37 Вопрос

За юридичним значенням (або по суб'єктах тлумачення) розрізняють наступні види тлумачення:

а) офіційне;б) неофіційне (повсякденне, професійне, доктринальне).

Офіційне тлумачення - це випливає з компетенції державних органів і посадових осіб роз'яснення ними втримування норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці.

Види офіційного тлумачення:

а) автентичне;б) делеговане (легальне);в) нормативне;г) казуальне.

Автентичне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим органом, що її (їх) установив.

Делеговане (легальне) тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим органом, що її (їх) не встановлював, але вповноважений законом давати такого роду роз'яснення.

Автентичне й делеговане тлумачення може бути нормативним і казуальним.

Нормативне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці у всіх випадках, коли застосовується толкуемая норма.

Результати нормативного тлумачення втримуються, наприклад, у Постанові Верховної Ради України від 24.12.1993 р. "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Казуальне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норм права при розгляді конкретної юридичної справи, що обов'язково для застосування тільки відносно цієї справи.

У юридичній літературі є справедливе зауваження, що більше правильним була б назва цього виду тлумачення не «казуальне» (традиційна назва) , а «казусне» як похідне від слова "казус" - конкретний випадок.

Суб'єктами казуального тлумачення виступають вищестоящі правозастосовні органи при розгляді неправильних рішень, винесених по конкретному юридичних справах відповідними нижчестоящими правозастосовними органами. Результати казуального тлумачення обов'язкові для застосування при повторному розгляді даної юридичної справи нижчестоящою інстанцією. Вони також можуть служити іншим правозастосовним органам зразком правильного тлумачення й застосування певних норм права (матеріального, процесуального). Результати казуального тлумачення нерідко втримуються, наприклад, у правозастосовних актах вищестоящих судових інстанцій (судів касаційної, наглядової інстанції).

Неофіційне тлумачення- це роз'яснення втримування норм права, що не є юридично обов'язковим для застосування на практиці.

Розрізняють наступні види неофіційного тлумачення:

а) повсякденне, тобто роз'яснення втримування норм права неюристами;

б) професійне, тобто роз'яснення втримування норм права юристами-практиками (прокурорами, суддями, адвокатами й т.д.);

в) доктринальне, тобто роз'яснення втримування норм права з.

Поняття та види інтерпретаційних актів

Тлумачення нормативно-правових актів може закінчуватися виданням відповідного акта інтерпретації, який роз'яснює і уточнює нормативно-правовий акт. Інтерпретаційні акти діють разом з нормативно-правовими актами.

Акт офіційного тлумачення (інтерпретаційний акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує певну норму.

Ознаки інтерпретаційного акта:

• має чинність у сукупності з тим нормативно-правовим актом, в якому містяться норми права, що тлумачать, залежить від нього та, як правило, розділяє його долю;

• є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує певну норму;

• не виходить за межі норми права, що тлумачиться, являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

• приймається тільки правотворчими або спеціальними уповноваженими суб'єктами;

• має спеціальну письмову форму вираження.

Акти тлумачення норм права можна поділити на види за різними критеріями.

1. За галузевою приналежністю норми, що тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права та ін.

2. За структурними елементами норми: акти тлумачення гіпотези; акти тлумачення диспозиції; акти тлумачення санкції.

3. За юридичною формою вираження: постанови; укази; накази; роз'яснення та ін.

4. За сферою дії: нормативні та казуальні.

5. За суб'єктами тлумачення: акти автентичного тлумачення та акти делегованого (легального) тлумачення.

6. За повноваженнями інтерпретатора: акти правотворчих органів (базуються на правотворчих повноваженнях інтерпретатора; мають певну форму; містять нормативні (загальні) роз'яснення; володіють такою самою юридичною силою, як і правотворчі акти цих органів) та акти правозастосовчих органів (ґрунтуються на правозастосовчих повноваженнях інтерпретатора; мають певну форму; містять правила застосування норм права, сформульованих у результаті узагальнення юридичної практики).

38 вопросПрогалини у праві: поняття та способи їх усунення та подолання

Прогалини у праві — це повна чи часткова відсутність у чинному законодавстві необхідних юридичних норм.

У процесі аналізу наявності прогалин у праві повинні бути враховані два основних фактори:1) фактичні обставини повинні знаходитись у сфері правового регулювання;2) відсутність у законодавстві норми права, яка б регулювала дані фактичні обставини.

У юридичній літературі виділяють об'єктивні та суб'єктивні причини існування прогалин у праві:

— неврегульованість тих суспільних відносин, які потребують правового регулювання;

— поява нових суспільних відносин;— технічні прорахунки законодавця у процесі підготовки нормативно-правових актів.

Прогалини у праві можуть бути усунені шляхом їх ліквідації чи подолання.

Усунення прогалин має місце у процесі правотворчої діяльності шляхом прийняття нових норм права.

Подолання прогалин можливе у процесі правозастосовчого процесу за допомогою застосування аналогії.

Розрізняють аналогію права та аналогію закону.

Аналогія закону — рішення конкретної юридичної справи на основі правової норми, розрахованої не на даний, а на подібний випадок.Аналогія закону дає можливість вирішувати конкретну життєву ситуацію при відсутності норми, яка її безпосередньо регламентує, на основі іншої норми цієї ж або іншої галузі права, яка регулює аналогічні чи близькі за змістом відносини. У процесі застосування аналогії закону має бути дотримано ряд вимог:1) спочатку потрібно визначити, що ситуація, яка потребує вирішення має юридичний характер та повинна бути розв'язана за допомогою правових засобів;2) необхідно переконатись, що у законодавстві відсутня норма, яка безпосередньо може регулювати даний випадок та на основі якої можна вирішити справу;3) визначити норму права, яка регулює аналогічні випадки, та на її основі вирішити справу;4) дати мотивоване обґрунтування причин застосування аналогії саме у даному конкретному випадку. Застосування аналогії закону повинно здійснюватись з дотриманням певних принципів:1) Законності, тобто прийняття рішення повинно здійснюватись у межах повноважень органу правозастосування, за процедурою, встановленою законом, та у передбаченій законом формі.2) Обгрунтованості — даний принцип вимагає застосування аналогії закону лише на основі знань про об'єктивно істинні юридичні факти, які передбачені гіпотезою норми права.3) Доцільності — потрібно вибрати саме ту норму, яка найефективнішим та найоптимальнішим способом дасть можливість досягти мети правового регулювання.

Застосування аналогії закону не є способом довільного вирішення справи. Прийняття рішення здійснюється відповідно до державної волі, яка відображена як у правовій системі в цілому, так і в окремих правових нормах, що регламентують аналогічні відносини. За допомогою аналогії закону органи правозастосування не ліквідують прогалини у праві, а лише їх долають.Інститут аналогії закону не застосовується в адміністративному та кримінальному праві.Аналогія права — це вирішення конкретної юридичної справи на основі загальних принципів права (справедливості, рівності перед законом та судом тощо). Даним шляхом можливо ліквідувати прогалини у праві за умови відсутності норми права, яка б регулювала даний вид суспільних відносин, чи аналогічні випадки у всіх суміжних галузях права.