Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
tema_2.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
69 Кб
Скачать
☆

Ярослав I Володимирович (Мудрий, 1015-1054) –

Ростовський князь (987-1010), Новгородський князь (1010-1034), Великий князь Київський (1016-1018, 1019-1054). Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира I Святославовича з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. Розбудова Києва й упорядкування законодавства засвідчували намагання Ярослава піднести Русь на рівень найрозвинутіших країн тогочасної Європи. Робив все для того, щоб домогтися самостійності Руської церкви, її незалежності від Візантії та піднести культуру й освіту Русі на найвищий щабель. Зовнішня політика Ярослава відзначалася послідовністю й миролюбністю; вона сприяла зміцненню міжнародного становища держави, зростанню її авторитету. Завдяки мудрій політиці князя Київська Русь пережила політичній і культурний розквіт.

Джерела до теми 2

Михайло Грушевський про етнічний характер Київської Русі

Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народности, українсько-руської; Володимиро-Московська - другої, великоруської... Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV- XVI вв. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоєм­ницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, напр., до від­носин Римської держави до її гальських провінцій, а не преємства двох періодів у політичнім і культурнім житті Франції. Київське правитель­ство пересадило в великоруські землі форми суспільно-політичного устрою, право, культуру, вироблені історичним життям Києва, але на сій підставі ще не можна включати Київської держави в історію велико­руської народности. Етнографічна й історична близькість народности української до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань, - вони жили своїм життям поза своїми історичними стичностями і стрічами.

Грушевський Михайло. Звичайна схема «Руської» історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства

Літописець про відносини полян із хозарами

І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель».

Послання патріарха Фотія до православних у 866 р.

І не тільки сей нарід [болгарський] змінив давнійшу безбожність на віру в Христа, але й той нарід, про якого так часто казано, той, що переважає всіх щодо суворої вдачи й охоти до убивання, себто звана Русь, що, опану­вавши окольних і з того загордувавши, підняла була руки на державу Ро-мейську. Тепер і вони перемінили елинську [себто - язичеську] і безбожну віру, в якій пробували ранійше, на чисте і непокривджене служенє Христу...

Арабський географ Ібн Хордадбе про руських купців

Що ж до купців руських, - вони ж є плем'я з слов'ян, - то вони виво­зять хутра видри, хутра чорних лисиць і мечі з найдальших кінців Славонії1 до Румського моря2, і цар Руму3 бере з них десятину.

«Повість минулих літ» про початок правління Олега в Києві

І прийшов до гір Київських, І побачив Олег, що Аскольд і Дір княжать, І заховав воїв у лодіях, А інших позаду залишив, А сам пішов, несучи Ігоря малого, І підійшов під Угорське [І тут] заховав воїв своїх, І послав до Аскольда і Діра, кажучи:«Купці ми, ідемо до греків від Ольга І від Ігоря-княжича; Приходьте до роду свого, до нас». Аскольд же і Дір прийшли. І вискочили всі із лодій, І рече Ольг до Аскольда і Діра: «Не князі ви і не княжого роду, Але я княжого роду». І виніс Ігоря: «А це син Рюриків». І убили Аскольда і Діра, І віднесли на гору, що й нині зветься Угорське, І де тепер Ольмин двір. І на тій могилі поставив Ольма церкву святого Миколи, А Дірова могила за святою Ориною. І сів Олег, княжучи в Києві, І рече Олег: «Се буде мати городам руським». І були у нього словіни і варяги. І інші, що прозвалися руссю.Це ж Олег почав городи ставить, і встановив данину словінам, і кривичам, і мерям, і встановив варягам давати данину од Новагорода

Нестор Літописець про повстання деревлян у 945 р.

Коли ж почули древляни, що він (князь Ігор. - Авт.) знов іде, порадили­ся древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: як­що не вб'ємо його, він усіх нас погубить». І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоро-стеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало... І сказали деревля­ни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем».

Нестор Літописець про княгиню Ольгу

Ся [Ольга] була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць уночі... Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють русь­кії сини яко зачинательку, бо й по смерті молилась вона Богові за Русь.

Нестор Літописець про заходи Володимира щодо поширення християнства й освіти

І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями. І це [діяли йому] не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей — хай одплату прийме від людей! «Велик ти єси, господи, дивні діла твої!» Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений! І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде»… А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, і а інші немовлят держали. Дорослі | ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…

Повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву Святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували.

Поєдинок Кирила Кожум'яки з печеніжином у993 р. (ЛІТОПИС)

І приїхав князь печенізький [Куря?] до ріки, і викликав Володимира, і сказав йому: «Ти випусти свого мужа, а я - свого. Нехай обидва борють­ся. І якщо твій муж ударить моїм [об землю], то не будем воювати три

роки, якщо ж наш муж ударить вашим, то будем воювати три роки»... І привели його (К. Кожум'яку. - Авт.) до князя, і князь розповів йому все. Цей тоді сказав: «Княже! Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене. Чи немає бика, великого й сильного?» І знайшли бика сильного, і сказав він роздражнити бика, і поклали на нього залізо гаряче, і пустили бика. І побіг бик мимо нього, і схватив він бика рукою за бік, і вирвав шку­ру з м'ясом, скільки йому рука захопила. І сказав йому Володимир: «Мо­жеш із ним боротись».

А назавтра прибули печеніги і стали гукати: «Чи нема [вашого] мужа? Наш ось готов!»... і випустили печеніги мужа свого, і був він превеликий вельми і страшний. Виступив також муж Володимирів, і, побачивши його, печеніжин посміявся, бо був він середній тілом. І, розмірявши [від­стань] між обома військами, пустили їх одного до одного. І взялися вони оба, і стали кріпко держати [один одного], і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаючи їх, і прогнали їх.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]