3. Податкове право, податкові правовідносини

Значимість відносин, які виникають при зборі податків, величезна, тому держава ретельно регулює їх за допомогою правових норм. Сукупність цих норм складає податкове право.

Податкове право — частина фінансового, але податкові правові норми мають певні особливості. Податкові відносини визначають рух коштів від платника до відповідних централізованих фондів у формі податкових платежів. Відносини суб'єктів при сплаті податків складають певні групи:

1) між державою і податковими органами;

2) між податковими органами і платниками;

3) між державою, податковими органами і фінансово-кредитними установами по акумуляції податкових платежів.

Податкове законодавство України розгалужене, бо включає закони по всіх видах податків, інструкції Головної державної податкової адміністрації, їх численні .листи, телеграми тощо. Але є і так званий основний закон, що встановлює види усіх податків, обов'язкових платежів, принципи і систему оподаткування. Це Закон України «Про систему оподаткування».

Податкові закони і підзаконні податкові акти називають елементи податкового механізму, які можна поділити на дві групи:

1. Основні — головні характеристики податку, без яких неможливо уявити відповідний податковий механізм:

а) платник податку; б) об'єкт оподаткування; в) ставка податку.

Фактично на підставі цих елементів можна мати загальне поняття про податок. Відсутність будь-якого з цих елементів залишає питання відкритим і повністю невизначеним.

2. Додаткові — необхідні характеристики податку, що розкривають специфіку податкового механізму і його використання:

а) пільги по оподаткуванню; б) особливості обчислення об'єкта; в) бюджет чи фонд, куди поступають податкові платежі; г) терміни і періодичність перерахування податку.

Відносини, які виникають у галузі податків, регулюються як і всі фінансові відносини, фінансово-правовими нормами і набувають форми податкових правовідносин [7].

Головною характеристикою будь-якого податку є його платник. Доволі часто в літературі й на практиці ототожнюються поняття «суб'єкта податкових правовідносин», «суб'єкта податку» і «платника податку», але вони не завжди збігаються.

Головним критерієм розрізнення суб'єкта податку і носія податку є принцип юридичного чи фактичного обов'язку сплати податку. Якщо суб'єкт податку характеризується юридичним обов'язком перерахування податку до бюджету, то реальні засоби, тобто кошти для цього надає платник. Так, суб'єкт та носій податку можуть збігатися (в основних видах прямих податків) і не збігатися при непрямому оподаткуванні. Наприклад, при сплаті податку на додану вартість перераховує кошти в бюджет особа, що реалізувала товар (роботу, послугу), але за рахунок грошей, одержаних у покупця (інколи — споживача) — носія, який і буде реальним, а не формальним платником податку.

Отже, суб'єкт оподаткування — особа, що реалізує юридичний обов'язок сплати податку.

Носій податку — особа, що реально сплачує податок, на яку надходить остаточний податковий тиск у вигляді кінцевого споживача.

Платниками податків, зборів і інших обов'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких законодавством покладено обов'язок сплачувати податки і інші обов'язкові платежі (Ст. 4 Закону «Про систему оподаткування»).

Платник може реалізовувати свої обов'язки по сплаті податку або безпосередньо, або через представника, який представляє його інтереси.

Розроблено правовий механізм точного обліку платників податку. Цьому сприятиме Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів» від 22.12.94 р., який вступив у дію з 01.01.96 р. Цей механізм полегшує облік платників і внесення ними платежів.

Подібний механізм запроваджено і для юридичних осіб. Ці положення впроваджені постановою Кабінету Міністрів від 22.01.96 р. № 118 «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України».

В основу обчислення певного податку з конкретного платника податковою юрисдикцією держави, що представляє платник, або на території якої здійснює діяльність, покладені два критерії: резидентства і територіальності.

Принцип резидентства (постійного місця знаходження поділяє всіх платників на дві групи:

а) резиденти — особи, що мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі та підлягають оподаткуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

б) нерезиденти — особи, що не мають постійного місця знаходження в державі, і підлягають оподаткуванню тільки з прибутку одержаного на даній території та несуть обмежену податкову відповідальність.

Розподіл на резидентів і нерезидентів здійснюється на підставі трьох принципів:

І) постійного місцеперебування на території держави (частіше всього це кількісний критерій — 183 доби);

2) джерела, з яких одержують доходи;

3) межі податкової відповідальності (обов'язку): повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела прибутку. При цьому оподаткуванню в даній країні підлягає тільки прибуток, здобутий на її території, тоді як прибуток, одержаний за її межами, звільняється під податків в даній країні.

