Розділ п'ятий Створення української національної держави та обмеження її суверенітету у другій половині XVII ст.

§ 1. Війна українського народу за визволення з-під влади Речі Посполитої

Причини війни. Волелюбний український народ не міг зми­ритися з польським пануванням і в січні 1648 р. почав вій­ну проти Речі Посполитої. У цій війні він виявив відчай­душну хоробрість і незламну мужність, пізнав радість перемог і гіркоту невдач, його полководці вражали своїми р військовими та організаторськими здібностями. Головними причинами війни були: нестерпне соціальне, націо­нальне і релігійне гноблення, що їх зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну небезпеку для українського народу, загро­жувало існуванню українців. Достатньо послатися на людинонена бисницький наказ коронного гетьмана Польщі Конецпольського: «Если нельзя достать казаков, то наказувать их жен й детей й дом разрушить! Лучше на том месте крапиве расти, чем зти изменники будут размножаться!»¹. А сторонній свідок — французький інже­нер Г. Боплан — стверджував, що селяни, залежні від панів, пере­бувають у становищі гіршому, ніж гребці на галерах, пани живуть як у раю, а селяни в чистилищі².

Збройна визвольна боротьба була справді всенародною, у ній брали участь усі соціальні верстви українського суспільства, за ви­нятком частини верхівки українських світських та духовних фео­далів. Вона об'єктивно була єдиною можливістю здобути свободу і незалежність, відстояти право на існування народу і держави.

Всенародний характер війни переконливо відображений у літописі Самовидця; «так усе, що живо, поднялося в козацтво...»³ «Презрение й насмешки ожидали людей, не участвовавших в вой-не», — повідомляє М. Костомаров⁴. Війна була загальнонародною, бо виражала об'єктивні потреби українського народу, її підтриму­вало співчуття усіх слов'янських народів.

Передумови війни. Воєнні події 1648—1654 рр. були продов­женням виступів окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Ці висту­пи польські власті глумливо називали розбійницькими.

Першими піднялися козаки — так звані «виписчики». У 1591— 1593 рр. їх очолив К. Косинський, а у 1594—1596 рр. — С. Наливай­ко. З посиленням в Україні феодально-колоніальної політики Поль­щі ширився опір українського народу. Найвизначнішим було селянсько-козацьке повстання 1637—1638 рр. під проводом Я. Ост-ряниці (до речі, в ньому брав участь майбутній вождь народно-виз­вольної війни Б. Хмельницький). Це повстання було жорстоко при­душено, а багато його учасників страчено. За ординацією 1638 р. козацький реєстр було зменшено до 6000 осіб, старшинами призна­чалися польські шляхтичі. Ліквідувалася виборність гетьмана та вищої старшини, відтепер вони призначалися. Діяльність реєстро­вого козацького війська повністю контролювалася польськими ко­місарами.

¹ Літопис Самовидця. К, 1971- С. 57.

² Див.: Де Боплан Г, Лавассер. Опис України. К., 1990. С. 32, 55.

³ Літопис Самовидця. С. 57.

⁴ Костомаров Н. Й. Малороссийский гетьман Зиновий-Богдан Хмельницкий // Исто-рические произведения. Автобиография. К., 1989. С. 374

Час золотого спокою (як у Польщі називали десятиріччя 1638—1648 рр.) виявився оманливим- Жарини народного гніву жев­ріли й на початку 1648 р. спалахнули полум'ям великої народно-визвольної війни.

Завдання війни. Війну розпочали козаки, котрі домагалися по­новлення усіх прав і вільностей козацтва. Але поступово, в міру того, як літом 1648 р. (червень-липень) до них почали приєднуватися ши­рокі маси українців, козацьке повстання почало перетворюватися на загальнонаціональну війну всього народу. Завдання війни множили­ся і ставали більш чіткими і визначеними. Це були дуже важливі і на той час не прості завдання. Правильне уявлення про них дають офіційні, певною мірою програмні заяви Б. Хмельницького, сформу­льовані ним на переговорах з комісарами польського уряду у Пере­яславі в лютому 1649 р. Досі всі соціальні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбутися залежності від Польщі та польських феодалів і створити власну православну укра­їнську, тобто національну, державу. Прагнучи вигнати польських магнатів з території України і спираючись на підтримку українсь­кого народу, Б. Хмельницький заявив: «Вьібью з лядской неволи на­род руський, а что перше я воевал за шкоду й кривду свою, теперь буду воевать за нашу православную веру... Ставши над Вислою, ска­жу дальшим ляхам: сидите й молчите, ляхи! Дуков й князей туда загоню, а будут й за Вислою брикаться, найду там обязательно. Не останется тут на Украине нога ни одного князя й шляхтича, а захо-чет которьій с нами хлеб єсть, пусть будет послушньїм Запорожско-му войску...»¹

Сучасні дослідники розглядають ці та інші подібні заяви Хме­льницького як перше формування національної державної ідеї, яка передбачала створення незалежної держави в етнічних межах України², а самого Хмельницького вважають творцем української державної ідеї³.

Коли ж така держава була створена, постало завдання відсто­ювати її існування. Ці завдання стояли перед усіма учасниками війни, вони об'єднували всі класи та верстви українського суспільс­тва в єдиний рух.

