Тема 5. Теоретичні основи ринкової економіки та її основні елементи

Питання для самоопрацювання

1. Критерії та межі монополізації економіки. Недоліки надмірної монополізації економіки.

2. Концепція ціноутворення по Маршалу.

3. Особливості формування і зміни кривих пропозицій в перехідних економічних системах.

4. Характерні ознаки сучасного ринку.

5. Соціально-економічна характеристика елементів ринку та умови їх формування в Україні.

6. Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство. Світовий досвід створення антимонопольного законодавства. Проведення антимонопольної практики. Антимонопольна політика в Україні.

Література

1. Борисов Е.Ф. Економічна теорія.М.-Юристь,2006.-568с.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч, посіб. - К.: Вища шк., 2009.

3. Дзюбик Е., Ривак С. Основи економічної теорії.:К., Основи, 2008.-336с.

4. Камаев В.Д. й др. Экономическая теория: Учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.

5. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. Підручник.- К.: Атака, 2008.- 344с.

6. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. / За ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: Либідь, 2007.

7. Основи економічної теорії: Підручник /А.А.Чухно, П.С.Ещенко, Г.Н. Климко та ін. - К.; Вища шк., 2003. - 606с.

8. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка:Навч посіб. Для вузів / Під ред.: З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред. Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

10. Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

11. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія: Навч. Посібник – К: Знання-Прес, 2008. – 719с.

12. Мэнкью Н.Г. Принципы экономикс. - СПб.: Питер Ком, 2002.

13. Мікроекономіка, макроекономіка: Підручник для студентів вузів./ За ред. С. Будаговської, І. Лупіна,- 2-е вид.: К.: Основи, 2008- 517с.

14. Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник /Под ред.: В.И.Видяпина, ГЛ.Журавлевой. - М.: Промо-Медиа, 2009.

15. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред.: Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко. - К.: Вища шк.: "Знання", 2007.- 743с.

16. Основы теории переходной экономики /Под ред,: Е.А.Киселевой, М.Н.Чепурина. - М.: Аса, 2003.

17. Пигу А. Экономическая теория благосостояния.: Пер. с англ. Т. 1-2. -М., 2005.

Теоретичні відомості

У 90-х роках ХIХ ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа,засновником якої був Альфред Маршал (1842-1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала так званий неокласичний напрям. Наукові заслуги Маршала в царині економіки на Заході іноді навіть порівнювали з відкриттями Коперника в астрономії.

Автор відомої праці “Принципи політичної економії”. Саме він ввів у вживання такий термін як “єкономікс” підкресливши тим самим своє розуміння предмету економічної науки.

На його думку цей термін повніше відображує предмет дослідження. Економічна наука досліджує економічні аспекти і умови суспільного життя ,спонукальні мотиви економічної діяльності. Будучи наукою лише прикладною вона не може ігнорувати питання практики,але питання економічної політики не є її предметом. Економічне життя повинне розглядатись без політичних впливів , без державного втручання. Істини, розроблені класиками, ”будуть зберігати своє значення ,поки існує світ”, визнавав Маршал. Але багато з положень,потребують уточнення і більш повного усвідомлення з урахуванням умов, що змінилися.

Концепція Маршала виявилася свого роду компромісом між різними напрямками економічної науки . Основна ідея,висунута їм полягає в переключенні зусиль з теоретичних суперечок навколо вартості вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил , визначаючих процеси ,які відбуваються на ринку.

Маршал глибоко проаналізував, як складаються і взаємодіють попит і пропозиція,ввів нові категорії і поняття,запропонував “компромісну” теорію вартості. Економічна наука вивчає не тільки природу багатства,а й головним чином мотиви , які породжують , господарську діяльність. Гроші вимірюють інтенсивність стимулів ,які спонукають людину до дії,прийняття рішення. Аналіз поведінки індивидів покладений в основу “Принципів політичної економії”.

“Принципів політичної економії” заложили основу неокласичній теорії. Увага автора зконцентрована на аналізі діяльності конкретного господарського механізму. Механізм рикової економіки досліджується перш за все на мікро рівні,а потім – на макрорівні.

“При рівних умовах”. Подібно тому як на дошці із шахматами навряд чи можна зустріти дві однакові партії, так і в економічній діяльності не буває повтору господарських комбінацій. Використовуючи таке порівняння Маршал звертає увагу на багатозначність рухомість причинно-наслідкових зв`язків ,на специфіку економічних законів ,діючих,як правило,у вигляді тенденцій.

Метод Маршала – метод часткової рівноваги. Поняття “еластичності попиту” – відношення динаміки попиту до динаміки цін – ввів в практику економічного аналізу Маршал.

Кожний товар характеризується своєю кривою попиту. Попит на пшеницю мало еластичний:сильне зниження цін не викличе різкого спаду попиту. Попит на фрукти, рибу досить еластичний: зниження цін на ці продукти викличе збільшення попиту.

У Маршала граничною ціною попиту є ціна, за яку було придбано останній куплений товар.

