Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПТДП.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
304 Кб
Скачать
☆

55 Вопрос

Політична система суспільства І держава

Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства.

Політична система суспільства — упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін.

Елементи політичної системи суспільства:

• суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;

• політичні норми і принципи;

• політичні відносини;

• політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

• зв'язки між названими елементами.

Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства дозволяє виділити п 'ять підсистем її функціонування.

1. Інституціональна — суб'єктний склад (народ, соціальні верстви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.).

2. Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між народами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами.

3. Функціональна — політичні відносини, політичний процес, політичний режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика.

4. Ідеологічна — політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки.

5. Комунікативна — интегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому.

Кожна із самостійних частин — ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.

Зазначені елементи і частини об'єднуються в єдину політичну систему категорією «політична влада».

Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.

Ознаки держави, що відрізняють її від громадських об'єднань:

1) у кожній політичній системі суспільства може існувати лише одна держава, а громадських об'єднань — багато;

2) держава — організація всього населення, а громадські об'єднання — частини населення;

3) лише держава є одноособовою повновладною організацією в масштабі всієї країни, здатною захистити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;

4) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який займається управлінням громадськими справами;

5) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальні установи та заклади примусового характеру і має монопольне право застосовувати примус на своїй території; громадські об'єднання позбавлені цих ознак;

6) лише держава має монопольне право видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їхню реалізацію. Громадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньо організаційне значення;

7) лише держава має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет;

8) лише держава є офіційною особою (представником усього народу) всередині країни і на міжнародній арені — суверенною організацією. Громадським організаціям такі якості і функції не властиві. Вони вирішують локальні за своїм змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері громадського життя.

56 вопрос

Конституционное государство и его характерные черты. Конституционное и правовое государство. --> Развитие государственной деятельности в рамках конституцион¬ных норм на основе демократических выборов, использование принципа разделения властей, признание определяющей ценностью прав человека сформировало нормативную модель конституционно¬го государства. Она предполагает упорядочение политических про¬цессов и институтов власти на основе конституции. Для исключе¬ния произвола, обеспечения гарантий прав и свобод личности используется жесткое ограничение государственной власти конститу¬ционными нормами и процедурами. Созданы условия для реального влияния народа на ход развития политической жизни, государствен¬ной деятельности. Не только закреплен в конституциях, но и практи¬чески реализуется принцип разделения властей, включающий сле¬дующие основные элементы: 1) концептуальное различие "легислативы" (законодательной власти), "экзекутивы" (исполнительной влас¬ти) и "магистратуры" (судебной власти); 2) обособленность и незави¬симость одной власти от действий или вмешательства другой; 3) право¬вая несовместимость должностных лиц во взаимоотношениях влас¬тей; 4) сдерживание или уравновешивание одной власти действиями другой; 5) согласованность положения властей между собой и отсут¬ствие ответственности одной из них за действия другой. Следует отметить, что юридическое содержание принципа разделения властей со временем получает все новые характеристики.

В практике конституционных государств получила распростране¬ние доктрина "конституционной защиты", которую составляют законодательные меры, принимаемые парламентом в ходе текущего законодательства (запрет партий или организаций); судебные меры, принимаемые по просьбе органов исполнительной власти (судебные решения о запрете партий, запреты на профессии и т. д.); админис¬тративные меры, когда лица устраняются с занимаемых должнос¬тей частных или государственных служб путем административных распоряжений; финансовые репрессивные меры (особенно штраф).

Для конституционных государств характерна также доктрина "состояние необходимости". Под состоянием необходимости пони¬маются исключительные и непредвиденные обстоятельства, которые делают неизбежным концентрацию власти в одних руках в целях сохранения государства. Отображение этой доктрины на законо¬дательном уровне выражено в специальной системе норм чрезвы¬чайного законодательства. Сегодня общепризнанно, что чрезвычай¬ное законодательство — это цивилизованная форма преодоления кризисных ситуации, с которыми может столкнуться государствен¬ная власть.

57 вопросПоняття і ознаки соціальної правової держави

Соціальна правова держава — це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак (рис).

1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодозвільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: «Дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель Платон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чієюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави...»

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).

5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

13. Проведення державою політики соціальної поступки — вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву.

- як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність;

- як члену соціального організму, яким є громадянське суспільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

- як громадянину, який є підданим держави.

.

58 вопрос

59 вопрос

Концепции правового государства и верховенства права. Украина как правовое государство. --> Правовое государство – тип государства развитого гражданского общества, в котором организация и деятельность власти основана на принципе верховенства права, признании и обеспечении прав и свобод человека, взаимной ответственности государства и личности, соблюдении реального разделения властей с их эффективным взаимодействием т взаимным контролем. Правовое государство основывается на конституционном режиме и предполагает непротиворечивую правовую систему. Правовое государство является одним из существенных достижений чело¬веческой цивилизации. Его основополагающими качествами являются:

а) признание и защита прав и свобод человека и гражданина;

б) верховенство правового закона;

в) организация и функционирование суверенной государственной власти на основе принципа разделения властей.

Целью правового государ¬ства является благосостояние индивида и общества.

признаками правового государства можно считать:

— ограничение государственной власти правами и свободами человека и гражданина (власть признает неотчуждаемые права граждан);

— верховенство права (правового закона) во всех сферах общественной жизни;

— конституционно-правовую регламентацию принципа разделения влас¬тей на законодательную, исполнительную и судебную;

— наличие развитого гражданского общества;

— правовую форму взаимоотношений (взаимные права и обязанности, взаимная ответственность) государства и гражданина;

— верховенство закона в системе права;

— соответствие норм внутреннего законодательства общепризнанным нормам и принципам международного права;

— прямое действие конституции;

— возвышение суда.

Особое значение в правовом государстве имеет правосудие. С по¬мощью правосудия осуществляется контроль за защитой прав, сво¬бод и законных интересов граждан. Это достигается строжайшим проведением в жизнь принципа невмешательства в принятие конк¬ретного судебного решения. Характерно, что защита субъективных прав может осуществляться в суде даже независимо от существова¬ния процессуального закона. Иными словами, гражданин может об¬ратиться в суд в случае нарушения своего субъективного права при отсутствии соответствующего закона.