§ 2. Ліцензійний договір

2.1. Поняття та загальна характеристика ліцензійного договору

Ліцензійний договір – це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК).

При цьому необхідно враховувати як положення ЦК, так і спеціального закону, який регламентує відносини, що виникають з приводу саме того об’єкта, стосовно якого укладається договір. Це цілком закономірно, оскільки ЦК дає загальні положення стосовно всіх об’єктів інтелектуальної власності, а особливості зазначаються у спеціальних нормативних актах.

У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добровільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелектуальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які можуть використовувати належний йому результат творчої діяльності. Тобто, укладаючи ліцензійний договір, правовласник ніби знімає з контрагента встановлену законодавством заборону на використання зазначеного об’єкта інтелектуальної власності.

Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності), а об’єктом – винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи порода тварин, об’єкт авторського права чи суміжних прав.

Таким чином, якщо у вигляді договору оформляється дозвіл на використання запатентованих об’єктів інтелектуальної власності, об’єктів авторського права чи суміжних прав, за своєю природою це буде ліцензійний договір, незалежно від того, яку назву дадуть йому сторони.

Наприклад, як в літературі, так і на практиці досить широкого поширення набула класифікація авторських договорів на видавничий, сценарний тощо. Таке розмежування договорів у сфері інтелектуальної власності проводиться в залежності від сфери застосування творів науки, літератури чи мистецтва. Однак у будь-якому з цих випадків кожен з цих договорів охоплюється поняттям ліцензійного договору, оскільки надається право на використання об’єкту авторського права. Про це свідчить, зокрема положення ч. 8 ст. 1109 ЦК, відповідно до якої, якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. З позиції наведеної класифікації ця умова характерна для видавничого договору і направлена вона на захист прав особи, яка має майнові авторські права.

При укладенні договорів у сфері інтелектуальної власності необхідно мати на увазі, що предметом договору на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору (п. 3 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Деякі особливості має ліцензійний договір на торговельну марку. Оскільки основна функція торговельної марки – розрізняльна, тривалий час не допускалося укладення ліцензійного договору по відношенню до зазначеного об’єкту інтелектуальної власності. Однак на сьогодні існує своєрідний законодавчий компроміс – можна надати право використання торговельної марки зацікавленій особі при умові відсутності негативних наслідків для споживачів. Забезпечується це шляхом закріплення істотної умови: ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови (ч. 8 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

У зв’язку з наявністю контролю за використанням торговельної марки споживач може бути впевненим, що у цьому випадку товари виготовляються і послуги надаються за тими ж нормами і критеріями, що і ліцензіаром. Недотримання цієї умови ліцензіатом негативно вплине перш за все на ділову репутацію власника охоронного документу, а тому останній зацікавлений в здійсненні контролю за якістю результатів діяльності, що випускаються під його торговельною маркою. Таким чином, у випадку укладення ліцензійного договору для споживача розрізняльна функція торговельної марки змінюється функцією гарантії певної якості.

Однак, слід враховувати, що якщо все ж таки ліцензіат неналежним чином виготовив товар чи надав послуги, то відсутній законодавчий механізм висунення претензій споживачем безпосередньо до власника майнових прав на торговельну марку. У цьому випадку відповідальність настає на загальних підставах: перед споживачем відповідає в залежності від укладеного договору – продавець, виготовлювач, підрядчик тощо.

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар і ліцензіат, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Ліцензіар – це особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності (особа, яка має майнові авторські чи суміжні права, власник охоронного документу на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин).

Ліцензіат – це особа, якій надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).