Національно-визвольна боротьба була тісно пов'язана з бо­ротьбою соціальною. Слід враховувати, що на час війни в Україні

¹ Воссоединение Украины с Россией: документи и материальї: В 3 т. М., 1953. Т. 2. С. 117, 118, 154.

² Див.: СмоліЙ В. А., Степанков В. С, Українська державна ідея XVII—XVIII століть. Проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997. С. 51, 52.

³ Див-: Мироненко О. Вступ до розділу *Уроки української державності- // Мала енциклопедія етнодержавознавства. ЇС, 1996. (Далі — МЕЕ). С. 251.

існувало суспільство, яке складалося з антагоністичних класів. І кожен з них поряд із загальними — національними завданнями, дбав ще й про свої власні — класові, соціальні інтереси. Феодали — козацька старшина, шляхта — боролися з Польщею, щоб примно­жити свої права, зміцнити панівне становище, адже в умовах поль­ського панування українські феодали змушені були віддавати час­тину прибутків магнатам та польським державцям. Трудящі маси України — залежні селяни, міські низи —, прагнули національного і соціального визволення від гніту як польських феодалів, так І укра­їнських. Вони бажали здобути козацький імунітет і самодіяльне ма­сово покозачувалися. Отже, народно-визвольну війну вело суспіль­ство, яке роздиралося класовими суперечностями. Проте загальні завдання та інтереси об'єднували учасників війни, різні класові групи населення, сприяли консолідації національних сил України. Соціальні (в широкому розумінні) та вузькокласові інтереси вносили елементи розбрату в народно-визвольний рух. Усе це ста­ло однією з причин того, що війна велася тривалий час, з великими стражданнями для народу. Під час війни в Україні траплялося чимало соціальних конфліктів, деякі з них перетворювалися на збройні виступи проти українських феодалів, нової адміністрації, а також проти тих поступок польській короні, котрі був змушений робити під час війни Б. Хмельницький. Одне з найзначніших заво­рушень відбулося у лютому 1650 р. на Запоріжжі. Повстанці навіть обрали нового гетьмана України — Худолія. Цей виступ невдовзі був придушений, а Худолія страчено¹.

Слід підкреслити, що український народ піднявся на боротьбу саме з польськими феодалами-магнатами, їхньою владою, а не про­ти трудящого люду Польщі. Кращий тому доказ — взаємодопомога українських повстанців і польського селянства. Чимало поляків ставали у 1648—1654 рр. під прапори українських полків. Загаль­новідомо, що антифеодальні виступи польських селян зірвали у 1649 р. скликання посполитого рушіння проти України.

Рушійні сили війни. Вирішальну роль у війні і перемозі над Річчю Посполитою відіграли маси феодальне залежного селянства. Вони були не тільки основою військової сили, а й єдиними году­вальниками українського суспільства в ті тяжкі роки. Цю роль се­лянського населення у визвольній війні добре уявляли Б. Хмельни­цький та його оточення. Починаючи визвольну боротьбу проти по­неволення українців чужинцями, Б. Хмельницький мав усі підстави сподіватися, що у вигнанні з земель України польських магнатів йому допоможе «...вся чернь, по Люблин й Краков, от которой я не

¹ Див.: Ефименко А. Я. История украинского народа. К., 1990. С. 458. 206

отступаю й не отступлю, бо це права рука наша...». Він же багато зробив у справі зміцнення союзу козацтва і селянства.

Козацтво, як запорізьке, так і реєстрове, а також українська шляхта стали ядром збройних сил України; вони вносили організу­юче начало в їхні устрій та діяльність, а також у господарсько-по­літичне життя України. Козаки утворювали передову бойову час­тину армії українського народу І зробили вагомий внесок у перемо­гу над противником,

Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою типовою базою повстанців, одночасно залишаючись передовою заставою у боротьбі з агресивними плана­ми кримських феодалів. У 1652 р. у зв'язку з воєнними діями Січ було перенесено на нове, зручніше місце і названо Чортомлицькою. На цьому місці вона проіснувала до 1709 р. Про роль козацтва у ви­звольній війні яскраво свідчить таке явище: народ переніс назву «козак» на всіх учасників збройної боротьби з Річчю Посполитою.

На українських міщан покладалося матеріальне забезпечення ведення бойових дій, а православне духовенство ідеологічно об­ґрунтовувало справедливість визвольної боротьби українського на­роду, переважно православного, проти католицької Польщі.

Загальновизнаним керівником українського народу у війні став Зіновій-Богдан Хмельницький. Виходець із сім'ї українського православного шляхтича, добре освічений, він обіймав високі поса­ди у реєстровому війську, був відомий своїми військовими та дипломатичними здібностями. «...Богдан Хмельницький козак рост-ропній в ділах козацких воєних, й у писмі біглий й часть двора королевського в поселствІ будучій»¹. Але ці достоїнства ніяк не захистили його від переслідувань з боку польської адміністрації. Проте не особисті образи примусили його очолити визвольну війну. Його історична заслуга полягає в тому, що він піднявся до розумін­ня потреб України, українського народу, усіх його верств і на поча­тку 1648 р. очолив війну за визволення України від гноблення По­льщі, за створення Української національної держави.

Навіть вороги визнавали, що поміж козаків не було рівного Б. Хмельницькому за здібностями і розумом. Життя і діяльність Б. Хмельницького вивчені в усіх подробицях, але й досі ця непере­січна особистість викликає гарячі суперечки.

¹ Літопис Самовидця. С. 4.