Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

Питання для самоопрацювання

1. Розвиток економічної думки в Україні.

2. Економічне мислення, його види та роль у розумінні економічного життя суспільства.

3. Місце економічної теорії у системі економічних наук.

4. Економічна теорія та економічна політика. Основні напрями, пріоритети, методи, інструменти економічної політики.

Література

1. Борисов Е.Ф. Економічна теорія.М.-Юристь,2006.-568с.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч, посіб. - К.: Вища шк., 2009.

3. Дзюбик Е., Ривак С. Основи економічної теорії.:К., Основи, 2008.-336с.

4. Камаев В.Д. й др. Экономическая теория: Учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.

5. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. Підручник.- К.: Атака, 2008.- 344с.

6. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. / За ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: Либідь, 2007.

7. Основи економічної теорії: Підручник /А.А.Чухно, П.С.Ещенко, Г.Н. Климко та ін. - К.; Вища шк., 2003. - 606с.

8. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка:Навч посіб. Для вузів / Під ред.: З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред. Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

10. Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

11. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія: Навч. Посібник – К: Знання-Прес, 2008. – 719с.

12. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка: Пер. З анг.- К.: Основи, 1996,-646с.

13. Рикардо Д. Начала политической экономии й налогового обложения. - М.: Госкомиздат, 1955.

14. Сажина М.А., Чибриков Г.Г. Экономическая теория: Учеб. для вузов. - М.: НОРМА-ИНФРА.1998.

15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993.

16. Смит А. Исследование о природе й причинах богатства народов. -М.: Соцзкгиз, 1992.

17. Теоретическая экономика. Политэкономия /Под ред.: Г.Н. Журавлевой, Н.Н. Мильчаковой. -М.: Юнити, 2007.

18. Туган-Барановський М.І. Політична економія: Курс популярний. - К. Наук. думка, 1994.

19. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. - М.,1993.

20. Хикс Дж. Стоимость й капитал: Пер. с англ. / Под ред. Р.М. Знтова. -М.: Прогресе: Универс, 1993.

Теоретичні відомості

Економічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Руська правда" Ярослава (XI ст.), "Повчання" Володимира Мономаха (XII ст), "Слово о полку Игоревім" (XII ст.), літопису "Повість временних літ" (кінець XI — початок XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинський літопис" (XII—XIIIст.), "Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обґрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.

У XVI — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка була спрямована на захист національної незалежності українських земель, які захопила шляхетська Польща. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який вбачав ідеал майбутнього суспільства у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.

З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.

У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. П. Козельський у творі "Філософські пропозиції" (1768) зазначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".

Найрішучіший протест проти кріпосництва висловив Г. С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. С. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу Г. С. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилася дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В. Н. Каразін — засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програму, в якій пропонував ліквідувати панщину, замінивши її грошовою рентою, а частину поміщицьких земель передати селянам у вічне спадкування. З метою подолання економічної відсталості В. Н. Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.

У 50—60-х роках ХІХ ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої в Україні був Т. Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової".

У середині XIX ст. панівним напрямом в економічній думці України була класична політична економія. Найвідоміші представники класичної школи в Україні — професор Харківського університету Т. Ф. Степанов (1795-1847), професори Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884), М. X. Бунге (1823—1895), професор Новоросійського (нині Одеський) університету М. М. Вольський (1834—1876). Вони були лідерами економічної науки в Російській імперії. Наприклад, Т. Ф. Степанов склав перший підручник з політичної економії, за яким навчалися не лише студенти Харківського і Київського, а й Московського та Петербурзького університетів.

З початку 80-х років ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль у поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. І. Зібера, Г. І. Петровського, Е. І. Квірінга, О. Г. Шліхтера, М. О. Скрипника, В. Я.Чубаря та ін.

В останнє десятиріччя XIX — перші 20 років XX ст. сформувалася українська школа неокласичного напряму, найвідомішими представниками якої були Р. М. Орженцький, Д. І. Піхно, О. Д. Білімович, Є. Є. Слуцький. Зокрема, Є. Є. Слуцький започаткував теорію поведінки споживача, опублікувавши в італійському економічному журналі працю "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), в якій поєднав аналіз функції корисності з грошовими доходами і споживчим бюджетом. У цей же період значно вплинув на розвиток економічної думки М. І. Туган-Барановський (1865 — 1919) — видатний економіст, організатор науки, педагог. У своїх дослідженнях він розробляв проблеми ринків, промислових криз, розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму, кооперації тощо. За його безпосередньою участю було створено Українську академію наук (1920), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він був професором і деканом юридичного факультету Київського університету, головою кооперативного комітету та Українського наукового товариства економістів.

