12. Уроки для України

З початком промислової революції високі темпи зростання на душу населення асоціюються з технологічними нововведеннями. Завдяки їм розвинуті країни підтримували темпи зростання в індустріальну епоху в середньому від 1% до 3% у рік. У теж час, країни, що були в положенні «наздоганяючих» домагалися більш високих темпів у порівнянні з країнами-лідерами. Так, у першій половині 20-го століття темпи зростання Швеції, що «наздоганяла» Великобританію, США, Німеччину і Францію, склали 2%-3%, у той час як у країнах-лідерах вони склали в середньому 1,5 %. Темпи зростання в післявоєнній Європі склали близько 4% на душу населення. Японія домоглася темпів зростання на рівні 8%-9%, а «азіатські тигри» у 1990-ті роки близько 10%.

В Україні в останні роки спостерігається стійка тенденція підйому економіки. Але, нам не слід забувати про загрозу «загасання» темпів зростання. Історія свідчить, що як тільки країни, що наздоганяють, наближалися до основних показників розвитку країн-лідерів, темпи їхнього зростання починали знижуватися і наближатися до відповідного середнього показника економічного зростання країн-лідерів. Це відбулося з Німеччиною і Японією, коли вони наблизилися в 80-х роках 20-го століття до показників США. Це ж сталося з «азіатськими тиграми» у 1990-х роках [Turner А., 2000].

Крім того, самі по собі темпи зростання не вказують на якісну сторону економічного зростання. Щоб отримати користь від нових іноземних технологій, власна економіка країни має бути гнучкою й здатною сприймати нове. Щоб вона була такою, слід підвищити рівень власних досліджень і галузевих технологій. Розвинуті країни активно розвивають цей базис, починаючи із 1960-х рр. Отже, “випереджальна” модель розвитку - це не тільки високі темпи економічного зростання, але й якісний склад чинників економічного зростання, які на жаль відсутні в Україні, а її промисловість продовжує розвиватися на базі старих технологічних укладів.

В основі процесу глобалізації, про що мова йшла вище, лежать, перш за все, економічні чинники розвитку країн. Одним із них є системність економіки. Так, економіки передових країн, по мірі збільшення світової торгівлі і вивозу капіталу перестали утворювати закінчені внутрішні цикли. Але залишилася системність. Економіки Західної Європи та Північної Америки розвивалися природним чином, коли розвиток кожного елементу економічної системи країни підштовхував до розвитку всі інші елементи. Однак, виробничі одиниці та зв'язки між ними в країнах, що розвиваються, не складають системи, що перешкоджає появі внутрішніх рушійних сил, які могли б підштовхувати самостійний розвиток цих економік. Окремі заводи західних фірм на їхній території - це ті елементи, що витягнуті з систем західних економік. Тобто, в інших частинах світу розвивалися окремі елементи систем передових країн. Ці елементи ніколи не утворювали внутрішніх систем на території перебування ТНК. Таким чином, у відсталих країнах ніколи не з'являлося ефекту системності, що породжує внутрішні сили, які могли б підштовхнути внутрішній розвиток економіки. Без цього економіки цих країн були приречені бути завжди «на буксирі» у передових економік, а отже бути завжди у рядах відстаючих.

Як діяти Україні в умовах транснаціоналізації економіки і формування глобальної економіки знань? З урахуванням світових тенденцій і внутрішніх політико-економічних умов мова, напевно, повинна йти про використання переваг економічних систем країн Центру, адже саме економіка знань надає шансів країні вийти на випереджальну траєкторію розвитку. В економіці знань ключовою формою капіталу стає інтелектуальний капітал. Однак лише його наявності сьогодні уже замало. В контексті зростання глобальної конкуренції і прискорення інновацій фірми зіштовхуються з неціновими факторами конкуренції. Це означає, що найбільш важливим фактором для окремих фірм, регіонів і країн є уже не наявність даного набору здібностей, а здатність отримувати нові здібності ефективно [Lundvall B.-E., Borras S., 1996].

23