46.Робітничий рух і вплив соціал-демократів.

Наслідком швидкого розвитку промисловості було зростання робітничого класу.

Положення робітничого класу було важким: необмежений робочий день, низька заробітна плата, ріст цін, відсутність соціального страхування - все це викликало невдоволення.

На початку 70-их років страйкували будівельники та друкарі Берліна, машинобудівники Саксонії, гірники Рура. Але вони не могли здійснити своїх справедливих вимог, тому що не мали ні сильних профспілок, ні політичної партії. Профспілки тільки зароджувалися і не було єдності серед них.

Представники марксистських течій (ейзенахци-соціал-демократична робітнича партія і лассальянци - загальний німецький робітничий союз), не дивлячись на наявні у них ідейні розбіжності, об'єдналися для спільної боротьби проти буржуазії і юнкерства, як опори монархічного ладу Німеччини. Їх об'єднання відбулося в 1875году на з'їзді в Готі, соціалісти створили свою робочу партію. Створення Соціалістичної партії Німеччини було важливою подією. З цього часу починається неухильне зростання партійного впливу у всіх промислових районах, активізація робочої друку, виникнення все нових профспілок і культурно-освітніх організацій пролетаріату.

Активізація соціал-демократичного руху в Німеччині викликало занепокоєння юнкерства і урядових кіл.

Бісмарк з ненавистю ставився до соціал-демократам вбачаючи в них загрозу громадському порядку, власності, релігії. Приводом для переходу в наступ послужили два замахи на Вільгельма II, вчинені в 1878году.

Ці терористичні акти і були використані для наступаленія на соціал-демократів. У результаті на нових виборах до рейхстагу національно-ліберальна партія втратила 25% кандидатів, і в той же час посилилися позиції консерваторів і імперської партії. На підсумки виборів ще зробили впливу розгорнулися по всій країні репресії. У цих умовах було прийнято закон (19 жовтня 1878года) проти соціалістів, значно підсилює репресивно заходи і що отримав назву "виняткового закону". Закон прийняли як тимчасовий, терміном на два з половиною роки, а проіснував він 12лет до 1890года.

Прийнятий Винятковий закон проти соціалістів створював для їх діяльності майже нестерпні умови: були закриті 127 періодичних видань, з країни вивезли 900 і посадили до в'язниці 1500 чоловік, розформовані професійні спілки та культурно-просвітницькі організації, заборонені робочі зборів. Почалися гоніння накерівників робітничого руху.

У цих умовах вплив соціал-демократів на політичне життя країни залишалося досить істотним і на виборах до рейхстагу в 1887году вони провели в парламент 24 депутати. Партія робітничого класу проявила витримку і прийняла всі необхідні заходи, щоб зберегти зв'язки з народом і стати в авангарді боротьби за його інтереси. Вона зуміла використати легальні і не легальні форми боротьби. Партійні з'їзди влаштовувалися за кордоном, там же видавалася соціал-демократична преса. Осенью1879года почалося видання газети "Соціал-демократ" спочатку в Цюріху, а потім в Лондоні, і поширення її серед робітників Німеччини. Через рік відбувся з'їзд робітничої партії у Швейцарії. Але робота ускладнювалася діями супротивників соціал-демократів, які закликали робітників до відмови від класової боротьби і до згоди з буржуазією.

Дев'яності роки XIX століття в Німеччині ознаміновалісь новим підйомом соціалістичного руху цьому сприяло скасування провітельством закону про переслідування соціал-демократів і колишніх учасників робітничого руху.

В1891году була прийнята нова прграмма партії на з'їзді в Ерфурті. Ідея програми: необхідність завоювання політичної влади пролетаріатом, унічтаженія класів та панування буржуазії. У той же час було відсутнє положення про диктатуру проліторіата, демократичній республіці та інші соціально-економічні вимоги.

Але трудовий народ йшов своїм шляхом. У період 1890-1893годов розгорнулося широке страйковий рух, який виражав волю пролетаріату.

47.Колоніальна агресія Німеччини. Протягом 70-х років Бісмарк і не думав про колоніальних захопленнях. Поворот намітився лише на самому початку 80-х років, коли він твердо став на шлях протекціонізму. 

