Тема 8: «Суб’єктивна сторона злочину»

8.1. Поняття й загальна характеристика суб’єктивної сторони злочину.

Семінарське заняття

Мета заняття: розглянути поняття та значення суб’єк-тивної сторони складу злочину; визначити обов’язкові й факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину; засвоїти зміст кожної з ознак; закріпити й навчитися використовувати знання, одержані під час семінарського заняття, у розв’я­занні ситуаційних задач; засвоїти поняття та зміст мотиву, мети й емоційного стану особи, яка вчинила злочин; на конкретних прикладах з’ясувати значення факультативних ознак при встановленні суб’єктивної сторони злочину.

Основні поняття: суб’єктивна сторона злочину; вина; форми вини; умисел; прямий умисел; непрямий умисел; інте­лектуальні та вольові ознаки умислу; види умислу; необережність; злочинна самовпевненість; злочинна недбалість; казус (випадок); подвійна форма вини; мотив; мета; емоції.

Питання до семінару

1. Поняття й зміст суб’єктивної сторони злочину.

2. Обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони злочину.

3. Подвійна (змішана) форма вини.

4. Невинне заподіяння шкоди (казус).

5. Мотив і мета злочину.

6. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин.

Методичні рекомендації та пояснення

Після опрацювання лекції студенти самостійно вивчають нормативно-правові акти й відповідну навчальну літературу. Опанування теми потребує чітких знань розділу V КК України. Необхідно з’ясувати поняття та зміст суб’єк­тивної сторони складу злочину, її ознаки, особливості подвійної форми вини й казусу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується процесом мислення, бажання та волі людини, у якому відображаються її об’єктивна поведінка й інші зовнішні обставини, пов’язані зі вчиненням злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину завжди знаходить вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто в об’єктивних ознаках злочину виявляються мотив, мета і, врешті-решт, волевиявлення особи. Схематично цей процес має такий вигляд: залежно від тієї чи іншої потреби в людини виникає й фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється в конкретному діянні.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сутність злочинного діяння, ті внутрішні процеси, які відбуваються в психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив і мета вчинення злочину. Тому для кваліфікації злочину величезне значення має встановлення зв’язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета й воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони у своїй єдності та взаємозв’язку створюють психіку людини, її інтелект.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульовано в ст. 62 Конституції України: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Мають бути розкриті соціальна та юридична сутність вини, а також форми й види вини.

Вина – це завжди умисел або необережність. Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної та вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний).

За прямого умислу особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності;

б) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;

в) бажає їх настання.

При вчиненні злочину з непрямим умислом особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;

б) передбачає його суспільно небезпечні наслідки;

в) свідомо допускає їх настання.

Усе це дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як прямого, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення їх суспільно небезпечних наслідків. Підставою розмежування двох видів умислу є те, що за прямого умислу винна особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а за непрямого – виявляє байдужість до таких на­слідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Залежно від моменту формування умисел поділяється на заздалегідь обдуманий і раптово виниклий. Ці види умислу дають можливість чіткіше розкрити зміст прямого та непрямого умислу. Зважаючи на спрямованість і ступінь конкретизації бажаних наслідків умисел поділяють на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

За змістом ст. 25 КК України існує два види необережної вини: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце, коли особа:

а) передбачає можливість настання суспільно небез­печних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);

б) легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винна особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо).

За злочинної недбалості особа:

а) не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності;

б) повинна була передбачити такі наслідки;

в) могла їх передбачити. У цьому випадку винний не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Установлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це за­вершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єк­тивної сторони має велике значення. По-перше, вона виступає обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність або відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. По-друге, суб’єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє розмежовувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115 КК України) від убив­ства через необережність (ст. 119 КК України). По-третє, зміст суб’єктивної сторони впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб’єкта, а отже, на призначення покарання.

Випадок (казус) – це невинне заподіяння шкоди. У такому разі особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння та за обставинами справи не повинна була і (або) не могла їх передбачити.

Подвійна (змішана, складна) форма вини передбачає різне психічне ставлення особи (умисне та необережне) до різних об’єктивних ознак одного й того самого злочину. Наприклад, умисел щодо незаконного проведення аборту, якщо це спри­чинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК України).

Готуючись до заняття особливу увагу треба звернути на поняття та значення мотиву злочину, мети злочину, емоційного стану особи як факультативних ознак суб’єктивної сторони злочину.

Мотив злочину – це зумовлене тими чи іншими потребами й інтересами спонукання, яким керується особа, вчиняючи злочин. Це свідоме спонукання, яке виходить із бажання досягти певної мети. У всіх умисних злочинах завжди є мотив.

