1. Рентгенографія черевної порожнини,

2. лапароцентез - полягає в пункції черевної порожнини товстою голкою. Пункцію проводять під місцевою анестезією по білій лінії живота на 3—4 см нижче від пупка. Виділення з голки крові вказує на наявність кровотечі. Якщо кров не витікає, через голку в черевну порожнину на глибину 15—20 см уводять тонкий поліхлорвініловий катетер, так званий пошуковий катетер. Його вводять по черзі в праве і ліве підребер'я, праву і ліву здухвинну ділянки. За наявності в черевній порожнині крові вона починає капати з катетера. Коли і в цьому разі кров не витікає (це буває тоді, коли крові в черевній порожнині мало або вона ще не встигла нагромадитися), голку виймають, а катетер залишають на 24—48 год.

3. черевний лаваж - черевну порожнину пунктують голкою, через яку вводять 1000 мл теплого ізотонічного розчину натрію хлориду. Потім його видаляють, опускаючи трубку нижче за поверхню тіла. Наявність у рідині крові, жовчі, шлункового чи кишкового вмісту вказує на необхідність оперативного втручання.

4. лапароскопія - огляд черевної порожнини за допомогою спеціального оптичного приладу, дає можливість визначити не лише наявність крові в черевній порожнині, а й характер пошкодженого органа. Щоправда, деякі автори ставлять під сумнів діагностичне значення цього методу дослідження.

Наявність на рентгенограмі вільного газу під куполами діафрагми вказує на розрив порожнистого органа, в заочеревинному просторі — на пошкодження дванадцятипалої, ободової, прямої кишок, стирання контурів m.ileopsoas — на заочеревинну гематому, перелом нижніх ребер може свідчити про розрив печінки чи селезінки, петлі кишок у грудній клітці — на розрив діафрагми.

Під час оглядової рентгеноскопії чи рентгенографії живота над правим чи лівим куполом печінки, під діафрагмою спостерігається газ, який виходить з порожнистого органа при травмі і за законами фізики піднімається вгору ("вільний газ у черевній порожнині").

Якщо діагноз пошкодження внутрішніх органів підтверджений або коли є підозра на нього, хворого негайно оперують. Під ендотрахеальним наркозом виконують лапаротомію (розкриття черевної порожнини). Кров відсмоктують, черевну порожнину осушують, зупиняють кровотечу.

У разі пошкодження порожнистого органа черевну порожнину осушують і санують (промивають антисептичним розчином). Усувають дефект, і черевну порожнину ще раз промивають антисептичним розчином. Після такої операції передню черевну стінку не зашивають наглухо, а дренують у кількох місцях гумовими смужками і поліхлорвініловими трубками.

Без термінового оперативного втручання перитоніт прогресує, здувається живіт, не відходять кал, гази, блювання стає частішим, язик сухий, пульс частий, ниткоподібний, артеріальний тиск знижується, загальний стан хворого погіршується, риси обличчя загострюються, очні яблука западають ("обличчя Гіппократа"). Уразі наростання серцево-судинної недостатності хворий помирає.

Відкриті пошкодження черевної стінки можуть бути без пошко-дження органів черевної порожнини або з їх пошкодженням.

В рідких випадках спостерігаються випадання органів черевної порожнини через рану назовні. В діагностичному плані такі травми не представляють труднощей. Раціонально звернути увагу на наявність грізних ускладнень при травмах черевної порожнини та необхідність невідкладних хірургічних заходів при лікуванні цієї патології.

Невідкладна допомога на догоспітальному етапі:

1. При підозрі на травму паренхіматозних органів та розвиток гемора-гічного синдрому - введення гемостатичних препаратів /хлорид кальцію, ві-касол, гемофобін, глюконат кальцію/ та термінове транспортування хворого в хірургічне відділення. При можливості під час транспортування розпочати інфузію гемодинамічних кровозамінників /рефортан, реополіглюкін, полівінол, желатиноль/.

2. При відкритих пошкодженнях черевної стінки – накладання асептичної пов’язки на рану, введення знеболюючих /промедол, трамадол, баралгін/. Випавший через стінку органи не вправляють в черевну порожнину, а накладають на них асептичну пов’язку з антисептиками /розчин фурациліну, хлоргексидину/ з подальшим терміновим транспортуванням у хірургічне відділення.

3. При підозрі на наявність травм порожнистих органів та розвиток травматичного шоку застосовують заходи по профілактиці та лікуванню шоку під час транспортування хворого.

Госпітальний етап:

1. Усі хворі з ознаками геморагічного синдрому підлягають екстреному оперативному втручанню.

2. При пошкодженні селезінки виконують спленектомію з імплантацією шматочка її у великий сальник /3-5 г тканини селезінки/. Доцільна реінфузія (без згортків) крові, яка знаходиться в черевній порожнині.

3. При розривах печінки виконується зашивання ран з подальшим дренуванням черевної порожнини. В деяких випадках, особливо при відсутності пошкодження жовчних протоків, раціональна реінфузія аутокрові.

