Найпоширеніші токсичні компоненти великомасштабного забруднення Світового океану

Таблиця 1

Забруднюючі речовини	Ступінь біологічної небезпеки	Масштаб поширення
Радіонукліди	++	Глобальний
Стронцій-90	++	Глобальний
Цезій-137	++	Глобальний
Плутоній-238	++	Глобальний
Тритій	++	Глобальний
Церій-144	++	Глобальний
Хлорорганічні токсичні:
ДДТ та його метаболіти	++	Глобальний
Поліхлоровані біфеніли	++	Глобальний
Альдрин	++	Глобальний
Метали:
Метилртуть	++	Глобальний
Кадмій	(+)	Глобальний
Ртуть	++	Глобальний
Свинець	(+)	Глобальний
Цинк	+	Локальний
Мідь	+	Регіональний
Хром	(+)	Локальний
Залізо	()	Локальний
Марганець	()	Локальний
Миш’як	(+)	Регіональний
Нафта та нафтопродукти	+	Глобальний

Ступінь біологічної небезпеки для морських організмів: ++ - сильний; + - значний; (+) – слабкий; () – незначний.

2. Дампінг як один із видів забруднення

Країни, що мають вихід до моря, зловживають мор­ськими захороненнями різних матеріалів і речовин, зокрема ґрунту, бурового шламу, відходів промисловос­ті, будівельного сміття, твердих відходів. Об'єм захоронення становить 10 % від загальної маси забруднюючих речовин, які надходять до Світового океану.

Дампінг – скид та захоронення відходів у морях і океанах.

Явище поширилося внаслідок здатності морського середовища переробляти велику кількість органічних і неорганічних речовин без помітних збитків для якості води. Однак дампінг спричиняє низку негативних явищ:

1) частина забруднюючих речовин перетворюється на розчин, змінюючи якість води, інша – сорбується завислими речовинами та переходить у відклади дна;

2) наявність органічних речовин призводить до швидкої втрати кисню, появи сірководню;

3) підвищується мутність води, що спричиняє заги­бель малорухомих форм бентосу.

Тому при організації і здійсненні дампінгу слід дотримуватися таких вимог:

- оцінювання якості, стану і властивостей (фізич­них, хімічних, біологічних) матеріалів, що захороню­ються, їх токсичності, стійкості, здатності до накопи­чення і біотрансформації у водному середовищі та мор­ських організмах;

- здійснення нейтралізації, знезараження, реутилі­зації відходів (якщо це можливо);

- вибір районів скиду з урахуванням максимально­го розбавлення речовин, мінімального поширення їх за межі скиду, позитивного поєднання гідрологічних та гідрофізичних умов;

- забезпечення віддаленості районів скиду від місць нагулу і нересту риб, від місць життя рідкісних та чут­ливих видів гідробіонтів, від зон відпочинку і господар­ського використання.

На живі організми, які формують гідробіотичні еко­системи, найпомітніше впливають біогенні хімічні ре­човини, пестициди, важкі метали, галогени. Їх наяв­ність призводить до порушення функціонування біо­тичної складової морських екосистем. Реакція морської біоти на дію забруднюючих речовин буває різна: від поступового зменшення розмірів особин, перебудови ензи­матичних систем до нездатності розмножуватися, вимирання організмів.

Загалом антропогенне забруднення зумовлює різні негативні явища, зокрема накопичення хімічних токсичних речовин в біоті; мікробіологічне забруднення прибережних районів моря; зниження біологічної продуктивності; прогресуючу евтрофікацію; виникнення мутагенезу та канцерогенезу; порушення стійкості екосистем.

Небезпечні екологічні наслідки залежать не тільки від рівня забруднення, періоду існування забруднюю­чих речовин та процесів їх розсіювання і трансформа­ції, а й обумовлені можливістю акумуляції хімічних сполук у морських організмах та передавання їх трофіч­ними (харчовими) ланцюгами.

Сучасні урбанізація і виробництво сприяють зрос­танню рівня забруднення вод Світового океану. Щоріч­но в його води надходить величезна кількість шкідли­вих речовин, деякі компоненти вже спричиняють ве­ликомасштабне забруднення. Ці процеси призводять до зменшення його біологічної продуктивності, скоро­чення надходження кисню до світового кругообігу ре­човин.