ла низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування рин­кових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію тор­гівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі зло­чинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. в країні стартує курс па радикальні економіч­ні перетворення, під час реалізації якого скасовують дотації па виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, скасову­ється фіксований курс до твердих валют, проголошується необ­хідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджет­ного дефіциту тощо.Наступні роки довели, що застосування методів «монетарист-ського адміністрування» в керівництві економікою не змогло за­безпечити швидкого й ефективного виходу української економі­ки з кризи, хоча й дали певні позитивні результати. Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфе­ри. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну грошову одиницю (купоно-карбованець), підвищило довіру до неї, ство­рило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню— національну україн­ську валюту.Друга половина 1990-х років в економіці України характери­зується проголошенням коригування курсу реформ па створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на розбудову соціаль­ного ринкового господарства. Проте в цей період в Україні вже сформувалася доволі розви­нена ринкова інфраструктура (банки, біржі, страхові компанії тощо), визначилася певна спрямованість валютної, кредитної по­літики. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, митної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені, зберігалися до кіпця тисячо­ліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринкових перетворень, що відбувалися в Україні.

Так, лише наприкінці 1990-х років трохи пришвидшилися про­цеси приватизації промислових об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недержавні підприємства почали виробляти майже 70% продукції. Утім, ці процеси не мали системного характеру, жодна програма привати­зації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України, не отримали належного захисту й відносини власності.

Разом із тим па макроекономічну динаміку негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.