4. При відриві брижі виконують зупинку кровотечі та резекцію кишки при відсутності кровопостачання.

5. При розривах порожнистих органів показана короткотермінова підготовка хворого з подальшим виконанням операції (зашивання рани, резекція органу), санації черевної порожнини та дренування її. Важливим являється назогастральна інтубація та декомпресія тонкої кишки.

6. При відкритих ушкодженнях проводиться ПХО ран після ліквідації травм внутрішніх органів з обов’язковим проведенням екстреної профілактики правця.

    В післяопераційному періоді хворим проводять комплексну інтенсивну те-рапію, заходами якої являються: відновлення ОЦК, достатня оксигенація ор-ганізму потерпілого, корекція метаболічних порушень, профілактика гнійно-септичних ускладнень, контроль системи гемокоагуляції, детоксикація та но-рмалізація функції нирок.

Синдром «гострого живота»

Знання гострої патології органів живота необхідне для диференціальної діагностики. «Гострий живіт» - збірне поняття, що складається з гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини, які вимагають екст-ренного лікування. Такий діагноз можна поставити в домашніх умовах, коли неможливо розібратися в дуже складній патології і немає додаткових методів досліджень. «Гострий живіт» може бути при гострому апендициті, защемленій грижі, гострому холециститі, перфоративній виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, гострій кишковій непрохідності, гострому панкреатиті, позаматковій вагітності, перитоніті, травмі та інших захворюваннях. Кожне з них відрізняється своєрідними особливостями за причинами виникнення, протікання хвороби, профілактичних заходах і методах лікування. Незважаючи на різноманітність, ці захворювання мають загальні клінічні ознаки, що свідчать про катастрофу в черевній порожнині:

1. раптові приступоподібні або постійні болі в животі (локальні або розлиті),

2. нудота,

3. блювота,

4. сухість у роті,

5. виражене напруження м'язів живота.

6. Часто є затримка виходу газів,

7. закрепи,

8. відсутність кишкової перистальтики,

9. хворобливість при пальпації живота.

Надалі погіршується загальний стан, з'являється блідість, холодний липкий піт, загальна слабкість, неспокій, частий пульс, дихання поверхневе часте, загострені риси обличчя, збільшується кількість лейкоцитів в крові, падає артеріальний тиск, підвищується температура тіла.

Гострий живіт - це сигнал про навислу над людиною смертельну небезпеку. Тому хворих з явищами гострого живота негайно відправляють в хірургічне відділення лікарні. Перед транспортуванням хворого з гострою патологією органів черевної порожнини йому необхідно ввести серцеві лікарські засоби, на живіт покласти міхур з льодом. їжа і пиття заборонені. Які-небудь болезаспокійливі або наркотичні засоби не можна застосовувати, оскільки це замаскує клінічну картину захворювання і ускладнить своєчасне розпізнавання в госпітальних умовах. Забороняється застосування послаблюючих засобів і клізм, які посилюють перистальтику кишечника, і сприяють швидшому поширенню інфекції.

Для правильної оцінки болю в животі та визначення суті патологічного процесу необхідно:

• визначити місце максимального відчуття болю та його іррадіацію; • з’ясувати обставини, з якими пов’язане виникнення болю та його зменшення (порушення дієти, різкі рухи, фізичне навантаження, хвилювання, блювання, дефекація тощо); • виявити супутні розлади травлення (здуття, блювання, діарею), співвідношення цих явищ у часі, співпадання зі зміною кольору шкіри, сечі, калу.

При фізикальному дослідженні хворого необхідно звернути увагу на:

• зовнішній вигляд; • вираз обличчя, міміку, поведінку (скутість чи рухливе занепокоєння), ходу, вимушену позу, участь живота в диханні, колір шкіри, слизові оболонки, стан зіниць; • зони шкірної гіперальгезії, перкуторної болючості, болючості окремих органів при пальпації, напругу передньої черевної стінки, симптом Щоткіна-Блюмберга; • здуття живота, наявність чи відсутність перистальтики, м’язової напруги, жовтяниці; • зміни в інших органах і системах – наявність атеросклерозу аорти і вінцевих артерій (інфаркт міокарда, тромбоз мезентеріальних судин), запах ацетону з рота, розм’якшення очних яблук (діабетична прекома), ціаноз, набряки, болючість із рівною поверхнею печінки (серцева недостатність).

Найбільш частими причинами виникнення гострого болю в животі, при яких діагностують синдром гострого живота:

І. Захворювання органів черевної порожнини: • защемлення гили стравохідного отвору діафрагми; • перфорація виразки шлунка або кишки; • жовчнокам’яна хвороба та гострий холецистит (печінкова колька); • гостра кишкова непрохідність; • гострий апендицит; • гострий панкреатит, панкреатонекроз; • гострий тромбоз мезентеріальних судин.

II. Гінекологічні захворювання: • позаматкова вагітність; • перекручення ніжки кісти; • гострий аднексит; • апоплексія яєчника.

ІІІ. Захворювання нирок і сечових шляхів: • сечокам’яна хвороба; • гострий пієлонефрит; • інфаркт нирки.