з 24 квітня 1884 Німецька імперія стала, офіційно вважатися колоніальною державою і це подією стало справжнім сюрпризом для преси і суспільства. Воно свідчило про те, що інтереси канцлера «звернулися до колоніалізму» і став напрямком зовнішньополітичної діяльності.Усі витрати на придбання 20-мильної території від річки Помаранчевої до мису Фріа обійшлися А. Людериц в 1070 ф. ст. (21 400 марок) і 260 гвинтівок, і вона в той час не представляла для господарської діяльності абсолютно ніякої цінності (лише через 25 років тут будуть виявлені алмазні родовища) Бісмарк не забарився використати цю обставину для зміцнення своєї особистої політичної позиції, гучно прокоментувавши в рейхстазі перший успіх новонародженого німецького колоніалізмуЛипень 1884 Німеччина оголосила протекторат над узбережжям від північного кордону Іспанської Гвінеї до Калабара і почала розширювати свої володіння в східному і північно-східному напрямках (Камерун).У липні 1884 року три німецькі фірми уклали з «королями» договір, за яким придбали верховну владу над областю Дуалла. Права свої вони передали потім німецького уряду: 14 липня 1884 область була урочисто оголошено приєднаної до Німецької імперії.  У листопаді 1884 по лютий 1885 для вирішення конголезької проблеми була скликана Берлінська конференція. Проведено розділ Центральної Африки, в басейні Конго було створено «Вільна держава Конго» на чолі з Леопольдом II; Німецька Південно-Західна Африка - німецька колонія в Африці, на території сучасної Намібії.

У ході переговорів все узбережжя, виключаючи Уолвіс-Бей, відійшло до Німеччини, а в 1884 році Великобританія визнала всю територію до 20-го меридіана сферою німецького впливу. Так була сформована колонія Німецька Південно-Західна Африка .

У цей період під захист Німеччини були передані: придбані бременським комерсантом Адольфом Людериц землі на території сучасної Намібії. У квітні 1884 з них була утворена Німецька Південно-Західна Африка, німецьке Того в липні 1884 року, землі АдольфаВерман - Німецький Камерун в липні 1884 року належала Карлу Петерсу і «Суспільству за німецьку колонізацію», Німецька Східна Африкав лютому 1885 року утворена братами Клементом і Густавом Денхардт - Віту (сучасна Кенія) (31; с. 48).

Серед жителів Віту або Вітуленд також - Східноафриканський султанат на узбережжі Кенії, з 1885 по 1890 рік перебував під протекторатом Німецької імперії і зіграв важливу роль у британсько-німецькому розділі африканських володінь.

Офіційно німецький протекторат було проголошено 27 травня 1885. У Віту був розміщений невеликій військовий гарнізон для демонстрації суверенітету і захисту від занзібарську нападів. Клеменс Дернхарт був призначений міністром внутрішніх і зовнішніх справ султанату Особливу сторінку в історії німецьких колоніальних організацій займає діяльність заснованого в березні 1884 р. в Берліні відомим колоністом К. Петерсом Товариства німецької колонізації. 

27 лютого 1885 Вільгельм II видав цій Товариству охоронну грамоту на територіальні придбання у Східній Африці Німецька Східна Африка - німецька колонія в Африці, на території сучасної Танзанії (Танганьїка), Бурунді і Руанди (31; с. 61).

За угодою про розмежування материкові володіння Занзібарського султана були обмежені 10-кілометрової прибережної стрічкою (англо-франко-німецька декларація від 7 липня 1886); лінія розділу між англійськими і німецькими зонами впливу пройшла по ділянці сучасної кенійської-танзанійської кордон від узбережжя до оз. Вікторія. Області на південь від неї дісталися Німеччини (Німецька Східна Африка), області на північ (за винятком Віту) - Великобританії (договір 1 листопада 1886).

28 квітня 1888 занзібарський султан під натиском Німеччини передав їй райони Узагара, Нгуру, Узегуа і Укамі. Прагнучи досягти витоків Нілу, німці в кінці 1880-х зробили наступ вглиб континенту, вони спробували поставити під свій контроль Уганду і найпівденнішу суданську провінцію Екваторія.

Німеччиною ж в 1884 році була заснована Новогвінейським компанія, яка відразу ж послала на острів свого агента Фрідріха Фінша, який поставив німецький прапор над північно-східною частиною острова Нова Гвінея і островом Нова Британія. Це викликало широке невдоволення в Квінсленді, в якому дії Німецької імперії розглядалися як ворожі. У результаті в початку 1885 року було оголошено про британського заступництві північно-східній частині Нової Гвінеї, яку нещодавно захопила Німеччина .

У 1886 році, за договором з Англією, Німеччина захоплює східний кут о. Нової Гвінеї. 

Ще в середині XIX століття на Маршаллових островах з'явилися перші німецькі торговці, а вже в 1878 році було підписано торговельну угоду з вождем острова Джалуіт. Через деякий час Маршаллові острови стали частиною протекторату Німецька Нова Гвінея.У 1888 році частиною колонії став острів Науру. Після благословення Папи Римського Лева XIII Німеччина захопила Маріанські острови, Каролінські острови і Палау.