3. Класифікація державного боргу

Державний борг можна класифікувати з різних сторін:

    за валютною складовою та в розрізі країн позичальників тощо;

    за джерелами запозичень - внутрішній і зовнішній;

    в залежності від того, чи обертаються інструменти державного боргу на ринку, він поділяється на ринковий та неринковий;

    за терміном обігу цінних паперів - короткостроковий (до 1 року); середньостроковий (до 5 років); довгостроковий (понад 5 років). Крім того, інструменти державного боргу можуть обертатися у безпаперовій формі (в електронній), або паперовій;

    за типом бюджетного зобов'язання державний борг поділяється на облігаційний (представлений в облігаціях), на кредитний (коли державний боргформується за рахунок одержання кредитів). Найбільш характерним є борг в облігаціях, які у свою чергу також класифікуються за багатьма ознаками.

Облігації державного боргу класифікуються в залежності від:

     характеру розміщення - дисконтні, коли вони розміщуються за ціною, що нижче номіналу, а погашаються за номіналом, та купонні, які розмішуються за номіналом, на який нараховуються процент, зазначений в купоні;

     характеру встановлення процентних ставок, облігації поділяються на облігації з фіксованими та плаваючими;

     форми обігу - електронні, паперові;

     характеру гарантії доходності - такі, які гарантують доходність, зазначену в купоні, або визначену, виходячи від величини дисконту, що утворився при розміщенні, та такі, які гарантують доходність на рівні, який може приносити якийсь базовий актив або визначена величина (наприклад: не менше, ніж 10% по депозитах у доларах) тощо.

Виділяють наступну різновидність державного боргу:

Поточний борг — це загальна сума заборгованостей і відсотків за ними, що підлягають сплаті в поточному році.

Капітальний борг — це загальна сума заборгованості та відсоткових витрат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави у визначені періоди.

Виходячи з того, що внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим явищем для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень.

 

4. Управління державним боргом

Управління державним боргом - це комплекс заходів, спрямованих на підтримання оптимального боргового тягаря для бюджету та макроекономічної системи. Управління державним боргом здійснюється щодо: 1) співвідношення державного боргу до ВВП; 2) строкової структури держаного боргу; 3) щодоставок дохідності в розрізі боргових інструментів; 4) складу власників державного боргу.

Основним імперативом політики управління державним боргом є максимальне відтермінування його остаточного погашення. Фактично це означає, що державний борг повністю ніколи не погашається, оскільки старі випуски покриваються за рахунок нових. В даному випадку, важливо, щоб ринок мав достатню переконаність у спроможності уряду обслуговувати майбутні нові запозичення. Поки така впевненість існує, використання якихось інших методів управління державним боргом чи залучення податкових надходжень для погашення боргових зобов'язань є зайвими.

Одним з найпростіших методів управління державним боргом є інфляція, яка знецінює реальну вартість державного боргу.

З метою відстрочення остаточного терміну погашення державного боргу здійснюється його рефінансування, тобто погашення попередніх позик зарахунок нових. Рефінансування буває просте, коли на суму погашення боргових зобов'язань випускається нова емісія, і складне, коли при погашенніемітуються короткострокові облігації, а при погашенні нових короткострокових облігацій випускаються довгострокові і т.д. Однак різновекторне коливанняпроцентних ставок на ринку в розрізі їх строковості ускладнює процес рефінансування. Наприклад, коли на ринку зростають процентні ставки подовгострокових цінних паперах, то орієнтація управлінців державним боргом на розміщення довгострокових боргових паперів може призвести до надмірного підвищення майбутньої вартості боргового тягаря. Така ситуація тим більше ускладнюється, коли існує невпевненість щодо співмірного з теперішнім рівнем надходжень до бюджету, адже в такому разі на пропозицію суспільних благ може виділятись менша сума коштів. Крім того, майбутнє зниження процентних ставок означатиме, що уряд гарантував надто високі інфляційні премії, коли розміщував свої довгострокові папери, порівняно з тими, які обертаються на ринку тепер. Отже, підвищення довгострокових процентних ставок спонукатиме розміщувати короткострокові цінні папери. При цьому, тягар високих боргових виплат, зумовлений зростанням доходності, матиме місце тільки у короткостроковому періоді, окресленому строковістю таких запозичень, а отже, в разі появи більш сприятливої кон'юнктури на фінансових ринках уряд може розмістити строковіші папери і мінімізувати майбутнювартість боргового тягаря. Однак, активна експансія пропозиції короткострокових паперів може призвести до концентрації виплат у вузькому часовому діапазоні, що негативно позначатиметься на стані обслуговування державного боргу, актуалізуючи погребу у розміщення довгострокових паперів. Як ми бачимо, застосування рефінансування теоретично можливе у нескінченному періоді, однак ефективність цього методу залежить від вмілого маніпулювання з пропозицією різних за строками цінних паперів та підлаштовування під вимоги кон'юнктури.

У випадку, коли уряд не спроможний здійснити рефінансування, а загальна сума коштів, яка може бути спрямована кредитором, наперед невідома,здійснюється процес реструктуризації та переоформлення. Серед інструментів переоформлення державного боргу розрізняють:

конверсію, коли здійснюється зміна строків погашення та доходності за державними позиками. Основна мета конверсії - зменшити поточний борговий тягар, перекладаючи його на майбутнє;

консолідацію, коли здійснюється об'єднання різних за формою чи за кредиторами боргових зобов'язань і на визначену суму емітуються якісно відмінні цінні папери;

своп боргу (обмін боргу) на інші активи, як правило, на акції. Ідея використання цього інструменту полягає в тому, щоб зменшити борговий тягар,який накладається на бюджетну систему та економіку країни та перекласти ризики неотримання доходу у площину приватної ініціативи.

Специфічним управлінським рішенням в системі боргового менеджменту є тимчасова відмова від погашення зобов'язань, або дефолт. Однак як і дефолт, так і реструктуризація боргу негативно позначається на іміджі країни як позичальника, унеможливлюючи вихід на фінансові ринки у майбутньому.Основна мета цього полягає у формуванні опосередкованих важелів впливу на уряд країни з метою схилити його до проведення раціональноїмакроекономічної політики, яка би виключала вірогідність появи дефолту у майбутньому.