1598 Р. Та польською 1600 року.

Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха або Романа. Для літописця литовські

князі, що збирали та охороняли українські землі, заступили князів з дому Ярослава

Мудрого. В цьому відношенні цікавий Львівський літопис (1489-1649).

Дуже важлива пам'ятка, яка наближається до старого літописання — це

Супрасльський літопис, з виписками із старих літописів; датується він кінцем XV

ст. Цікава тут похвала князеві Костянтинові Острозькому, в якій подекуди можна

завважити ритмічну будову.

Із світських творів можна згадати небагато. Насамперед це славнозвісна

«Александрія» в кількох редакціях, оповідання про Трою, Бову-королевича, пізні

— кінця XVI ст. — оповідання про Трістана та Ізольду, про «сімох мудреців». Всі

вони мали коріння в сербській, італійській, польській, сербо-хорватській літературі.

Єдиною сатирою, що збереглася від XVI ст., с «Промова каштеляна Мелешка», в

якій змальовується сучасний авторові побут панства та двірських кіл.

Новим у XVI от. є віршування: перші видатні вірші походять від Герасима

Смотрицького. Лавренгій Зизаній у граматиці 1596 року подає і теорію віршування.

Перші відомі «думи» датуються початком XVI ст. Так називали епічні пісні, що

оспівували історичні події, хоч часто сюжетом їх були місцеві події, наприклад —

смерть братів Струсів, галицьких шляхтичів, забитих у битві з волохами в 1506 р.

Сюжетом дум були часто татарські напади, полон, страждання бранців в неволі.

Більша частина дум дійшла до нас у переробленому в ХУП-ХУШ ст. вигляді, і

тому тяжко судити про їх первісний зміст. Характеристичне, що нові нещастя

притьмарили переживання попередніх часів, і на Україні забуто «давнини» —

билини київських часів.

У чеській граматиці 1571 року збереглася українська пісня-баляда, сильно

зіпсована, але цікава своїм змістом і формою.

ПРАВО

Вище було вже зазначено, що в перших століттях існування Литовсько-Руського

Князівства панувало в ньому старе «руське» — українське право. На землях

України звичаєве право діяло до кінця XV ст. Великі князі литовські,

проголосивши принцип: «старовини не рухати, новини не заводити», цим не лише

підтвердили українським землям звичаєве право, а й сприяли його розвиткові:

Державні урядовці та суди покликалися на старовину та звичаї.

З Литовсько-Руської доби дійшли пам'ятки законотворчої діяль-ности державних

органів влади. Всі вони, крім Литовського Статуту 3-ої редакції, писані і за змістом

поділяються на: 1) міждержавні й міжнародні договори, 2) привілейні грамоти, 3)

земські устави і 4) кодекси законів.

1) Міждержавні й міжнародні договори. Насамперед — це договори Литовського

Князівства з Пруським і Ливонським орденами, з республіками Новгородською і

Псковською та з Московським князівством: Головне місце серед них належить

договорам Литовського князівства з Польщею. Кревський акт 1385 року встановив

персональну унію Литви та Польщі; Віденська угода 1401 року встановила лише

союз взаємної охорони та безпеки; Городельська угода 1413 року привертала

персональну унію, врешті Люблинська унія 1569 року встановила реальну унію

двох держав.

2) Привілейні грамоти видавалося з кінця XIV до середини XVI ст. Вони були

різноманітні змістом і за браком писаних законів заміняли їх і були деякий час

єдиним джерелом законодавства. Привілеї не нормували загальних прав, а

стосувалися лише окремих осіб або суспільних та етнічних груп. Привілейні

грамоти підривали обов'язковість звичаєвого права й вели до кодифікування

загальнозобов'язуючого права. «Це — найважливіша галузь великокняжої

діяльности», — характеризував ці пам'ятки проф. М. Чубатий. Вони поділялися на

три групи: а) дарчі грамоти, б) привілеї в стислому значенні слова та в) грамоти

охоронного характеру.

а) Дарчі грамоти властиво не належали до привілеїв, бо не звільняли нікого від

загальнозобов'язуючого права. Серед них найбільше значення мали ті, що дарували

нерухоме майно, землі або десятину церквам. Деякі підтверджували акти продажу,

заповіту. Свидригайло дарував права мати свою хорогву, а князеві Острозькому —

право печатати листи червоним воском.

б) Пр її вілеїу стислому значенні — «прівата лекс» — приватний закон. Такими

грамотами князь надавав різні полегші окремим особам або містам, імунітети,

якими державна влада звільняла від державного суду, податків, адміністрації.

Характеристична така грамота Онуфріївському манастиреві р. 1448. Бувало, що

князь переносив на певну особу частину своїх державних прав: право суду,

побирання податків тощо. Наприклад, грамота князеві Жеславському, якою

Великий князь надавав йому міста Мстислав та Мглин з дворами, челяддю,

селянами, боярами, майном і т. п., не залишаючи собі ніяких зверхніх прав. Подібні

грамоти надавано містам після стихійних нещасть. Так, року 1508 Великий князь

звільнив Волинь від поволовщинк, Київ — від ігідвід та тіюнського суду. Окремо

стоять грамоти загального характеру, які показують, як з часткових привілеїв

виростають загальні станові привілеї. Вони поділяються на грамоти шляхті, містам

та жидам.

З шляхетських привілеїв дійшло лише шість: Ягайла з 1387 р., Городельський —