9.4. Методи нейтралізації фінансових ризиків
Механізм нейтралізації фінансових ризиків оснований на використанні сукупності методів і прийомів зменшення можливих фінансових втрат (рис. 9.6). Їх вибір в процесі ризик - менеджменту в значній мірі залежить від специфіки підприємницької діяльності суб'єкта господарювання, стратегії досягнення пріоритетних цілей, конкретної ситуації.
До основних механізмів нейтралізації фінансових ризиків відносяться: уникнення ризику; утримання ризику (в поєднанні з внутрішнім страхуванням); мінімізація ризиків (шляхом диверсифікації, лімітування, хеджування); передача ризику (тобто
зовнішнє страхування). Розглянемо вищезгадані методи і прийоми більш детально.
Рис. 9.6. Механізми нейтралізації фінансових ризиків
Уникнення ризику полягає у розробці заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів перш за все слід віднести відмову від здійснення фінансових операцій з надмірно високим рівнем ризику. Але водночас при цьому підприємство втрачає запланований дохід і прибуток від операції, тобто виникає ризик упущеної вигоди. Тому використання такого способу розв'язання ризику повинно здійснюватися дуже виважено з урахуванням наведених на рис.9.7. умов.
Рис. 9.7. Умови прийняття та уникнення фінансових ризиків
Для уникнення окремих видів фінансових ризиків можуть використовуватися специфічні заходи, спрямовані на нейтралізацію самої причини виникнення ризикової ситуації. Так, наприклад, для нейтралізації ризику втрати фінансової стійкості необхідно відмовлятися від надмірного позикового фінансування. Для уникнення ризику неплатоспроможні потрібно утримуватися від створення надмірних неліквідних активів.
Депозитний і процентний ризики можна уникнути шляхом відмови від зберігання грошових коштів на депозитних рахунках та їх вкладення у короткострокові цінні папери (але при цьому виникає не тільки ризик упущеної вигоди, але й інфляційний ризик).
Диверсифікація фінансових ризиків полягає у зменшенні рівня їх концентрації . Цей метод ризик-менеджменту використовується лише для уникнення негативних наслідків несистематичних (специфічних) ризиків, які залежать від самого підприємства. Незалежно від того, який ризик мінімізується за допомогою диверсифікації, принцип ризик-менеджменту єдиний - максимально розподілити грошові вкладення між різноманітними активами для того, щоб уникнути значних фінансових втрат у випадку, коли окремі активи стають збитковими під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.
В залежності від конкретних напрямків і видів діяльності підприємство може використовувати диверсифікацію з метою зменшення наступних видів ризику:
виробничий ризик (диверсифікація видів діяльності і асортименту продукції);
депозитний ризик (диверсифікація депозитного портфелю шляхом розміщення вільних залишків грошових коштів не в одному, а декількох банках);
кредитний ризик (диверсифікація кредитного портфелю шляхом надання відстрочок платежу більшому колу покупців продукції з одночасним лімітуванням розміру кредиту в розрахунку на одного клієнта);
валютний ризик (диверсифікація валютного портфелю шляхом формування "валютної корзини" з метою уникнення ризику вибору валюти);
ризик фінансового інвестування (диверсифікація портфеля цінних паперів за видами фінансових інструментів, строками інвестицій, галузями та регіонами діяльності емітентів і т.і.);
ризик реального інвестування (диверсифікація портфеля інвестиційних проектів за строками, регіонами, галузями і т.і.).
Разом з тим , диверсифікація не виключає можливості фінансових втрат у випадку зміни політичної і економічної ситуації, законодавства, ринкової кон'юнктури, підвищення рівня інфляції і т.і.
Лімітування здійснюється шляхом встановлення відповідних фінансових нормативів (лімітів) по окремих напрямках фінансової діяльності з метою фіксації можливих фінансових втрат на допустимому для підприємства рівні. Перелік нормативів (лімітів) залежить від виду ризику, що лімітується.
В практиці ризик-менеджменту найчастіше лімітуються наступні види фінансових ризиків:
ризик втрати фінансової стійкості (шляхом встановлення граничного розміру і частки позикового капіталу на різних стадіях життєвого циклу підприємства);
ризик неплатоспроможності (шляхом лімітування мінімального розміру і частки активів у вигляді готових засобів платежу і високоліквідних фінансових інструментів);
кредитний ризик (шляхом встановлення граничної суми комерційного (товарного) кредиту в розрахунку на одного клієнта та максимально можливої суми дебіторської заборгованості підприємства з урахуванням розміру сформованого резервного капіталу);
депозитний ризик (шляхом встановлення максимального розміру вкладу, що може розміщуватися в одному банку);
інвестиційний ризик (шляхом лімітування максимального розміру вкладень в цінні папери одного емітента).
Хеджування фінансових ризиків передбачає зменшення імовірності їх виникнення за допомогою деривативів або похідних цінних паперів (ф'ючерсів, опціонів). Механізм хеджування полягає у проведенні протилежних фінансових операцій з ф'ючерсними контрактами та опціонами на товарній і фондовій біржі. Схема здійснення хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів проілюстрована на рис.9.8.
У випадку хеджування за допомогою опціона розмір можливих фінансових втрат лімітується на рівні премії (ціни опціона). Сплата премії дає право вибору: здійснювати операцію на заздалегідь встановлених умовах, або краще від неї відмовитися і таким чином нейтралізувати ризик.
Розподіл ризиків здійснюється шляхом часткової передачі ризиків окремим партнерам, задіяним у проведенні ризикової операції. Як правило, контрагентам передаються ті ризики, які від них залежать.
Рис. 9.8. Схема здійснення хеджування ризику за допомогою фючерсних контрактів
Умови розподілу ризиків регламентуються відповідними угодами. За допомогою розподілу можна мінімізувати наступні ризики:
інвестиційний ризик (шляхом передачі підрядчикам ризиків, пов'язаних з будівництвом; банкам - ризиків, пов'язаних із своєчасним кредитуванням і т.і.);
комерційний ризик (шляхом передачі постачальникам сировини частини ризиків, пов'язаних з її можливими втратами під час доставки);
виробничі ризики (при застосуванні оперативного лізингу лізинговій компанії передається ризик фізичного та морального старіння основних виробничих фондів);
кредитний ризик (при рефінансуванні дебіторської заборгованості за допомогою факторингу, обліку векселей, форфейтингу ризик неповернення боргів передається банку чи факторинговій компанії).
Внутрішнє страхування полягає у формуванні підприємством ризикового капіталу у формі:
резервного фонду;
спеціальних цільових резервних фондів (фонду уцінки товарів, фонду погашення безнадійної дебіторської заборгованості і т.і.);
резервних статей у капітальних і поточних бюджетах;
страхових резервів по окремих видах оборотних активів;
залишка нерозподіленого прибутку минулого і звітного року.
Крім того часткова компенсація можливих втрат може здійснюватися за рахунок отриманих штрафних санкцій, а також шляхом вимоги додаткового доходу (премії за ризик) від контрагентів при високому рівні ризику.
Якщо сформованих резервів власних грошових коштів не вистачає для компенсації можливих фінансових втрат, ризик утримувати недоцільно. Його краще передати страховій компанії. У випадку зовнішнього страхування ризиків фінансовий менеджер повинен обгрунтувати прийнятне для підприємства співвідношення між страховою премією ( платою за страхування ризику) і страховою сумою ( сумою страхового відшкодування по договору страхування). При цьому потрібно враховувати розмір франшизи - мінімальної суми збитку страхувальника, що не компенсується страхувачем.