Мета злочину – це уявна модель бажаного результату, досяг­ти якого особа намагається за допомогою вчинення злочину. На відміну від мотиву мета характеризує безпосередній злочинний результат. Мета по-різному характеризує вольовий процес. Якщо мотив відповідає на питання: "Чим керується особа, вчинюячи злочин?", то мета визначає спрямованість дій винної особи.

Мотив і мета злочину, як і інші факультативні ознаки, можуть виконувати в кримінальному праві три основні функції:

а) можуть бути обов’язковими ознаками складу злочину, якщо вони передбачені диспозицією кримінально-правової норми Особливої частини КК України;

б) можуть бути кваліфікуючими ознаками, якщо вони передбачені в статтях Особливої частини не в основному, а в кваліфікуючому складі;

в) можуть виступати обставинами, що пом’якшують чи обтяжують покарання, якщо вони не передбачені в статтях Особливої частини.

Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, – це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який, впливаючи на її волю та свідомість, взаємодіє з ознаками складу злочину (насамперед із суб’єктивною стороною) і визначає, таким чином, особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого статтею Особливої частини КК України, а також має значення для вирішення питань, пов’язаних з індивідуалізацією покарання.

Кримінальний закон в окремих випадках вказує на особ­ливий емоційний стан людини як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони складу злочину, наприклад: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України); умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України). Із цього приводу Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови № 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини" зазначив, що судам необхідно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст. 116 або ст. 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, котре раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи сильної образи з боку потерпілого.

Пропонуємо приклад розв’язання задачі за темою заняття.

Соснін придбав у мисливському магазині рушницю та вирішив її випробувати. Пізньої ночі він вийшов на ґанок свого бу­динку й тричі вистрелив у бік заболоченого лісу. Одним із пострілів було вбито сусідку Рубко, що тікала до лісу від свого чоловіка, який хотів її побити.

Чи повинен Соснін відповідати за смерть потерпілої Рубко?

Для правильної кваліфікації треба встановити, яка фор­ма вини наявна в діях Сосніна: умисел чи необережність? Для цього необхідно проаналізувати види умислу (прямий / непрямий) і види необережності (злочинна самовпевненість / злочинна недбалість). У нашому випадку в діях Сос­ніна мала місце злочинна недбалість. Насамперед слід зазначити, що злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання су­спільно небезпечних наслідків. Отже, для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізувати її інтелектуальну та вольову ознаки. Так, Соснін усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає мож­ливості настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті Рубко. Обов’язок Сосніна полягає в тому, щоб передбачити можливість настання смерті Рубко при здійсненні вчинків, які потребують додержання певних заходів обережності. Обов’язок бути уважним і обачливим при здійсненні трьох пострілів у бік заболоченого лісу виходить зі спеціальних правил поводження зі зброєю.

Суб’єктивний критерій злочинної недбалості слід розглядати в тісному зв’язку з об’єктивним. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості Сосніна передбачити смерть потерпілої Рубко. Цю можливість необхідно пов’язувати з індивідуальними якостями Сосніна: знанням загальних і спеціальних правил поводження зі зброєю, його підготовленістю, наявністю життєвого та професійного досвіду, а також з конкретною обстановкою, у якій він діяв.

Вольова ознака злочинної недбалості полягає в тому, що Соснін, маючи реальну можливість передбачити смерть потерпілої Рубко, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким суспільно небезпечним наслідкам. У Сосніна відсутні характерні для волі переживання, хоча ситуація давала йому достатню інформацію для цього; за своїми особистими якостями Соснін міг сприйняти й усвідомити, що траєкторія польоту кулі для нього не є видимою і що його дії мають суспільно небезпечний характер.

Таким чином, у діях Сосніна є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство, вчинене через необережність).

Рівень своїх знань за цією темою пропонується перевірити, відповівши на питання для самоконтролю.

Питання для самоконтролю

1. Що таке суб’єктивна сторона злочину?

2. Чи має суб’єктивна сторона злочину об’єктивний характер?

3. У чому полягає діалектичний взаємозв’язок суб’єктив­ної та об’єктивної сторін злочину?

4. Яка ознака суб’єктивної сторони злочину є обов’яз­ковою?

5. Які ознаки суб’єктивної сторони злочину є факультативними?

6. Що таке вина?

7. Якою є структура інтелектуального елемента вини?

8. Які існують форми та види вини в кримінальному праві?

9. Що розуміється під змішаною формою вини?

10. Які ознаки характеризують умисел і необережність?

11. Які існують види умислу?

12. Що таке прямий умисел?

13. Що таке непрямий умисел?

14. У чому полягає інтелектуальний момент умислу?

15. У чому полягає вольовий момент умислу?

16. Чим відрізняється прямий умисел від непрямого?

17. Що таке заздалегідь обдуманий умисел?

18. Який умисел вважається раптово виниклим?

19. Що таке визначений, невизначений і альтернативний умисел?

20. Які існують види необережності?

