2. Поняття, функції та класифікація податків

Термін “податок” може розглядатися як правова і як прикладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на перехід права власності від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місцевого).

При визначенні податку як прикладної категорії фактично визначаються всі його основні ознаки. Як прикладна категорія податок становить нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов'язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.

Наш законодавець не робить різниці між податками і іншими обов'язковими платежами. Стаття 2 Закону «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 року встановила, що «під податком, збором, іншим обов'язковим платежем до бюджетів і внеском до державних цільових фондів розуміється обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України».

Які ж функції виконують податки у суспільстві? У податках вони похідні від функцій фінансів, реалізують ті ж завдання, але в більш вузьких межах [9, c. 4-6].

Функції податків повинні відбивати їх суттєвість. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат.) — державна казна). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюджету, для задоволення суспільних потреб. В період становлення буржуазної держави ця направленість податків визнавалася єдиною. Проте до кінця XX ст. нова концепція податків визнає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки розглядаються вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.

Регулююча функція податку слугує своєрідним доповненням попередньої і скерована як на регулювання виробництва, так і на регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Проте податкове регулювання — надто складний механізм впливу, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівня прибутковості тощо.

Розподільна функція податку являє своєрідне віддзеркалення фіскальної: наповнити казну, щоб потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою функцією, і в одній дії можуть проявлятися обидві. Наприклад, непрямі податки, які регулюють споживання, створюють основи для перерозподілу коштів від одних платників до інших (акциз на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного (перерозподілу) розподілу за допомогою податків.

Стимулююча (дестимулююча) функція податку створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, діяльності.

Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування. Інколи цю функцію характеризують як підвид третьої.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися [12, c. 17-18].

Розподіляючи види вилучень в бюджет і зупиняючись на характеристиці податків, важливо виділити їх основні ознаки:

І. Вид платежу, що регулюється актом компетентного органу державної влади.

2. Близько до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В основі цієї ознаки податку закладено односкерований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість внесених коштів. Це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Надані кошти (кожного платника) скеровуються на задоволення суспільних потреб.

3. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки. Це означає сплату податку, яка не зв'язана ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш чітко характеризують суттєвість податків.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку. Таким чином, формується немовби розмитий грошовий фонд держави. Зрозуміло, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок на промисел; податок з власників транспортних засобів тощо).

5. Податок — це платіж, що надходить в бюджет відповідного рівня чи цільовий фонд. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється у відповідності з бюджетним законодавством і може проводитися двома основними шляхами: закріпленням податку за певним бюджетом чи розподілом його між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податку припускає неможливість законного відхилення від нього (крім пільг, закріплених в нормативному акті). У платника немає вибору: сплачувати або не сплачувати, у нього єдиний законний шлях — перерахування податку в бюджет (хоча цей шлях не завжди обирається ним). Обов'язковість відображається навіть у першочерговості податкових платежів.

7. Безвідплатний характер податку, мабуть, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. В кінцевому підсумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава реалізує потреби, в яких зацікавлено суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта) і в ньому розумінні податки нібито повертаються до платника.

Сукупність податків вимагає їх систематизації за певними підставами. Зупинимося на головних.

1. Залежно від платника:

А. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо).

Б. Податки з фізичних осіб (подоходний податок, подана промисел тощо).

В. Змішані — податки, що справляються з юридичних і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельний податок тощо).

2. Залежно від форми обкладання:

А. Прямі (подоходно-майнові — податки, що справляються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об'єкту обкладання і включаються в ціну товару та сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, в свою чергу, поділяються на:

а) особові — податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від одержаного ним прибутку (доходу) і які враховують платоспроможність платника;

б) реальні {англ.) — майно) — податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить прибуток, що припускає середній рівень прибутку.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що справляються в процесі використання матеріальних благ, що визначаються розміром споживання, включаються у вигляді добавки до ціни товару, які сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній становить платника реального. Саме критерій поєднання юридичного і фактичного платника є основним при розподілі податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний платник співпадає в непрямому — ні.

Ще одне важливе зауваження міри розподілі прямих і непрямих податків — участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі — тільки (на стадії реалізації і як добавка до ціни товару.

Таким чином, податки — це обов’язкові, за юридичною формою індивідуально безвідплатні, нецільові, безповоротні, безумовні платежі юридичних і фізичних осіб, що встановлені органом законодавчої влади або органом місцевого самоврядування для зарахування в державний чи місцевий бюджет або в цільовий фонд у точно визначеному розмірі і терміні [5, c. 95-97].