У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. М. Першина, Л. І. Кухаренко, А. А. Чухна, А. К. Покритана та ін.

Головними центрами економічної науки в Україні є Інститут економіки НАН України, Інститут економіки промисловості НАН України, Інститут аграрної економіки УААН, Інститут регіональних досліджень НАН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Рада з вивчення продуктивних сил України. Економічні дослідження проводяться також в економічних секторах, лабораторіях, інших підрозділах неекономічних науково-дослідних установ та на економічних кафедрах вузів України.

Економічне мислення — категорія, котра постійно перебуває в «русі», у розвитку, що визначається як внутрішніми потребами індивіда, так і соціально-економічними обставинами, що його оточують. Формування економічного мислення, будучи опосередковане теоретичним і емпіричним рівнями пізнання, визначається, як уже було підкреслено, взаємодією суб’єкта й об’єкта економічної дійсності, і чим складнішим є останній, тим нагальнішою виявляється потреба його (економічного мислення) розвитку.

У сьогоднішніх умовах, коли йдеться не просто про певні локальні соціально-економічні перетворення, а про становлення нової економічної системи, що зберігає все нагромаджене позитивне і добудовує себе належними елементами сучасного світового устрою, потрібне адекватне економічне мислення, а отже — і відповідна економічна поведінка.

Орієнтація країни на ринкові взаємини не відкидає, а, навпаки, загострює проблему соціальної визначеності в трансформаційних змінах. Причому, загальна соціальна спрямованість економіки визначає не тільки розробку соціальної програми розвитку суспільства, а й додає процесу перебудови й функціонування механізму господарювання такої ж соціальної спрямованості.

Як у цілому механізм господарювання, так і кожна його форма прояву повинні нести, крім цільового економічного навантаження, соціальне, що в сучасних умовах виступає вирішальним чинником реалізації трудової і соціальної активності суб’єктів господарювання. Поглянемо на цю проблему крізь призму демографічного становища. Наша країна наприкінці радянського періоду посідала 45-те місце серед 173-х країн світу за індексом людського розвитку ООН; сьогодні вона посідає 102-ге місце, а рівень ВВП на душу населення у 30 разів менший, ніж у середньому по Європейському Союзу. Такий різний «спад» країни прямо відобразився на демографії — за останнє десятиліття кількість населення України скоротилася на 4,5 млн осіб. Якщо у 2003 р. населення країни сягало 48 млн, то у 2050 р. воно становитиме, за оцінками експертів ООН, 30 млн осіб. Головна причина — бідність. У цілому ж зазначимо, що загальна тенденція — соціалізація економічного життя — органічно охоплює адекватні зміни в економічному мисленні.

Сучасний стиль мислення повинен орієнтуватися на соціальну оцінку і здобутки науково-технічної революції, а не на традиційне уявлення про те, що її наслідки повинні бути оцінені з суто економічних позицій. Останнє є завданням другорядним, залежним від завдань значно вищого рівня, пов’язаним зі збагаченням праці, її змісту й умов, задоволеності нею, тобто — проблемою соціального порядку, котра, головним чином, формує всебічно розвинену особистість не тільки як суб’єкта господарювання, але і як кінцеву мету, що є основною закономірністю майбутнього людського суспільства. На жаль, у галузі технологічного поступу наша країна може похвалитися лише окремими прикладами, у цілому ж наука перебуває в занепаді. За даними ООН, у період 1990—2000 рр. Україна витратила на дослідження і розробки 1 % ВВП, у той час як, наприклад, Швеція — 3,8 %, Ізраїль — 3,7 %, Японія — 2,8 %, Південна Корея — 2,7 %, Швейцарія — 2,6 %. У 2001 р. на наукові дослідження і розробки в розрахунку на душу населення в ЄС витрачено 430 євро, у США — 1005 євро, а в нашій країні — 8 євро.

Економічна політика держави – система економічних ідей, цілей держави, завдань та засобів їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Позитивна економічна наука – формує наукові уявлення про економічну поведінку, вивчає факти, намагається описати, пояснити й передбачити рух виробництва, зайнятості, доходів тощо, тобто дослідити фактичний стан економіки і спрогнозувати її динаміку.

Нормативна економічна наука – містить оцінні судження людей стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний політичний захід слід рекомендувати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми.

Цілі економічної політики – досягнення економічного зростання, повної зайнятості, економічної ефективності, стабільного рівня цін, економічної свободи, справедливого розподілу доходів, економічної забезпеченості, позитивного торговельного балансу.