74.Охарактеризуйте перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі.

Важливим етапом у розв'язанні головних завдань перехідного періоду були «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обгрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.

75.Дайте загальну характеристику основних напрямків, етапів та наслідків ринкових перетворень в економіці незалежної України на першому етапі незалежного розвитку (1991-1994 рр.).

У 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки. Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти— гривні. Україна виходить на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на окремі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів і зниження рівня життя основної маси населення. У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до (МВФ).

Серед керівництва країни така точка зору мала певну підтримку й на практиці воно пішло шляхом поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Декларуючи прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991—1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі (10256 %). Боротися з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами. До того ж посилюється бартеризація зовнішньої торгівлі, причому бартер був надзвичайно невигідним для української економіки.

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар на товаровиробників, давалися взнаки фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційної політики монетаристськими методами без обмежень видатків державного бюджету, які й надалі зростали. Тільки за першу половину 1993 р. обсяги кредитування дефіциту державного бюджету Національним банком збільшилися вдвічі.

76. Охарактеризуйте процес становлення та розвитку засад ринкової економічної системи в Україні (кінець ХХ – початок ХХІ століття). Основні напрямки теоретичних досліджень в українській економічній літературі 90-х років ХХ ст

Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запро­понована президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбача­ла низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування рин­кових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію тор­гівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі зло­чинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. в країні стартує курс на радикальні економіч­ні перетворення, під час реалізації якого скасовують дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, скасову­ється фіксований курс до твердих валют, проголошується необ­хідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджет­ного дефіциту тощо. У цілому економічна політика цього етапу була, власне, комбі­нацією монетаристських та адміністративних заходів («адміністра­тивний монетаризм», або «монетаристське адміністрування»). Наступні роки довели, що застосування методів «монетаристського адміністрування» в керівництві економікою не змогло за­безпечити швидкого й ефективного виходу української економі­ки з кризи, хоча й дали певні позитивні результати. Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфе­ри. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню — національну україн­ську валюту.

Друга половина 1990-х років в економіці України характери­зується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економі­ки. Така економічна політика спрямована на «депролетарізацію» населення і формування широких середніх верств зав­дяки активній підтримці приватного сектору в економіці. На практиці ж за­стосування їх практично не було.

Проте в цей період в Україні вже сформувалася доволі розви­нена ринкова інфраструктура (банки, біржі, страхові компанії тощо), визначилася певна спрямованість валютної, кредитної по­літики. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, митної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені, зберігалися до кінця тисячо­ліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринкових перетворень, що відбувалися в Україні. Так, лише наприкінці 1990-х років трохи пришвидшилися про­цеси приватизації промислових об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недержавні підприємства почали виробляти майже 70 % продукції. Утім, ці процеси не мали системного характеру, жодна програма привати­зації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України, не отримали.

Разом із тим на макроекономічну динаміку негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обгрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширю­ється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудо­ви української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічно­го розвитку й структурної трансформації економіки інституціональну модернізацію. Усе це дає підстави стверджува­ти, що, на думку багатьох українських економістів, саме інституціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проб­лематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.