6. Діяльнісний підхід.

Діяльнісний підхід вказує на певний компонентний склад людської діяльності, серед найсуттєвіших її компонентів: потреба – суб’єкт – об’єкт – процеси – умови – результат. Це створює можливість комплексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.

В основі діяльнісного підходу лежить теорія діяльності, заснована в 30-ті роки XX ст. російським психологом А.Леонтьєвим, згідно якої діяльнісний підхід – це система методологічних та теоретичних принципів дослідження, у відповідності до яких основним предметом дослідження є діяльність, котра опосередковує всі психічні процеси. Особистість розглядається як суб’єкт діяльності, яка сама, формуючись в діяльності і в суспільстві з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності [30, с. 143-146; 5, с. 45].

Діяльнісний підхід починається з оцінки стану об’єкта дослідження, його належності до соціально-економічних систем, рівня розвитку. Визначається місце об’єкта дослідження в суспільній системі координат. Виявляються можливі варіанти розвитку об’єкта дослідження шляхом співставлення існуючого стану з досвідом і цінностями різних соціальних груп. Це дозволяє зробити вибір і розробити моделі організації і управління спільної діяльності, з одночасним урахуванням господарсько-економічних, позаособистісних факторів, а також культурних: особливості суспільства, інтереси і погляди в позиціях учасників спільної діяльності [40, с. 292].

Основою діяльнісного підходу є категорія предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому). Діяльність - форма активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Діяльність людини може розглядатися в загальному значенні цього слова - як дина­мічна система взаємодії людини із зовнішнім середовищем, а також у вузькому, конкретному - як специфічна профе­сійна, наукова, навчальна тощо форма активності людини, у якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що формуються внаслідок виникнення певних потреб [25, с. 122-124].

Основними рисами людської діяльності є її цілепокладання або цілеспрямованість. Ціль діяльності, точніше, дій, які входять в неї, є її інтегруюче і направлене начало. В загальнометодологічному плані мета характеризує передбачення в мисленні результату діяльності і її реалізації з допомогою визначених засобів.

У найзагальнішому сенсі ціль є ніщо інше, як вольове уявлення – уявлення, яке не повинно залишитися уявленням або думкою і яке людина реалізує, тобто виконує за посередництвом інструментів свого тіла. Перш, ніж виконувати будь-яку діяльність, людина, як відмічав Л. Фейербах, «має в голові ідею, образ, згідно якого вона щось будує…». Ціль, план, передбачення результатів майбутньої дії відрізняє специфічну форму взаємодії саме людини з оточуючою дійсністю, адже «людина приводить в дію свої та інші природні сили як причину, яка повинна реалізувати наслідок або ціль які вже на початку процесу були в уявленні, тобто ідеально, у вигляді форми або образу речі» (І. Елєз).

Отже, діяльнісний підхід являє собою спеціальний погляд на проблему, ключовим елементом якого є діяльність. Компонентами діяльності є: потреба – інтерес – мета – мотив – активність – дія – результат.

Будь-яка діяльність здійснюється завдяки множині взаємопов’язаних дій - одиниць діяльності, що не розкладаються на простіші, внаслідок якої досягається кон­кретна мета діяльності. Мета діяльності зумовлена певною потребою, задоволення якої потребує певних дій. 3авдання діяльності - це потреба, яка виникає за певних умов і може бути реалізована завдяки визначеній структурі діяльності. У цій структурі, крім названих вище компонентів, також такі, що відносяться безпосередньо до її серцевини – до дії:

- предмет діяльності - елементи навколишнього се­редовища, які має суб’єкт до початку своєї діяльності і які підлягають трансформації в продукт діяльності;

- засіб діяльності - об’єкт, що опосередковує вплив суб’єкта на предмет діяльності (те, що звичайно називають «знаряддям праці»), і стимули, що використовуються у пев­ному вид діяльності;

- процедури діяльності - технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту;

- умови діяльності - характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності, соціальні умови, просторові та часові чинники тощо.

- продукт діяльності - те, що е результатом трансформації предмета в процесі діяльності [5, с. 46].

Означені системоутворювальні компоненти характерні для будь-якої діяльності - як фізичної, так й інтелектуальної, і свідчать про її структуру.

Що стосується поняття діяльності в контексті наукового мислення можна говорити як мінімум про п’ять його різних функцій:

- діяльність як пояснюючий принцип – поняття з філософсько-методологічним змістом, який відображає універсальну основу;

• діяльність як предмет об’єктивного наукового вивчення, тобто дещо, що розкладається і здійснюється в теоретичній картині визначеної наукової дисципліни у відповідності до методологічних принципів останньої, зі специфікою її задач і сукупністю основних понять;

• діяльність як предмет управління – те, що підлягає організації в систему функціонування і (або) розвитку на основі сукупності фіксованих принципів;

• діяльність як предмет проектування, тобто виявлення способів та умов оптимальної реалізації визначених видів діяльності;

• діяльність як цінність, тобто розгляд місця, яке займає діяльність в різних системах культури [40, с. 272].

Ці функції очевидним чином взаємопов’язані, але разом з тим за кожною з них стоїть своє особливе розуміння діяльності. У всякому випадку, якщо про управління діяльністю і у його проектуванні говорив Платон, то в якості пояснюючого принципу вона починає виступати лише в Новий час – спочатку як підстава аналізу пізнання, а потім, в німецькій класичній філософії, як субстанція культури, власне як пояснюючий принцип. Предметом об’єктивного наукового вивчення діяльність стає ще пізніше, в кінці XIX ст., коли деякі ї аспекти знаходяться в центрі уваги мовознавства, соціології, педагогіки, психології і деяких інших соціальних дисциплін; ще більше ця функція реалізується в XX ст.

У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретич­ну і практичну. Суть теоретичної – проектувальна і полягає у визначенні суб’єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким перетворює об’єкт діяльності. Але не завжди ідея суб'єкта може бути здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо перетворення об'єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою. Будь-яка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб'єкта діяльності або особи, яка її організовує.

На наш погляд діяльнісний підхід дозволяє розглядати інтерес як соціальне відношення – взаємозв’язок не тільки між людьми, але і у відношенні людей до природи. Діяльнісний підхід в дослідженні управлінської проблематики свідчить про реалізацію пошуку і вибору шляхів, форм, методів і засобів досягнення свободи, здійснення своєї свободи. Діяльнісний підхід розкриває процес зацікавлених дій, коли люди, здійснюючи свої інтереси, вступають у взаємовідносини один з одним.