45.Внутрішня політика Німеччини.

З 1871года імператором об'єднаної Німеччини став прусський король Вільгельм I, але головну роль у всіх урядових справах протягом двадцяти років (1871-1890) грав імперський канцлер Отто фон Бісмарк. За походженням прусський поміщик - юнкер, за своїми політичними поглядами монархіст і реакціонер. Проводячи внутрішню політику, Бісмарк дотримувався раніше встановленою традицією на мілітаризацію країни. Одним із завдань була втихомирити опозицію. Серед незадоволених політикою Бісмарка були дворянство з дрібних німецьких держав, які вважали, що пруссаки не допускали їх до ключових посад у державі.

Опозиційно налаштована була католицька церква. Бісмарк будучи протестантом, проводив боротьбу проти католицької церкви, яку назвав "боротьбою за культуру". Бісмарк провів ряд перетворень, що обмежують вплив релігій у соціально - громадського життя. Тим самим він сприяв формуванню громадянського суспільства, де релігія є особистою і не впливає на політику держави.

Перебуваючи при владі, представники юнкерства не могли не рахуватися з новими умовами розвитку капіталізму і зростанням робітничого класу. Після революції у Франції центр робітничого руху перемістився до Німеччини.

У боротьбі проти пролетаріату буржуазія спиралася на прусський мілітаризм і армію. Зміцненню армії, як основної ударної сили проти робітничого руху і нових захоплень уряд приділяв особливу увагу. Чисельність армії при Бісмарку перевищувала вже 400тисяч чоловік.

Реакційний політичний лад дозволяв мілітаристським установам надавати вплив на загальний політичний курс і зовнішню політику. До таких установ ставилися придворний військова рада, особистий цивільний кабінет канцлера (імператора). Значну роль грав Головний штаб Пруссії - опора реакції і натхненник зовнішньої агресії. Під керівництвом військових стратегів розроблялися плани агресивних воєн, головним чином, проти Франції та Росії.

Першим етапом на мілітаристської шляху була політика германізації польських земель. Плануючи війну проти Росії, мілітаристи готували польські провінції Познань, Східне Помор'я, Сілезію в якості плацдармів, для чого проводилася насильницька германізація польського населення. Германізація населення полягала: в релігійному переслідуванні під приводом боротьби з католицизмом; в дискримінації поляків шляхом видалення з органів місцевого опору; в забороні польської мови, у насадженні німецьких селянських господарств.

Уряд проводив політику міжнаціональної ворожнечі серед проживаючих у Польщі і тим самим домагалася розпаду лав робітничого класу в період наростання загрози революційних виступів. Також ця політика проводилася проти французького населення на Заході Ельзасу та Лотарингії.

У результаті наростали робочі руху і впливу соціал-демократів. Репресії та прийняття Виняткового закону не привели до вирішення проблеми в країні.

З 1881года канцлер спираючись на підтримку імператора і громадську думку, зламавши опір опозиції, починає приводити в життя закони соціального страхування, допомоги інвалідам. Німеччина стала першою країною, де було прийнято розгорнуте соціальне законодавство.

У 1888году помер імператор Вільгельм I. Новим імператором став його син Фрідріх III, але він помер через 99 днів. Його син Вільгельм II став імператором.

Відносини між Бісмарком і Вільгельмом II загострювалися через боротьбу проти робітничого класу.

У 1889году рейхстаг і імператор не підтримав Бісмарка перетворити Винятковий закон в постійний. І Бісмарк подав у відставку. Новий канцлер Капріві на догоду великої буржуазії знизив торгові мита, але це викликало невдоволення юнкерства, тому що зниження мита на продукцію сільського господарствапосилювало конкуренцію з боку російських експортерів.

Вільгельм II провів деякі реформи: був скорочений робочий день, поліпшено умови праці жінок і підлітків. Ці незначні поступки не зупинили робочих продовжувати страйкову боротьбу. Панівні класи розробили нові клани проти робітничого і соціал-демократичного руху. Але Капріві висловився пртів репресій. За що він був зміщений. У 1894году його місце зайняв князь Гогенлое.