Об'єкт оподаткування можна визначити як прибуток чи його частину, вартість деяких товарів, майно платників, окремі види їх діяльності, додаткову вартість і інші об'єкти, встановлені законодавчими актами.

Закон України «Про систему оподаткування» у вигляді об'єкта оподаткування визначає дохід (прибуток), додаткову вартість продукції, вартість окремих товарів, майно юридичних і фізичних осіб і об'єкти, введені певними законодавчими актами України.

Предмет оподаткування дуже схожий на об'єкт оподаткування В деяких випадках їх використовують як поняття-синоніми. Предмет оподаткування визначається конкретними особливостями, характеристиками, тоді як об'єкт становить загальне поняття.

Якщо об'єктом податку на землю виступає земельна ділянка, то предметом — конкретна земельна ділянка, залежно від її особливостей (находженні в межах міста чи за його межами; характер ґрунту; інші деталі) [11, c. 54-56].

Одиниця оподаткування здебільшого являє практичний, розрахунковий інтерес. За її допомогою провадиться встановлення нормативів і ставок обкладання (наприклад, при функціонуванні механізму податку із власників транспортних засобів, плати за землю). Можна виділити традиційні одиниці обкладання (прибутковий податок — грошова одиниця; земельний податок - одиниці виміру площі дільниць; акциз на спиртне - кількість градусів).

Основним джерелом, за рахунок якого сплачується основна маса податків, є прибуток. Існує і певний порядок сплати податків за рахунок прибутку:

1. Насамперед прибуток, що оподатковується, зменшується на майнові податки, мито та інші платежі.

2. На другому етапі відраховуються місцеві податки, видатки по сплаті яких відносяться на фінансові результати діяльності.

3. На третьому етапі сплачуються всі податки, що залишилися і вносяться за рахунок прибутку.

Таким чином, джерело податку -- кошти платника (здебільшого — прибуток), які використовуються їм для сплати податку.

В окремій статті податкового закону завжди закріплюється як один із основних елементів податкового механізму — ставка податку.

Ставка оподаткування належить до основних елементів, що характеризує податковий механізм, без якого неможливе уявлення про конкретний податок. Особливістю саме цього елемента на фоні інших, що складають базу податкового механізму (платник, об'єкт), є його особлива мобільність, рухомість. За допомогою зміни ставки податку можна досить оперативно реагувати на різні перетворення в економіці, практично не торкаючись податкового механізму. Саме тому в багатьох випадках регулювання конкретного податку проходить без змін в податкових нормативних актах, а тільки шляхом зміни ставок податку в поточних нормативних актах (практично кожний Закон України про Державний бюджет України на рік містить ряд переглядів ставок податків; податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо), незважаючи на те, що таке заборонено робити.

Ставка податку - розмір податку, що встановлюється на одиницю обкладання.

Пільга — звільнення (повне чи часткове) платника податку, що враховує його особливості, від сплати податку. Слід підкреслити три моменти. Перший — пільга — це звільнення саме від сплати, а не від зобов'язання сплати, яке покладене статтею 67 Конституції. Друге — звільнення можливе в двох обсягах: повному — коли платник повністю звільняється від сплати податку, і частковому — коли зменшується податковий тягар за рахунок зменшення об'єкта або розстрочки сплати податку. І третє — коли мова йде про особливості платника, вони можуть стосуватися як безпосередньо даних, що його характеризують (інвалід І і II групи; ветеран Великої Вітчизняної війни, багатодітний платник), так і конкретних видів діяльності, якими він займається (підприємство, що виробляє сільськогосподарську продукцію і т.д.).

Нормативні акти, що регулюють механізм окремих податків і зборів, деталізують конкретний перелік прав і обов'язків платників [10, c. 349-351].

Права і обов'язки встановлюються щодо кожного податку містяться в конкретному нормативному акті. Важливіше виділити певні група обов'язків платників, а саме обов'язки:

1. Організаційного характеру:

— стати на облік чи зареєструватися в податковому органі (новий зміст набув цей обов'язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— надавати компетентним органам необхідну інформацію (податковим адміністраціям — про відкриття рахунків, про рішення, прийняті судом чи власником) тощо.

2. По сплаті податків:

— самостійно і вірно обраховувати суми податкових платежів;

— своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки: погашати недоїмки.

