1. Поняття державного кредиту

Державний кредит - це, з одного боку, кредит, який надається уряду, а, з другого боку, надання позики урядом. Історично, причинами розвиткудержавного кредиту була неспроможність уряду забезпечити видатки бюджету достатніми податковими надходженнями, в результаті чого він виступав в ролі позичальника ресурсів, здебільшого, на фінансовому ринку.

Державний кредит може здійснюватися: 1) у товарній або грошовій формі; 2) він може бути зовнішнім або внутрішнім. Незважаючи на те, що державний кредит, як і будь який інший кредит, опосередковує рух позичкового капіталу, він істотно відрізняється від банківського за такими ознаками:

1)   причини, які штовхають уряд до запозичень є як економічні, політичні, так і етичні;

2)   він, як правило, здійснюється у безособовій формі;

3)   обумовленого витрачання мобілізованих у борг коштів, як правило, не існує;

4)   кредит уряду не є заставним, а гарантією повернення боргу виступає залучення емісії, збільшення податків та продаж частини державного майна;

5)   проценти по державних позиках мають складати поріг прибутковості операцій з цінними паперами, а самі державні цінні папери мають бути самими надійними на фінансовому ринку;

6)   термін функціонування державного кредиту відповідає терміну існування держави;

7)   позичальник є однією особою, а кредитором виступає ціле суспільство.

Ознаками, які зближують державний та банківський кредит є:

1)платність, тобто за державні позики нараховуються проценти;

2)строковість, тобто строки повернення державної позики обумовлюються і гарантуються урядом.

Виділяють такі функції державного кредиту:

1)  розподільна, за допомогою якої забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності та повернення;

2)            регулююча, яка характеризується тим, що держава, вступаючи у кредитні відносини, здійснює вплив на стан грошового обігу в державі, рівень відсоткових ставок на ринку грошей, капіталів, на виробництво та зайнятість.

До основних форм державного кредиту належать:

1)         Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод.

2)    Позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів.

3)         Державні гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам із метою залучення останніми кредитних ресурсів.

4)         Вклади громадян в ощадні банки країни.

5)         Інші форми.

Державні позики за місцем розміщення можуть бути внутрішніми і зовнішніми.

Основні форми внутрішнього державного кредиту:

     державні позики,

     використання частини вкладів населення в ощадних установах,

     грошово-речові лотереї,

     використання коштів державного позичкового фонду.

Форми зовнішнього кредиту: державні зовнішні позики, позики міжнародних фінансових організацій, міжурядові позики, банківські кредити.

 

 

2. Державний борг та причини його зростання

Наслідком функціонування державного кредиту є поява державного боргу. Державний борг - це загальна сума емітованих позик та непогашених урядом кредитів з нарахованими процентами. Основними причинами зростання державного боргу є:

      бюджетний дефіцит. Покриття первинного дефіциту бюджету призводить до здійснення запозичень для його фінансування. В результаті здійснюваних запозичень уряд створює державний борг;

      рефінансування вже нагромадженого боргу. В умовах, коли виплати по державному боргу з нарахованими процентами покриваються за рахунок нових запозичень має місце рефінансування боргу. При здійсненні рефінансування державний борг зростає на величину нарахованих процентів;

      прийняття урядом на себе зобов'язань інших суб'єктів перед третьою стороною, при чому, прийняття на себе такого зобов'язання може опосередковуватись випуском цінних паперів;

     набрання сили угоди про гарантування повернення позики. В даному випадку, уряд, виступаючи гарантом повернення позики, за умов, щопозичальник не може за неї розрахуватися, змушений вважати таку позику державним боргом. Фактично це випадки, коли опосередковані зобов'язанняуряду перетворюються у прямі;

      списання парламентом певних зобов'язань третіх осіб на державний борг. Парламент країни може, на основі легітимної процедури, прийняти рішення про те, що певні суми заборгованості одних осіб перед третіми особами вважаються державним боргом;

      зростання процентних ставок на ринку. Від величини процентних ставок залежить сума нарахованих боргових зобов'язань, відповідно зростанняпроцентних ставок на ринку призводить до зростання державного боргу, до потреби у рефінансуванні тощо;

      здійснення запозичень для підтримки платіжного балансу. В разі появи нерівноваги платіжного балансу країни, він має бути покритий зростаннямдержавного боргу, або зростанням заборгованості приватного сектора. Підтримка платіжного балансу у борговий спосіб може здійснюватись: а) за длязабезпечення споживання товарів критичного імпорту, без якого економічне зростання та підтримка завантаженості виробничих потужностей не можливі; б) за для підтримки номінального курсу національної валюти, що дало б змогу здійснювати споживання імпорту; в) здійснення антиінфляційних заходів (зМВФ), коли запозичення здійснюються для поновлення ресурсів центрального банку.

Розрізняють номінальну суму державного боргу та його реальну величину.

Номінальний борг визначається як величина заборгованості, виражена в грошовій формі в розрахунку на поточний період.

Реальний рівень боргу залежить від грошової політики центрального банку.

Оцінка обтяжливості країни державним боргом здійснюється на основі ряду показників, основними з яких є:

1) співвідношення боргу до ВВП, яке дозволяє оцінити боргову складову національної економіки. Прийнятним цей показнику вважається на рівні до 60%;

2) співвідношення зовнішнього боргу до експорту, яке дозволяє визначити наскільки експортні надходження можуть покрити зовнішні боргові зобов'язання. Прийнятний рівень цього показника до 100%;

3) співвідношення витрат з обслуговування державного боргу до експорту, - відображає, яка частина зароблених валютних надходжень країниповертається за кордон; прийнятний рівень - до 18%;

4) частка видатків на обслуговування боргу в бюджеті, що відображає ту частку урядових видатків, яка спрямовуються кредиторам; прийнятне значення - на рівні 15-25%;

5) співвідношення платежів з обслуговування державного боргу до валових резервів центрального банку; цей показник відображає спроможністьцентрального банку країни здійснювати платежі в рахунок обслуговування боргу зі свої зовнішніх активів, нормальним вважається показник, що перебуває на рівні 25%.