21. Що таке злочинна самовпевненість?

22. Що таке злочинна недбалість?

23. У чому полягає відмінність непрямого умислу від злочинної самовпевненості?

24. Що таке випадок (казус)?

25. У чому полягає відмінність злочинної недбалості від казусу?

26. Що таке мотив злочину?

27. Що таке мета злочину?

28. Що таке емоційний стан особи, яка вчинила злочин?

29. Як можна класифікувати мотиви злочину?

30. У яких випадках мотив і мета виконують роль обов’язкових ознак злочину?

31. У яких випадках мотив і мета виконують роль кваліфікуючих ознак злочину?

32. Коли мотив і мета не впливають на кваліфікацію, а можуть впливати лише на призначення покарання?

Додаткова література

1. Бавсун М. Влияние направленности умысла на квалификацию убийств, совершаемых при отягчающих обстоятельствах // Уголовное право. – 2006. – № 1. – С. 7 – 10.

2. Багіров С. Подвійна форма вини і реформа кримінального законодавства України // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ, 2000. – Вип. 2 (2). – С. 106 – 112.

3. Бикеев И. Актуальные проблемы учения о субъективной стороне преступления // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 9 – 13.

4. Борисов В.І. Необережність і її види: Текст лекції. – Харків: Юрид. ін-т, 1991. – 23 с.

5. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання. – Львів: ПАІС, 2006. – 200 с.

6. Векленко С. Интеллектуальное содержание умышленной вины // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 15 – 20.

7. Векленко С. Понятие и виды заранее обдуманного умысла // Уголовное право. – 2005. – № 3. – С. 17 – 20.

8. Вереша Р. Визначення змісту злочинної недбалості у кримінальному праві України // Право України. – 2005. – № 7. – С. 116 – 121.

9. Вереша Р. Вина і склад злочину в кримінальному праві України: співвідношення понять // Підприємництво, господар­ство і право. – 2004. – № 2. – С. 91 – 94.

10. Вереша Р. Нормативне визначення поняття вини та перспективи вдосконалення інституту вини в кримінальному праві // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 4. – С. 98 – 103.

11. Вереша Р. Определение содержания преступной не­брежности в уголовном праве Украины // Право України. – 2005. – № 7. – С. 116.

12. Вереша Р.В. Об'єктивна теорія вини в кримінальному праві // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 17. – С. 369 – 373.

13. Вереша Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України: Монографія / Наук. ред. С.Д. Шапченко. – К.: Атіка, 2005. – 224 с.

14. Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 464 с.

15. Гончар Т.О. Правова природа обмеженої осудності // Пра­вова держава. – 2002. – № 4. – С. 48 – 51.

16. Гриймало В. Подвійна форма вини за новим Кримі­нальним кодексом // Юридичний вісник України. – 2001. – № 34 (322). – 25 – 31 серпня. – С. 7.

17. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Харьков: Вища школа, 1986. – С. 3 – 128.

18. Злобин Г.А., Никифоров В.С. Умысел и его формы. – М., 1972.

19. Иванов В.С. К вопросу соотношения форм вины и их основных признаков // Российский следователь. – 2005. – № 11. – С. 18 – 23.

20. Коробов П. Неосторожные преступления в классификации преступных деяний // Уголовное право. – 2005. – № 4. – С. 26 – 29.

21. Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Текст лекції. – Хар­ків: Юрид. ін-т, 1991. – 16 с.

22. Мартенко О.Л. Психологічний зміст умисної вини // Дер­жава і право. – 2005. – № 1. – С. 521 – 528.

23. Нерсесян В.А. Неосторожная вина: проблемы и решения // Государство и право. – 2000. – № 2. – С. 59 – 70.

24. Никитина Н.А. Преступления с двумя формами вины и действующее законодательство // Правоведение. – 2004. – № 5. – С. 127 – 133.

25. Павликівський В.І. Проблеми встановлення форми та змісту вини в злочинах з формальним складом // Право і безпека. – 2004. – № 4. – С. 95 – 97.

26. Питецкий В. Виды невиновного причинения вреда в уголовном праве // Уголовное право. – 2003. – № 4. – С. 56 – 58.

27. Питецкий В.В. Об интеллектуальном и волевом моменте преступной небрежности // Государство и право. – 2006. – № 7. – С. 105 – 108.

28. Стачук В.И. Обстоятельства, способствующие возникновению сильного душевного волнения // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спеціальний випуск. Частина 1. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С. 128 – 132.

29. Стачук В.І. Стан сильного душевного хвилювання як ознака суб’єктивної сторони злочину // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. Спеціальний випуск. Частина 3. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 1999. – С. 74 – 80.

30. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 151 с.

31. Филимонов В. Теоретические проблемы учения о вине в уголовном праве // Уголовное право. – 2004. – № 3. – С. 69 – 71.