3. По обліку і звітності:

— вести бухгалтерський облік і вносити виправлення в звітність; — своєчасно і в повній мірі складати звіти і зберігати їх необхідний час;

— надавати в податкові органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або обґрунтовано відмовляти).

Законодавчо закріплюються факти, що припиняють обов'язки платника по сплаті податку:

— сплата податку;

— скасування податку;

— смерть фізичної особи (при ліквідації юридичної особи обов'язок по сплаті податку переходить до ліквідаційної комісії).

Повноваження платника податку також можна об'єднати в групи:

1. Організаційного характеру:

— представляти свої інтереси безпосередньо (або через представники) в податкових органах;

— бути присутнім при проведенні податкових перевірок.

2. По сплаті податків:

— використовувати податкові пільги;

— одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит.

3. По обліку і звітності:

– одержувати в податкових органах необхідну інформацію;

– вибирати засіб проведення податкового обліку;

–надавати податковим органам пояснення, обгрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів;

– не розголошувати податкову таємницю тощо.

Податкові органи являють собою систему закладів (податкові інспекції, митний комітет, податкова міліція), що реалізують головну ціль — забезпечення сплати податків і зборів.

Права податкових органів можна об'єднати таким чином:

1) контрольні: проведення податкових перевірок; одержання від платника необхідних документів; аналіз документації платника і т.д.;

2) організаційні: припинення діяльності, ліквідацію чи реорганізацію підприємств; вилучення документів і предметів платника у вигляді доказів; виклик в податкові адміністрації осіб, що мають необхідну інформацію; подання в суди позовів;

3) облікові: одержання інформації від платників і т.д.;

4) інформаційні: використання засобів масової інформації.

Можна виділити систему податкових органів у вузькому і широкому розумінні слова.

Податкові органи у вузькому розумінні – це податкові адміністрації (інспекції).

Податкові органи в широкому розумінні контролюють і забезпечують надходження в бюджет всіх відрахувань, що законодавець включає в податкову систему, як сукупність податків, зборів, платежів. В даному випадку система податкових органів охоплює вже і митні органи, і податкову міліцію. Таким чином, в широкому розумінні система податкових органів включає:

1. Державну податкову адміністрацію України.

2. Митні органи України.

3. Податкову міліцію.

Фактично систему податкових органів можна поділити на дві групи за місцем, що займає забезпечення обов'язкових платежів у їх діяльності.

А. Безпосередньо податкові — органи, діяльність яких безпосередньо зв'язана із забезпеченням надходжень до бюджетів та цільових фондів від податків та зборів.

Б. Умовно податкові (митні органи) — органи, що поряд зі своєю основною діяльністю забезпечують надходження від платежів, що складають основу податкової системи.

Основне місце в системі податкових органів до 1996 р. займали державні податкові інспекції, на місці яких утворилися адміністрації. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» 1998р. на районному рівні знов відтворені податкові інспекції.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, очолюваним Головою, який за посадою є міністром. Голови державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються та звільнюються Президентом України.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильність обчислення і сплати податків;

— прийняття рішень по накладенню фінансових санкцій і адміністративних штрафів;

— прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування.

Діяльність митних органів в Україні регулюється нормативними актами, до яких відносяться Митний Кодекс України, Закон України під 25.06.91 р. № 1263-ХП «Про митну справу в Україні». Указ Президента України від 20.01.95 р. № 73/95 “Про положення про державний митний комітет України», Постанова Кабінету Міністрів України від 8.07.94 р. № 465 «Про |організацію територіальних митних управлінь».

Митна справа в Україні включає в себе організацію переміщення товарів і предметів через митний кордон України.

У систему митних органів входять Державний митний комітет України і територіальні митні управління, митниці і інші митні заклади.

Податкова міліція є специфічним правоохоронним органом, який забезпечує економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів в бюджет або платежів.

Широкий перелік завдань, що стоять перед органами податкової міліції можна згрупувати в два блоки:

— попередження і припинення податкових правопорушень, в першу чергу злочинів;

— попередження і припинення правопорушень в системі податкових органів.

Обов'язки органів податкової міліції полягають:

1. У вияві податкових правопорушень і їх попередженні (здійснення оперативно-розшукових заходів, перевірка інформації і т.д.).

2. Охороні податкових органів (гарантія безпеки співробітників всіх податкових органів).

5. Взаємодії з правоохоронними і іншими податковими органами.