5. Уроки для України

Таким чином, розглянуті вище особливості сучасного етапу глобалізації вказують на необхідність подальшого аналізу проблем і протиріч цього феномену. Головними із питань, що стоять сьогодні перед Україною є наступні: як же діяти країні, яка відстала від передових націй, в умовах, коли уже не кон’юнктура світових ринків, а стратегія у геоекономічному просторі визначає успіх і виживання цілих національних анклавів, та чи є надія перебороти розрив за роки і десятиліття, а не покоління? [Кочетов Э.Г., 2001; Косолапов Н., 2005].

Одну із стратегій, що дає відповідь на цей глобальний виклик пропонує російський дослідник Е. Кочетов. Особливості сучасної стадії розвитку світової економіки, на його думку, поставили перед багатьма країнами питання, якого не існувало раніше: пізнати природу глобальності, та передбачивши траєкторії її розвитку, “згладити” її вплив на національні економіки (як перша фаза пізнання природи транскордонних потоків), а потім (на наступній фазі) перейти до повільного вплетення своїх національних систем в ці транскордонні потоки з метою отримання стратегічних ефектів. У випадку ж ігнорування глобальних світових процесів і тенденцій, вибудовування у традиційному режимі своєї національної стратегії розвитку, навіть довгострокової (10-15 років), можна в один момент втратити усе [Кочетов Э.Г., 2001].

Європейські науковці підкреслюють необхідність врахування зростаючого тиску конкуренції та змін у інноваційному процесі, який значно прискорився у сучасних умовах. Зміни в цих двох важливих параметрах економічного зростання мають важливий сенс для державної політики, особливо для інноваційної політики на регіональному, національному і європейському рівнях, оскільки, сьогодні ключовим чинником економічного процвітання стають не наявна база знань, не можливості доступу до інформації як такі, а здатність економічних і продуктивних агентів використовувати їх оптимально, швидко пристосовуючись до будь яких змін в ринкових умовах, і розвиваючи нові можливості, коли наявні переваги (минулі можливості) стають застарілими [Lundvall B.-A., Borras S., 1998].

Ці проблеми не нові для України. У рамках реалізації національної стратегії соціально-економічного розвитку країни наша держава з 2002 року намагається здійснити перехід до інноваційної моделі економічного зростання, здатної підтримувати динамічний і стійкий розвиток економіки. У національній стратегії соціально-економічного розвитку країни до 2015 року вперше заявлено про формуванням „випереджальної” моделі розвитку. Одним із ключових завданням економічної політики України стає також створення відповідних умов для підвищення конкурентоспроможності економіки на інноваційних засадах.

Однак, як свідчить проведений вище аналіз, головною проблемою, що стоїть перед науковцями, політиками і урядовими структурами нашої країни, стає не тільки розробка і реалізація чинників, здатних здійснити утвердження інноваційної економіки. На сучасному етапі глобалізації національні економіки та їх внутрішні ринки ще не втратили свого значення, а уряди ще зберігають достатній потенціал для втілення в життя національної стратегії розвитку. Тому, необхідні заходи і інструменти державної економічної політики, здатні сформувати „випереджальну” модель інноваційного розвитку, притому, - до моменту формування останньої фази глобалізації – супратериторіальності. Тобто, всі ці заходи можливо буде здійснити тільки до моменту зміни ролі самого інституту держави, у період, коли вона ще зможе утримувати економічний, інформаційний, правовий, соціальний, політичний і культурний простір країни від їх входження у відповідні глобальні простори розвинутих “країн-систем”.