8. Культурологічний підхід.

Культурологічний підхід інтегрує дослідницький потенціал, накопичений рядом наук, які вивчають культуру (філософією культури, теорією культури, мистецтвознавством, психологією культури, соціологією культури, історією культури та ін.), і реалізує прагнення до аналізу того чи іншого предмета дослідження як культурного феномену. При цьому предметом дослідження, до якого застосовується культурологічний підхід, може бути не лише корпоративна культура або інші явища, в назвах яких міститься корінь «культур». Адже культура в широкому розумінні –це так звана друга природа, тобто все, що створене людьми, отже, все, що виробляється і використовується в організації, а також відносини між людьми, які при цьому виникають, може досліджуватись із залученням культурологічного підходу.

Тому культурологічний підхід дає можливість до­слідити безліч природних, соціальних, екологічних, економіч­них, педагогічних, інформаційних та інших об’єктів та явищ як культурологічних феноменів.

Культурологічний підхід як методологія пізнання був сформований та обґрунтований під впливом робіт німецьких філософів і культурологів кінця XVIII - початку XIX ст., коли поняття «культура» ототожнювалося, головним чином, із духовною сферою.

Разом із тим, вивчення людського суспільства крізь призму його культури надзвичайно актуальне в наш час, оскільки сьогодні очевидно, що лише економічні й політичні характеристики не можуть дати повного розуміння соціальних явищ. Культурологічний підхід дає можливість всебічного усвідомлення важливості таких феноменів суспільної свідомості, як мистецтво, література, релігія, філософія тощо. Аналіз духовних цінностей, що переважають у тому чи іншому суспільстві, допомагає не тільки оцінити рівень його розвитку, і стан, а й зрозуміти, чому те чи інше суспільство живе так, а не інакше.

У межах культурологічного підходу культура розглядається як система, що складається і функціонує у взаємодії: об’єктивної (будь-які культурні об’єкти) і суб’єктивної («зліпок» культури і свідомості) форм; розумно-раціональної й емоційно-чуттєвої її складової; культурно-інноваційних механізмів проникнення культури в усі галузі і сфери людської діяльності; процесів виробництва, розповсюдження (трансляції) і «присвоєння» культурних цінностей тощо.

Загалом, вихідним положенням культурологічного підходу є роз­гляд сучасного світу як багаторівневої ієрархічної системи «Культура», яка складається з відносно само­стійних підсистем. Кожна з них може бути дослі­джена як культурний феномен. Ясно, що при цьому центральним поняттям виступає «культура» - (лат. cultura – виховання, освіта, розвиток) – це сукупність практичних, матеріальних та духовних надбань людства, які відбивають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також матеріальне збагачення суспільства (техніка, виробничий досвід, матеріальні цінності) [36, с. 173].

За Г.Колєсніковим, культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їх створення, уміння використовувати їх для подальшого прогресу людства, передавати від покоління до покоління [20, с. 129].

Вивчення культури як суспільного явища допоможе пояснити численні процеси духовного й соціального життя. Виявлення комплексу взаємозв’язаних культурних явищ у суспільстві допоможе дати пояснення багатьом культурним явищам у суспільстві, надасть можливість систематизувати, класифікувати та впорядкувати велике різноманіття форм людської діяльності.

Якщо деталізувати, то дослідницький потенціал культурологічного підходу полягає у наступному:

- в обранні для досягнення мети і завдань дослідження найбільш адекватного визначення культури;

- в розгляді процесів та явищ як феноменів культури;

- у використанні найсуттєвіших ознак культури, її суб­станціональних елементів, аксіологічних, функціональних, інструментальних та інших можливостей;

- у знанні та використанні теоретичних досягнень культу­рології та її основних складових: історичної культурології, фундаментальної культурології, антропології, прикладної культурології.

Культурологічне пізнання і перетворення процесів та явищ зумовлене об’єктивним поділом культури на матеріальну і духовну, тісним зв’язком з нею особистості та суспільства. Людина не лише розвивається на основі освоєння нею культури, а й поповнює її новими елементами. У зв’язку з цим засвоєння культурних цінностей є розвитком самої людини і становленням її як творчої особистості, що є дуже важливим для розкриття культурних та етичних принципів в людських відносинах [18, с. 65].

Отже, сутність культурологічного підходу в науковому дослідженні розкривається через тлумаченням предмету дослідження як сукупності норм та цінностей, створених людством, що робить цінності специфічним об’єктом культурологічного аналізу. У цьому контексті очевидним є взаємозв’язок культурологічного підходу з аксіологічним.

У культурологічному пізнанні проблема цінностей посідає особливе місце, перш за все, у зв’язку із широко розповсюдженим тлумаченням культури як сукупності всіх цінностей, створених людством, що робить цінності специфічним об’єктом культурологічного аналізу. У певному сенсі культурологічне знання постає як знання аксіологічне і в контексті інтерпретацій культури як регулятивно-нормативної сфери людської діяльності. Оскільки цінності, поряд з нормами, зразками, ідеалами - найважливіші компоненти цієї регулятивної системи, аналіз аксіологічних підстав різних форм соціальної практики виступає як одна з базових складових культурологічного дослідження.

Теоретико-праксіологічна значимість культурологічного підходу для сучасної науки зумовлена глобальністю і багатогранністю самого явища «культура». Вона конституюється певною структурованою системою цінностей, визнаних соціумом. В «предметності» культури відбувається лише те або інше втілення цих цінностей, тобто те, до чого люди прагнуть, на що орієнтуються, відповідно до чого організують свою активність. Спільність і відмінність цінностей виступають основою як для об’єднання людей для реалізації спільних і складних цілей, так і для їх диференціації при розбіжності та конфлікті цілей. Тому в наукових дослідженнях управлінської проблематики евристичні результати може дати поєднання культурологічного підходу з аксіологічним.

Крім того, використання аксіологічного та культурологічного підходів нададуть змогу розробляти інструментарії, які ґрунтуються на інтуїтивно-творчому світогляді, тобто не обов’язково із застосуванням логіко-формалізованих, аналітичних методів розв’язання наукової проблеми. Вони можуть доповнити комплексне розв’язання наукової проблеми, адже такої кількості факторів і різноманітних аспектів, як у культурі, навряд чи можна виокремити за посередництвом інших умоглядних схем і понять.