- •Виникнення та розквіт київської русі
- •Заняття № 4
- •Розселення слов’ян і виникнення Київської Русі.
- •Союзи східних слов’ян на території сучасної України
- •Союзи східних слов’ян на території сучасної Росії
- •Союзи східних слов’ян на території сучасної Білорусі
- •Суспільне життя, господарство та релігія слов’ян
- •Сусіди східнослов’янських племен
- •Утворення Київської Русі
- •Державотворчі процеси в Середньому Подніпров’ї
- •Походження назв «Русь» та «Україна»
- •Київська Русь за перших князів.
- •Князі Дір і Аскольд (862-882 рр.)
- •Князь Олег (882-912 рр.)
- •Князь Ігор (912 -945 рр.)
- •Княгиня Ольга (945-964 рр.)
- •Князь Святослав (964-972 рр.)
- •Князь Володимир (Святославич) Великий
- •Міжусобна боротьба після смерті Володимира Великого
- •Князь Ярослав Мудрий
- •Персоналії до теми «Виникнення та розквіт Київської Русі» Олег (Віщий, 882-912) –
- •Ольга (Вольга, Свята, 945-964) –
- •Святослав (Хоробрий, 964-972) –
- •Володимир Святославович (Великий, Святий, Володимир I, Красне сонечко, 980-1015) –
- •Ярослав I Володимирович (Мудрий, 1015-1054) –
- •Джерела до теми 2
- •Уривок з Руської Правди
Сусіди східнослов’янських племен
Географічне розташування південної групи східнослов'янських племен істотно впливало на характер відносин із сусідніми народами й державами. Територія їхнього проживання знаходилася на межі між Сходом і Заходом, на межі двох великих людських цивілізацій – європейської та азійської, а отже, невипадково дістала назву Великого кордону. Ці землі розташовувалися на перехресті давніх доріг і торгових шляхів зі сходу на захід і з півночі на південь, якими просувалися різні племена й народи. Вони були відкритими і не захищеними природними бар'єрами, що робило їх вразливими для набігів і вторгнень.
Слов’яни межували з кочовими племенами: булгари (середньовічні тюркомовні племена Східної Європи), які на поч. VІІ ст. в Приазов’ї свою державу Велику Булгарію. Згодом частина булгар перемістилася на Дунай, заснувавши там Дунайську Булгарію, та на північний схід, де виникла Волзька Булгарія. Східні слов’яни підтримували з ними економічні та культурні зв’язки.
У середині VІІ ст. у Прикаспії та Приазов’ї утворилася багатонаціональна держава на чолі з хозарами – Хозарський каганат. Хозари були войовничим народом. Вони підкорили своїй владі полян, сіверян, радимичів, в’ятичів, і примусили їх сплачувати данину. Через столицю Хозарського каганату – місто Ітиль у пониззі Волги – проходили важливі торгові шляхи. Хозарський каганат стояв на перешкоді розвитку господарського життя слов’ян; запекла і довготривала боротьба східних слов’ян з хозарами розпочалася задовго до утворення Київської держави (ДЖЕРЕЛО: Літописець про відносини полян з хозарами: «І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали їм од диму по мечу. І понесли це хозари князеві своєму і старійшинам своїм… А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра се данина, княже. Ми здобули її однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з наших земель»). Можливо, саме в хозарів поляни запозичили титул володаря – каган
Крим: проживали хозари, алани, булгари, а також нащадки скіфів, сарматів, греків, готів. Херсонес – входив до складу Візантійської імперії. З VІ ст. в залежність від Візантійської імперії потрапив Боспор, а в наприкінці VІІ ст. його захопили хозари. Південне узбережжя Криму заселяли кримські готи. У VІ ст. Візантія тут збудувала фортеці Алустон (сучасна Алушта) і Горзувіт (сучасний Гурзуф).
З півночі слов’янам загрожували вікінги: у Західній Європі називали – норманами, а на Русі – варягами. Зі Скандинавії нападали на слов’ян, збирали данину з ільменських словен, кривичів, чуді та мері. Київські князі також споряджали загони для боротьби з варягами, але географічне розташування Київської Русі перешкоджало нападам варягів тому нормани прибували на Русь як купці або у складі найманих військових дружин. Вони не мали права проживати в давньоруських містах. Норманів на Русі було небагато. У слов’янському середовищі вони швидко асимілювалися.
