- •Розділ vі. Договори у сфері інтелектуальної власності
- •Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності
- •§ 1. Загальні положення про цивільно-правовий договір
- •§ 2. Поняття та види договорів у сфері інтелектуальної власності
- •§ 3. Форма договорів у сфері інтелектуальної власності та їх державна реєстрація
- •Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері інтелектуальної власності
- •§ 1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності
- •Поняття та загальна характеристика ліцензії в сфері інтелектуальної власності
- •1.2. Види ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності
- •§ 2. Ліцензійний договір
- •2.1. Поняття та загальна характеристика ліцензійного договору
- •2.2. Зміст ліцензійного договору
- •§ 3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
- •§ 4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
- •§ 5. Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
- •5.1. Договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інтелектуальної власності
- •5.2. Договір про передачу ноу-хау
- •5.3. Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб’єктів авторського права і суміжних прав
§ 4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності – це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).
Так, відповідно до п. 6 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу як частини авторської винагороди.
Оскільки мова йде про створення об’єкта інтелектуальної власності, то творець за загальним правилом зобов’язаний виконати замовлення особисто.
Як уже зазначалося, цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв’язку з цим інколи виникає питання, чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об’єкт інтелектуальної власності.
Важливо проводити розмежування між розпорядженням уже наявними суб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об'єкти. У договорі про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності мова не йде про відчудження майнових прав. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить про виникнення майнових прав у замовника чи творця в момент укладення договору. Сторони лише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору.
Аналогічний приклад можна навести з галузі сімейного права. Так, за загальним правилом майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Однак особи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договір, у якому передбачити інший механізм розподілу прав на нажите в майбутньому майно. У цьому випадку при розділі майна буде застосовуватися не норма Сімейного кодексу України, а погоджений брачующимися порядок розподілу прав. І таких аналогів можна приводити багато.
Таким чином, положення актів цивільного законодавство в силу їх диспозитивності надають право сторонам самостійно встановлювати правила, за якими у наступному будуть розподілені майнові права на новостворені об'єкти. Однак, якщо сторони договору не скористалися цим правом, то застосовується загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Виключенням з цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК). Такий підхід обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об’єкт інтелектуальної власності нерозривно пов’язаний з матеріальним носієм.
Проаналізувавши загальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленням об’єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об’єкт.
До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК).
Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК).
