17 І 20 квітня — один на ім'я Болеслава Сміливого з наказом повернути гроші, які

він узяв за допомогу, а другий — на ім'я Ізяслава-Дмитра, в неясних виразах

закріплюючи за ним «королівство руське». До цього епізоду, мабуть, відноситься

так званий «Кодекс ґертруди», або Трірський псалтир, з чудовими мініятюрами. На

одній з них — постать Апостола Петра, до ніг якого припала жінка в князівському

корзні; поруч — князь і княгиня в пишних убраннях. На другій — Христос на

престолі двома руками тримає вінці над князем та княгинею; за ними постаті —

Апостола Петра та св. Ірини і написи: «Ярополк, Петро та Ірина». Хоч М.

Грушевський скептично ставився до цих мніятюр, все ж їх треба вважати за докази

перебування Ярополка у папи Григорія VII в 1075 році.

Цей короткий відтинок часу — 1073-1077 рр. — надзвичайно цідаций відносинами

між Україною і Західньою Европою. За цей час даілі у внутрішні справи князів

втягнуто Европу. Ізяслав мандрує до Німеччині, наче по добре відомій йому країні.

Тут, можливо, родинні зв'язки, завдяки численним шлюбам, їде до сакдаського

маркграфа Дедо, з ним до Майнцу, до Генріха IV; в цій офаві Генріх IV двічі

висилав послів до Святослава (один раз — Бургарда, другий — Маґдебурзького

архиепископа Фрідріха); багатства, що їх одержав Генріх IV, допомогли йому в

боротьбі проти папи. Далі — звернення Ізяслава до папи і листи його. Україна вже

увійшла в коло європейських держав.

СВЯТОСЛАВ II (1073—1076)Святослав правив надто короткий час, і

відомості про нього дуже бідні. Серед них можна виділити дві важливі групи

фактів. Насамперед — пробудження громадської думки, з якою Святослав мусів

рахуватися. Носієм такої думки виступив Києво-Печерський манастир, де

скупчилася розумова еліта України. Найбільше значення ц тому манастирі мали

його основоположники — Антоній і Теодогій. За правління Ізяслава його

прихильником був Теодосій. Антоній, як видно, був в опозиції до Ізяслава, не знати

ближче чому; він був на боці Всеслава, і коли 1069 року Ізяслав повернувся до

Києва, Антонія переховував у Чернігові Святослав. М. Грушевський припускав,

що за тих часів до Святослава могло перейти більше людей, незадоволених з

Ізяслава.

Позбавлення Ізяслава престола викликало в Києво-Печерському манастирі реакцію

проти Святослава. Ігумен Теодосій, запрошений Святославом, не прибув до нього

на трапезу, він писав «епистолії», виступав усно, порівнюючи Святослава з Каїном,

і вимагав повороту престола Ізяславові. Святослав примушений був рахуватися з

Теодосієм, запобігав його ласки, виявляв до нього пошану, і досягнув того, що

Їводосій дозволив поминати на єктеніях Святослава, але після Ізяслава. Ці факти

свідчать про те, яке місце належало Києво-Печерському манастиреві та його

ігуменові в Українській державі. З другого боку відчувалася опозиція в Київській

дружині, зокрема в зв'язку з переходом до Києва чернігівської дружини.

Святослав правив не повних три роки; найздібніший з усіх Ярославових синів, він

намагався захопити, якнайбільше земель, прагнув єдиновладдя.

До історії перейшов він як книголюб, подібно до Ярослава, і з його ім'ям зв'язані

два Збірники — 1073 та 1076 років. Обидва Збірники переписав якийсь Іван, а

може це були два різні Івани. На другому є примітка, що переписано його «из

многих книг княжих». Зміст їх — переклади різного роду статтей з болгарських та

грецьких оригіналів. Збірник 1076 р. прикрашений чудовими міні-ятюрами, серед

них — портретне зображення Святослава з родиною. Збірник 1073 року укладений

був власне не Святославом, а ще Ізяславом.

Року 1077 великокнязівський престол посів Всеволод. Чернігів він віддав синові

Володимирові, а Волинь — Олегові Святославичеві. Діставши вістку про смерть

Святослава, Ізяслав, з допомогою Бо-леслава II, рушив на Україну. Всеволод без

боротьби передав йому великокнязівський престол.

ІЗЯСЛАВ (1077—1078). Третє правління Ізяслава (1077-1078) виповнене

боротьбою з молодшими князями-«ізгоями». Перший конфлікт з ними стався ще за

володіння тріюмвірату, 1064 року, коли Ростислав Володимимирович, заволодівши

Тьмутороканню, вигнав звідти Гліба Святославича, але незабаром був отруєний

корсунським греком: мабуть, він втручався в справи Криму. В момент повороту

Ізяслава князів-«ізгоїв» стало більше, і вони завзято допоминалися своїх прав.

Тьму-торокань стала свого роду Запоріжжям, куди тікали молоді князі з-під опіки

дядьків і де збирали сили для боротьби. На зміну гегемонії Києва виступає

сепаратизм окремих земель.

Року 1078 вибухла перша війна між старшими і молодшими князями. Всеволод

здобув від Ізяслава Чернігівщину, якою колись володів Святослав. Це викликало

похід Святославичів, яких підтримали інші «ізгої». На допомогу взяли вони

половців — явище, що стало постійним у князівських війнах. На Нежатиній ниві —

урочищі біля Чернігова — стався бій, в якому загинули Ізяслав і молодий князь-

«ізгой» Борис Вячеславич.

У «Слові о полку Ігоревім» зворушливо згадується цю трагічну битву, а літописець

присвятив Ізяславові цілий панегірик, забуваючи й розправу з киянами року 1068, і

те, що 1078 року правда була ва боці Боріса та Олега, а не їхніх стриїв.

ВСЕВОЛОД (1078—1093). Останній з Ярославичів, Всеволод об'єднав під

своєю владою Київ, Чернігів, Смоленськ, Переяслав, землі над Волгою і прагнув

поновити єдність Київської держави. Однак, все правління його виповнено було

боротьбою з «ізгоями», число яких незаконно збільшено синами великого князя

Святослава. У боротьбі з ними головним діячем був талановитий син Всеволода —

Володимир Мономах. Поза владою Всеволода залишалися Полоцьке князівство, де

князював Всеслав, землі Ізяславичів: Володимир, Туров і Пинськ (Ярополка) та

Новгород (Святополка) і Галичина, де князювали в Перемишлі, Теребовлі та

Звегіигороді три брати Ростиславичі: Рюрик, Володар і Василько. Про них дійшло

небагато вісток, але видно, що вони завзято боронили свої землі від Угорщини,

Польщі, Волині.

Володар і Василько року 1084 заволоділи Володимиром, що належав Ярополкові.

Володимир Мономах відібрав його від Ростисла-вичів і передав знов Ярополкові.

Це викликало ненависть між Ростиславичами та Ярополком, і року 1087 по дорозі

до Звенигороду Ярополка вбив скритовбивник, який втік до Перемишля, до князя

Рюрика. Це викликало підозру, що в злочині брали участь Ростиславичі. Всеволод

закінчив тим, що закріпив за Ростиславичами все Підкарпаття з Теребовлею.

Частина Волині з Володимиром, що звалася пізніше Володимерія, дісталася, згідно

з волею Всеволода, «ізгоєві» Давидові Ігоревичеві. Берестя виділено Святополкові

Ізяславичеві: він обміняв Новгород на Турово-Пинську волость.

Святославичі, всупереч усім правам, втратили батьківську спадщину. Гліб загинув