Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
464_By.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
253 Кб
Скачать
☆

25. Англійська класична політична економія в працях т. Мальтуса.

Визначним представником класичної політичної економії в Англії був Томас Мальтус (1766–1834). Погляди цього дослідника формувались у першій чверті ХІХ ст., але результати його наукових пошуків мають цінність і для сучасної економічної науки.

Перша праця Т. Мальтуса – це “Дослід про закон народонаселення” (1798) – зробила її автора відомим і навіть знаменитим. “Принципи політичної економії, які розглядаються в розрахунку на їх застосування” у творчому відношенні стала головною працею Т. Мальтуса. в історію економічної думки він увійшов насамперед як автор теорії народонаселення.

У своїй праці “Дослід про закон народонаселення” Мальтус спирався на такі основні положення:

  1. суспільство знаходиться у стані рівноваги, коли виробляє достатню кількість продовольства для споживання відповідної чисельності населення;

  2. при порушенні цієї рівноваги в суспільстві виникають сили, які повертають його до цього стану;

  3. ціни всіх товарів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції;

  4. існує закон народонаселення, згідно з яким і населення, і продовольство за відсутності перешкод безмежно зростають, але переважає швидкість зростання населення.

З теорією народонаселення тісно пов’язана мальтузіанська теорія заробітної плати. Т. Мальтус доводив, що внаслідок тиску зростання чисельності населення на рівень заробітної плати остання визначається мінімальною вартістю засобів існування робітника, що й визначає рівень заробітної плати. Економічно важливе значення має не номінальна, а реальна заробітна плата, яка, за Мальтусом, визначається ціною продовольства.

Хоча найбільший резонанс у науковому світі викликала мальтузіанська теорія народонаселення, чи не найбільш плідною в теоретичній спадщині Т. Мальтуса виявилас теорія витрат виробництва.

Мальтус не сприйняв положення Сміта про те, що вартість пов’язана лише з працею, і заперечував трудову теорію вартості. Натомість він розвивав іншу сторону вчення свого вчителя – про те, що вартість утворюється всіма факторами виробництва. На думку Мальтуса, величина вартості товару визначається витратами його виробництва, якими він вважав матеріальні витрати та затрати живої праці. Ці ідеї покладено в основу теорії витрат виробництва, яку згодом позитивно сприйняли більшість західних економістів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж. М. Кейнс.

Достатньо суперечливим, виходячи з теорії витрат виробництва, стало трактування Мальтусом прибутку. Прибуток він визначав як надлишок вартості над витратами виробництва, який виникає не у виробництві, як твердили Сміт і Рікардо, а в обігу при реалізації товарів за цінами, що перевищують витрати виробництва.

В його теорії реалізації. Мальтус вважав, що робітники не в змозі купити всі вироблені товари, тому необхідно, щоб існували непродуктивні класи, які зможуть викупити ту частину продукту, в якій втілений прибуток. Видатним став внесок Мальтуса у формулювання одного з тріади фундаментальних економічних законів — закону спадної віддачі ресурсів.Його суть полягає в тому, що кожен додатковий приріст одного із виробничих ресурсів — капіталу, праці чи землі (пізніше додали ще один ресурс виробництва — підприємницькі здібності) — за незмінної кількості інших призводить до зменшення приросту виробленого продукту. Цей ефект спостерігається і тоді, коли приріст усіх ресурсів відбувається непропорційно.

Велику увагу Т. Мальтус приділяв проблемам земельної ренти – насамперед, ренти диференційованої, яким присвятив спеціальну працю – „Дослідження про природу і зростання ренти” (1815). Він не визнавав існування абсолютної ренти, а в дослідженні природи диференціальної земельної ренти продовжував традиції класичної школи, розвиваючи погляди Петті, Сміта і Рікардо.

26. Економічна теорія у Франції: Ж.Б. Сей. (1767—1832)— родоначальник і головний представник французької економічної думки цього періоду. Як у першій своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803), так і в узагальню вальній — «Повний курс практичної політичної економії» (1828—-1829) у шести томах він наслідує і пропагує ідеї А. Сміта, Разом з тим Ж. Б. Сей звертає увагу на помилки та суперечності в теорії вченого й намагається їх виправити. У цілому правомірно стверджувати, що він не просто популяризував класичне вчення, а збагатив його власними ідеями і став засновником нового на­пряму в економічній теорії.

Відповідно до теорії Ж. Б. Сея, виробництво створює не певну матерію, а корисність, яка надає речам цінність. Саму корисність він розглядає як послугу.

За Ж. Б. Сеєм, вартість визначається не працею, як у класиків, а корисністю речі, її споживчою вартістю, у створенні якої бе­руть участь три фактори виробництва: праця, капітал і земля. Ця теорія отримала назву — «Теорія трьох факторів».

Важливу роль відводить Ж. Б. Сей підприємцю. Саме вони комбінують виробничі послуги заради задоволення споживчого попиту. Вони створюють попит на виробничі блага й пропозицію споживчих благ. Через них відбувається розподіл багатства в су­спільстві.

Одне з центральних місць у вченні Ж. Б. Сея займає теорія ринку («закон Сея»). Вона відображає сформульовані ним залеж­ності, які стосуються проблеми реалізації та досягнення загальної економічної рівноваги в суспільстві. Суть теорії полягає в тому, що, за твердженням Ж. Б. Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює по-трсбу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит.

Ринок — це обмін товарів на товари, а гроші виконують тільки роль посередника в цьому обміні. Розвиваючи цю думку, Ж. Б. Сей формулює чотири закони ринку;

  1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більш споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі збільшенням попиту.

  2. Кожен виробник зацікавлений в успішній діяльності інших, оскільки вона формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисло­вості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. д.

  3. Імпорт сприятливо впливає на розвиток обміну, адже інозем­ні товари можна отримати, лише продавши свої.

  4. Ті прошарки суспільства, які тільки споживають і нічого не виробляють, не примножують багатство країни, а розорюють її.

Другим представником французької політичної економії цього часу був Фредерік Бастіа (1801—1850). Найбільшою популярністю користуються дві його роботи — «Економічні софізми» (1847) і «Економічні гармонії» (1850).