65. Виникнення Антанти

Передумовою зближення Великобританії з Францією і Росією послужив ряд угод про розмежування колоніальних володінь в Африці та Азії. З Францією ще в 1896 р. Великобританія підписала Угоду про розділ сфер впливу в Індокитаї, гарантувало незалежність Сіаму, а в 1899 р. - згаданий вище Договір про Судані. З Росією вона ще в 1887 р. домовилася про північному кордоні Афганістану, а в 1895 р. - про розмежування сфер впливу в області Паміру. За Угодою 1895 р. Росія відмовилася від домагань на Афганістан. Те ж саме зробила і Великобританія.

Найважливіше з такого роду угод було укладено Великобританією і Францією 8 квітня 1904 в Лондоні у формі конвенції про Ньюфаундленді і Західній Африці і двох декларацій - про Сіамі і про Єгипет-Марокко. Воно отримало назву «Серцева згода» (Ententecordiale). Угода 1904 фактично воно було першим кроком до створення військово-політичного союзу Великобританії, Росії і Франції,

Згідно з Конвенцією 1904 р., Франція відмовлялася від монопольних прав на рибальство біля берегів Ньюфаундленду, отримавши за це ряд переваг і вигод в Африці. Декларація про Сіамі проголошувала розділ цієї країни на сфери впливу - Великобританія отримала в своє розпорядження її західну частину, а Франція - східну. При цьому обидві сторони відмовилися від анексії цих територій

31 березня 1905 кайзер Вільгельм II здійснюючи морську прогулянку вздовж узбережжя Північно-Західної Африки , відвідав марокканський порт Танжер. Тут він став у позу захисника «незалежності» Марокко і зажадав надання Німеччині рівних прав з іншими державами.

Франція погодилася з передачею питання про Марокко на розгляд міжнародної конференції. Вона могла розраховувати на підтримку не тільки Росії і Великобританії, але навіть Італії, яка була членом Троїстого союзу.

У 1906 р. в іспанському місті Альхесірасі зібралася Міжнародна конференція, яка на вимогу Німеччини обговорила марокканську проблему. Конференція прийняла рішення про створення Марокканського державного банку під контролем Великобританії, Німеччини, Іспанії та Франції, причому саме французи отримали найбільшу частку в капіталі цього банку. Таким чином, спроба Німеччини зірвати англо-французьке Угода 1904 закінчилася невдачею.

11 (24) липня 1905 Микола II і Вільгельм IIвстретілісь на борту імператорської яхти в бухті міста Бьерке біля Виборга. Вільгельм IIпредложіл укласти союз Німеччини з Росією, незважаючи на існування Російсько-французького союзу і як би на додаток до нього. Він зобов'язував Росію і Німеччину надавати одна одній допомогу в разі нападу на одну з них будь-якої іншої європейської держави.

У підсумку, 18 (31) серпня 1907 р. в Санкт-Петербурзі було підписано російсько-британське Угода, яка врегулювала основні протиріччя обох держав в Азії - в Тибеті, Афганістані та Персії. Сторони визнали територіальну недоторканність Тибету

Англо-російське Угода 1907 забезпечило приєднання Росії до англо-французької Антанті, яка, таким чином, стала Потрійної Антантою (або Потрійним згодою). В результаті, зміцніла угруповання держав, яка на міжнародній арені грала роль противаги Троїстого союзу. Це сприяло стабілізації становища в Європі, зміцненню сформованого балансу сил.

Угоди 1904 і 1907 рр.., Завдяки яким і виникла ця угруповання держав, не містили ніяких військових чи політичних зобов'язань, прямо або побічно зобов'язуючих боку надавати один одному допомогу у разі війни. Ці угоди були покликані вирішити між ними колоніальні суперечки й протиріччя. Тому ми вважаємо помилковим думку, яка іноді можна зустріти в літературі, про те, що угоди 1904 і 1907 рр.., А також виникнення Потрійної Антанти були заходами урядів Великобританії, Росії і Франції, спрямованими на підготовку війни. Найбільше, що вони могли досягти таким чином в політичній області, було зміцнення власної безпеки.