17.2 Особливості конкуренції і співробітництва в умовах транснаціоналізації економіки

6. Транснаціоналізація економіки

Сучасні тенденції розвитку економіки України, які значною мірою будуть визначатися процесами євроатлантичної інтеграції, потребують осмислення з точки зору процесів і змін під впливом глобалізації. Як відомо, процес інтернаціоналізації економіки привів до виходу національних інтересів за національні кордони, та до розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) по освоєнню “чужих” територій. Тому, виходячи із припущення, що транснаціоналізація є визначальним чинником розвитку процесу глобалізації економіки і її сучасним етапом, зупинимося, більш детально, на аналізі її характерних рис.

Сучасні тенденції глобалізації важко зрозуміти без урахування ролі ТНК у світовій економіці, оскільки їх частка у виробництві світового продукту перевершує частки більшості країн світу, а їх вплив на національні економіки стає все більш і більш масштабнішим.

Перехід на стадію транснаціоналізації ознаменувався утвердженням такої системи світового устрою, при якій ТНК контролюють до половини світового промислового виробництва, близько 65% зовнішньої торгівлі, а також приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології і «ноу-хау». Велика частина платежів, пов’язаних із трансфертом нових технологій, здійснюється усередині ТНК: у США їхня частка складає 80%, у Великобританії – 90. Ядро цієї транснаціональної системи складають близько 500 ТНК, що володіють практично необмеженою економічною владою. При цьому в розвинутих країнах у кожній галузі домінуюче положення займають усього два-три супергіганти, що конкурують між собою на ринках усіх країн [Мовсесян А., Огнивцев С., 1999].

Економічна могутність ведучих ТНК перевершує ВНП більшості країн світу, до яких належить і Україна. Так, на кінець XX століття Україна відставала за обсягом щорічного ВНП не тільки від розвинутих держав - традиційних лідерів міжнародної конкуренції, але і від таких країн, як Iспанія, Бразилія, Мексика, Південна Корея, Iндія, Аргентина, Туреччина і Таїланд. ВНП України також був меншим за щорічні продажі таких компаній, як General Motors, Ford Motor і Exxon [Кочетов Э.Г., 2001].

Вплив на “приймаючі” країни визначається не тільки обсягами виробництва, експорту і прямих іноземних інвестицій, але і стратегіями, які вони використовують при просуванні прямих іноземних інвестицій та розміщенні за кордоном своїх виробництв. Вихід капіталу за границі національних держав відповідає основним стратегічним установкам суб'єктів ринку, до спонукальних мотивів яких при здійсненні прямих закордонних інвестицій можна віднести [Мовсесян А., Огнивцев С., 1999]: прагнення до технологічного лідерства, що в сучасному світі є основою конкурентної переваги на ринках; оптимізація розміру корпорації і економія від масштабу організації, що уже неможливо здійснити у вузьких рамках національних ринків; доступ до іноземних природних ресурсів для надійного забезпечення власного виробництва іноземною сировиною; боротьба за нові, у тому числі й іноземні ринки збуту, подолання імпортних бар'єрів; зниження собівартості і збільшення конкурентоздатності своєї продукції за рахунок розосередження виробництва і раціоналізації окремих операцій відтворювального процесу; впровадження єдиної системи управління підприємствами корпорації, організація внутрішнього ринку, створення рекламно-інформаційної мережі; встановлення міцного контролю за ринками іноземних держав не тільки через філії материнських компаній і змішані підприємства, але і за допомогою союзу з політичними елітами, через які здійснюється багатоаспектний вплив на приймаючі держави; раціоналізація оподатковування за рахунок використання специфічних рис податкових систем країн, у яких працює корпорація.

Цей перелік можна доповнити, як буде показано нижче, стратегіями створення міжнародних альянсів, промислових кластерів, інноваційних мереж і інших сучасних форм організації і розвитку бізнесу, що дозволяють отримати доступ до кваліфікованої робочої сили, нових знань і технологій.