В теорію ціноутворення Маршал ввів фактор часу. Корисність і попит мають вирішальну роль в короткостроковому періоді. Реальні видатки виробництва мають вирішальну роль в довгостроковому періоді. Якщо виробник не покриває видатки , то це буде викликати скорочення виробництва до тих пір поки,не встановиться рівновага.

“Два леза ножиць”. Маршал запропонував використовувати поняття врівноваженої ціни. Коли “ціна попиту дорівнює ціні пропозиції, об’єм виробництва на виявляє тенденції ні до збільшення, ні до зниження; спостерігається рівновага”.

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був “Антитрестівський акт Шермана” (1890 р.). За ним оголошувалося незаконним створювати монополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим самим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися негласними “джентльменськими” угодами або так званим лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана” каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув’язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення .

Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або “поглинання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про Федеральну торговельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х років суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Селлера-Кефовера” (1950) доповнив попередні положенням про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів .

В європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так, перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ ст. (Бельгія і Голандія — у 1935 р., Данія — у 1937, Великобританія — у 1948, ФРН — у 1957, Франція — у 1963). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’являються лише наприкінці 80-х років.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією .

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові компанії.

У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об’єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об’єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об’єднання двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об’єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків. Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте й такі факти знає історія. На початку нашого століття було розпущено “монстра” серед американських монополій, нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ Тобакко”. За сучасних умов було розукрупнено “AT&T”, “Алкоа”, “Дюпон”.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання .

А яка ж ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні? За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть досвіченими експертами.

Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення “демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції” .

Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.

Тестові завдання

1. До специфічних проявів монополізму радянського типу належить (дописати):

а) виникнення дефіциту;

б) диктат виробника;

в) дії органів влади та управління були спрямовані на обмеження економічної самостійності виробників;

г) .......

2. Які монополії виникають внаслідок дії об’єктивних факторів:

а) економічні;

б) природні;

в) адміністративні.

3. Відсутність контролю за діяльністю монополій знижує економічну ефективність з таких причин:

а)обсяг виробництва, який максимізує прибуток монополіста менший ніж в умовах досконалої конкуренції;

б) відсутність стимулів у монополіста до зниження власних витрат виробництва;

в) наявність адміністративних бар’єрів вступу нових фірм на монополізовані ринки;

г) вірні відповіді а, б;

д) вірні відповіді б, в;

с) усі відповіді вірні.

4. Під час економічних криз монопольні утворення:

а) стримують спад виробництва;

б) стримують підвищення безробіття;

в) не впливають на рівень зайнятості;

г) вірні відповіді а, в;

д) вірні відповіді а, б.

5. Монополістом, згідно з чинним законодавством України, визначається господарчий суб’єкт, частка якого на ринку становить:

а) 40% і більше;

б) 35% і більше;

в) більше 50%;

г) немає вірних відповідей.

6. До об’єктів антимонопольної політика відносять:

а) монопольні товарні ринки;

б) господарські суб’єкти, які займають монопольне становище;

в) державні організаційні структури і центральні органи виконавчої влади;

г) місцеві органи самоврядування, рішення та дії яких негативно впливають на конкуренцію;

д) вірні відповіді а, б;

е) вірні відповіді а, б, г;

є) усі відповіді вірні.

Практичні завдання

1. Припустимо, що на ринку функціонує 27 суб’єктів господарювання, індекс Герфіндаля (І_Г) дорівнює 3800. Визначити: такий ринок є монополією чи конкуренцією?

2. Ціна, що склалася на товарному ринку за одиницю виробу рівна 145 грн., коефіцієнт Лернера (L) дорівнює 0,5. Визначити вид ринкової структури.

3. На ринку діють 15 підприємств. Серед них 6 є значимі з такими частками Р₁ = 20%, Р₂ = 15%, Р₃ = 14%, Р₄ = 12%, Р₅ = 10%, Р₆ = 7%. Розрахувати межі олігополії відповідно до коефіцієнту Лінда.

4. Визначити типи названих ринків.

Ринки:

• ринок олії;

• ринок взуття;

• ринок авіадвигунів;

• ринок цукру;

• ринок дитячих іграшок.

5. Яке із запропонованих підприємств є природним монополістом:

• міжнародні авіалінії;

• міський метрополітен;

• видавництво „Знання”;

• Приватбанк;

• завод керамічної цегли.

Відповідь обґрунтувати.

6. На обласному ринку зерна працюють 138 КСП і 64 фермерських господарства. Закупівлю і зберігання зерна в області здійснює оптове об’єднання „Зерносховище”, яке має у своєму складі 14 елеваторів і 16 зерносховищ – оптових магазинів (складів). Частка об’єднання на обласному ринку складає 78%. Визначити типи названих ринків. Відповідь обґрунтувати.

Індивідуальні науково-дослідні завдання

1. Концепція ціноутворення по Маршалу.

2. Соціально-економічна характеристика елементів ринку та умови їх формування в Україні.

3. Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство: світовий досвід та вітчизняна практика.